Справа № 159/3539/16-ц
Провадження № 2/159/178/17
18 січня 2017 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
в складі : головуючого-судді Бондара В.М.
з участю: секретаря Рижко О.М.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2016 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.04.2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договором передбачена сплата пені і штрафу. Згідно з графіком платежів позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти та нараховані проценти, однак свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконував належним чином, у зв'язку з чим станом на 31.07.2016 року утворилась заборгованість в розмірі 11 117.79 грн., яку позивач просить стягнути на його користь, а також понесені судові витрати.
Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20.10.2016 року позов задоволено повністю. 02.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення від 20.10.2016 року. Ухвалою суду від 14.12.2016 року скасоване заочне рішення та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи у відсутності представника позивача, позов підтримав повністю та просить його задовольнити з викладених підстав.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні позов не визнали повністю та просять відмовити у його задоволенні у зв'язку із пропуском позивачем трьохрічного строку позовної давності, оскільки про інші строки ОСОБА_1М з Банком ніяких угод не укладав.
Зважаючи на позицію позивача, заслухавши пояснення відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Встановлено, що 08.04.2010 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір без номера, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто до 31.07.2013 року, хоча в позовній заяві зазначено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий строк.
Суд вважає, що таким твердженням Банк визнає, що дія договору не повинна перевищувати двох років, оскільки подальше продовження дії договору не передбачено.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником свого зобов'язання. Позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися за кожний черговий платіж з моменту порушення строку його погашення ( така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-116ц13 від 06 листопада 2013 року).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем були здійснено платежі, однак 30.09.2010 року у нього з'являється перша заборгованість. Отже порушення відповідачем умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та відповідачем не оспорюється.
Разом з тим, останній платіж відбувся 09.08.2012 р., про що було відомо позивачу. Однак позов ним пред'явлено до суду тільки у вересні 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, яке було викладено у його заяві про скасування первісно ухваленого у цій справі заочного рішення та яке він підтримував в ході подальшого розгляду справи після скасування вказаного заочного рішення, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки Банком пропущено строк позовної давності.
Обгрунтовуючи строки позовної давності в своєму письмовому поясненні, позивач вказував на те, що строк позовної давності був збільшений до 50 років, з яким відповідач був ознайомлений, тобто вважає, що сторони домовились про збільшення строку позовної давності.
Дійсно у п. 1.1.7.31 Умов договору визначено, що строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Проте вказані Умови не містять підпису відповідача, вчиненням якої він підтвердив би узгодження такого збільшення позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленості сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.
Проте, письмовий кредитний договір від 08.04.2010 року не містить умов про збільшення строку позовної давності, а також між сторонами не укладалось будь-якої додаткового угоди про збільшення цього строку.
Тому є неприйнятними вказані доводи позивача, оскільки не можна вважати застереження про ознайомлення позичальника з Умовами кредитування, узгодженням між сторонами збільшеного строку позовної давності або укладенням письмового договору про збільшення строку позовної давності у розумінні ст. 259 ЦК України.
Виходячи з вимог змагальності сторін, обов'язків доказування і подання доказів, враховуючи зазначені обставини, так як позивач не надав доказів того, що відповідач підписував умови та правила надання банківських послуг, або договір, де було вказано про збільшення строку позовної давності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, у зв'язку із спливом позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 60, 212, 213, 215 України, С У Д, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі скарги про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: ОСОБА_3