№22-ц/796/1371/17 Головуючий у1-й інстанції - Юзькова О.Л.
Унікальний № справи №761/24424/15-ц Доповідач - Панченко М.М.
19 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Панченка М.М.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє за дорученням ОСОБА_3, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщенням, -
У серпні 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, в якому просила позбавити відповідачів права користування квартирою АДРЕСА_1
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно договору купівлі-продажу від 04.12.2014 року позивач набула права власності на зазначену квартиру, проте відповідачі, тобто попередні мешканці квартири, залишилася в ній зареєстрованими, чим чинять новому власнику перешкоди у користуванні та розпорядженні указаним нерухомим майном.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року указаний позов задоволено, а відповідачів визнано такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Скаржник, посилається на те, що згідно відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження №12015100100000804, ОСОБА_4 за попередньою змовою із невстановленими слідством особами шляхом використання підроблених документів заволоділа правом власності на квартиру АДРЕСА_1. Таким чином, позивач вважає договір купівлі-продажу указаної квартири від 04.12.2014 року нікчемним, а тому, на думку скаржника, ОСОБА_4 не має правових підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки не є законним власником відповідної квартири.
Крім того, скаржник зазначав, що на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_5 помер, з огляду на що рішення суду в частині вирішення позовних вимог до указаного відповідача є незаконним.
Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04.12.2014 року між ОСОБА_6 (Продавцем) та ОСОБА_4(Покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. та зареєстровано у реєстрі за №3171. /а.с. 4/
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /а.с. 5/, указана квартира належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Також судом встановлено, що станом на квітень 2015 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 1993 року - ОСОБА_5(онук колишнього власника особового рахунку) та з 2011 року - ОСОБА_8(піднаймач колишнього власника особового рахунку), що підтверджується довідками форми №3 /а.с. 6, 95/. Крім того, із зазначених документів вбачається, що станом на січень 2014 року особовий рахунок за указаною адресою відкрито на ім'я ОСОБА_9, який знятий з реєстрації 25.11.2010 року. Станом на квітень 2015 року особовий рахунок переоформлено на ім'я ОСОБА_4.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, а тому має право на усунення перешкод у користуванні належним їй нерухомим майном.
Так, згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З матеріалів справи, зокрема, з договору та відповідного витягу, об'єктивно вбачається, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.
Право відповідачів на користування квартирою є похідним від права власності на нерухоме майно.
Судом встановлено, що відповідачі не мають будь-яких договірних відносин(найму тощо) з новим власником, а тому не мають правових підстав для користування квартирою АДРЕСА_1
Факт реєстрації місця проживання відповідачів за відповідною адресою обмежує права позивачки на користування та розпорядження належною їй квартирою.
Колегія суддів не надає доказового значення довідці Управління ЖКГ Шевченківської РДА у м. Києві від 27.01.2015 року /а.с. 94/ щодо того, що указана квартира не приватизована та перебуває у комунальній власності, оскільки такі відомості надані відповідним органом згідно архівних даних та спростовуються наявними у матеріалах справи документами.
Щодо доводів апеляційної скарги в тій частині, що договір купівлі-продажу, укладений 04.12.2014 року між ОСОБА_6 (Продавцем) та ОСОБА_4(Покупцем), є нікчемним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Із системного аналізу указаної правової норми вбачається, що саме по собі недотримання вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, не свідчить про нікчемність такого правочину, а може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Необхідною ознакою нікчемного правочину є пряме встановлення законом його недійсності(ч. 1 ст. 219 ЦК України, ч. 1 ст. 220 ЦК України, ч. 2 ст. 221 ЦК України).
Посилання скаржника на те, що указаний договір купівлі-продажу не спрямований на настання реальних наслідків, що обумовлені ним(ч. 5 ст. 203 ЦК України), не може свідчити про нікчемність такого договору, а указана обставина підлягає встановленню у визначеному законом порядку при зверненні до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 04.12.2014 року, згідно якого позивач набула права власності на квартиру АДРЕСА_1, в установленому законом порядку недійсним не визнавався та є чинним.
Посилання скаржника на те, що згідно відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження №12015100100000804, ОСОБА_4 за попередньою змовою із невстановленими слідством особами шляхом використання підроблених документів заволоділа правом власності на зазначену вище квартиру, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки за змістом ч. 4 ст. 61 ЦПК України лише вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили, має преюдиційне значення для суду, а обставини встановлені відповідним вироком не підлягають доказуванню.
Між тим, скаржником не надано суду вироку, яким встановлено обставини, на які посилається представник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі.
Таким чином, колегія приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення в ухвалено на повно з'ясованих обставинах з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з наданих скаржником документів дійсно вбачається, що відповідач ОСОБА_5 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №16917 від 24.09.2012 року /а.с. 97/.
За змістом ч. 6 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Відповідно до ст. 310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Таким чином, оскільки колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ст. 310 ЦПК України, а оскаржуване рішення суду підлягає залишенню без змін.
З огляду на вищевикладене та керуючись ст. ст. 205, 207, 308 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє за дорученням ОСОБА_3, відхилити, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: