Справа № 1-132 / 2009 р.
м. Луцьк 09 лютого 2009 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді Бачинського В.Л.
за участю секретаря Самсонюк Ю.Л.
прокурора Бондарук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області, жительки АДРЕСА_1 , одруженої, освіта середня, працюючої приватним підприємцем, інваліда ІІІ-ї групи, раніше не судимої,
- у вчиненні злочину, передбаченого ст. 172 ч. 2 КК України,
ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона, будучи приватним підприємцем, використовувала найману працю працівників без укладення трудових угод, в тому числі щодо матері, яка має дітей віком до чотирнадцяти років, чим грубо порушила законодавство про працю.
Так, ОСОБА_1, 12 квітня 2002 року була зареєстрована у Луцькій районній державній адміністрації, як суб'єкт підприємницької діяльності з видачею свідоцтва 12.04.02 р. серії В00 № НОМЕР_1 та є приватним підприємцем, а 21 грудня та 20 квітня 2007 р. їй видано торгові патенти на право здійснення торговельною діяльністю у сфері громадського харчування та у сфері роздрібної торгівлі в магазині-барі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться в смт. АДРЕСА_1 .
Як суб'єкт підприємницької діяльності, ОСОБА_1, яка займається наданням послуг у сфері громадського харчування та роздрібної торгівлі в смт. АДРЕСА_1 Луцького району, достовірно знала про те, що у відповідності до вимог ст. ст. 24, 24-1 КЗпП України при використанні найманої праці, вона повинна укласти трудові договори з найманими працівниками і зареєструвати їх у Державній службі зайнятості за місцем свого проживання у 7-денний строк з моменту фактичного допуску працівника до роботи.
З 7 липня 2008 року, ОСОБА_1, будучи приватним підприємцем, який наділений організаційно-розпорядчими функціями відносно найнятих працівників, діючи умисно, усно домовилася про працевлаштування і допустила до роботи на посаді продавця магазину-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - ОСОБА_2
Вона ж, із 14 липня 2008 року, будучи приватним підприємцем, який наділений організаційно-розпорядчими функціями відносно найнятих працівників, діючи умисно, усно домовилася про працевлаштування і допустила до роботи на посаді бармена зазначеного бару - ОСОБА_3
В установлений законом строк, ОСОБА_1 трудову угоду з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оформила, трудову книжку на них не завела, що є порушенням вимог ст. ст. 21, 24, 24-1, 48 КЗпП України, а використовуючи найману працю ОСОБА_2 з 7 липня 2008 року по 11 грудня 2008 року; ОСОБА_3 - із 14 липня 2008 року по 11 грудня 2008 року, допустила грубе порушення норм трудового законодавства, а саме: оплату праці встановлювала одноосібно, без погодженням цих питань з уповноваженим від трудового колективу, чим порушено вимоги ст. 97 КЗпП України; при звільненні з роботи, їм не нарахувала б та не виплатила би компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, чим допустила порушення вимог ст. 83 КЗпП України; не надала ОСОБА_3, яка має дітей віком до 14 років, додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних, чим допустила порушення вимог ст. 182-1 КЗпП України; не видавала ОСОБА_3 , яка має дітей віком до чотирнадцяти років, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також не надала їй матеріальну допомогу, чим допустила порушення вимог ст. 185 КЗпП України.
В порушення вимог ст. 253 КЗпП України ч. 1 ст. 21, ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 1, 3, 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ст. ст. 14, 15, 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приватний підприємець ОСОБА_1 впродовж зазначеного вище періоду часу не забезпечила достовірний облік виконуваної вказаними працівниками роботи та бухгалтерський облік витрат на оплату праці, і необхідні обов'язкові відрахування із заробітної плати цих осіб в Пенсійний фонд України, а також у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування не проводила.
Крім того, вказані наймані працівники були позбавлені права на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, чим було порушено вимоги ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Зазначені порушення потягли за собою суттєве порушення трудових і та конституційних прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме: право на працю шляхом укладення трудового договору, право на створення їм належних умов праці, право на своєчасне і в повному обсязі одержання винагороди за працю, право на відпочинок, право на включення робочого часу в трудовий стаж працівника, право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування по старості, а також на випадок хвороби, повної або часткової втрати працездатності.
В діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 172 ч. 2 КК України.
Підсудна ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про закриття кримінальної справи відносно неї згідно Закону України «Про амністію» та звільнення її від кримінальної відповідальності, оскільки вона є інвалідом ІІІ-ї групи.
Суд, заслухавши думку прокурора, яка не заперечувала проти закриття справи з наведеної підстави, підсудну, яка підтримала своє клопотання та просила закрити кримінальну справу, вважає, що клопотання підставне та підлягає до задоволення.
Під час розгляду справи судом встановлено наявність усіх підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію», а саме: ОСОБА_1 раніше не судима, вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, є інвалідом ІІІ-ї групи, не заперечує проти застосування до неї Закону України «Про амністію».
В силу ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію» від 26.12.2008 року, ОСОБА_1 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, оскільки вона обвинувачується у вчиненні злочину, який не є тяжким відповідно до ст. 12 КК України, на день набрання чинності даного Закону в установленому порядку визнана інвалідом третьої групи, не підпадає під категорію як особа і по категорії злочинів, до яких амністія не застосовується згідно ст. 7 даного Закону і не заперечує проти застосування до неї акту амністії.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію».
На підставі ст. 1 п. «г», 6 Закону України «Про амністію» від 26 грудня 2008 року, керуючись ст. ст. 6 ч. 1 п. 4, 282 КПК України, суд, -
Звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 172 ч. 2 КК України, на підставі ст. 1 п. «г» Закону України «Про амністію» від 26.12.2008 року.
Провадження по справі закрити.
Міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд - скасувати.
На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Волинської області протягом семи діб з моменту її проголошення.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Бачинський В.Л.