03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А
Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/ 1100 /2017 р. Головуючий у 1 інстанції - Писанець В.А.
Доповідач - Мараєва Н.Є
18.01.2017 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду м.Києва в складі :
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.
При секретарі - Гарматюк О.Д.
Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві
Цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 р.
в справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей
ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5
про усунення перешкод у користуванні житлом, шляхом визнання особи такою, що
втратила право користування житловим приміщенням
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 р. залишено без задоволення позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3., ОСОБА_4. до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і постановити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.09.2016 р., визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_6 з матір'ю - ОСОБА_7
Вказаним рішенням також встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з 25.10.2004 р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано в березні 2015р.; мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_6; що з грудня 2014 діти мешкали з позивачем за адресою: АДРЕСА_1, а з вересня 2015 р. діти мешкають з відповідачем за адресою: АДРЕСА_2, власниками квартири є діти.
Як вбачається з матеріалів справи, нотаріально посвідченими заявами від 25.09.2015 ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що в квартирі № 62, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_5 разом з двома дітьми і бабусею дітей (а.с.98-100).
Відповідно до висновку Оболонської районної в м. Києві Державної адміністрації від 8.04.2015 р. №104-2486 Про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_6, діти разом з батьками зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, але згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 27.03.2015, в даній квартирі не створені умови для проживання дітей, проводиться ремонт під офіс (а.с.10-11).
Згідно квитанцій ОСОБА_5 оплачував житлово-комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_3 в період з квітня 2015 р. по лютий 2016 р. (а.с.88-97).
Згідно акту обстеження умов проживання від 16.09.2015 р. квартири АДРЕСА_3 за місцем проведення обстеження створено задовільні умови для проживання, навчання та повноцінного розвитку дітей (а.с.12).
Обґрунтовуючи вимоги позову позивачка посилалася на ст.71 ЖК Української PCP та ч. 2 ст. 405 ЦК України, та просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме : квартирою АДРЕСА_2 посилаючись на те, що відповідач не проживає за вказаною адресою понад одного року, не оплачує за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири та не приймає участі у спільному побуті.
Згідно ст. 71 ЖК Української PCP при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Суд першої інстанції правильно вважав, що вимоги зазначених норм закону не розповсюджуються на правовідносини, що виникли між, сторонами, оскільки, ці норми регулюють питання щодо користування жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду, до якого спірна квартира не належить з огляду на те, що судом було встановлено і підтверджується відповідними письмовими доказами, що ця квартира належить дітям сторін - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на праві приватної власності відповідно до договору дарування від 25.12.2012 р. (а.с.7, 8).
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, виходячи із змісту вказаної норми підставою для визнання члена сім'ї власника таким, що втратив право користування житловим приміщенням є сукупність обставин щодо відсутності його понад один рік та така відсутність має бути неповажною.
Між тим, судом було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебувають у неприязних стосунках, між ними відбуваються спори щодо визначення місця проживання дітей, що в свою чергу свідчить про неможливість останнього перебувати у спірній квартирі з об'єктивних причин.
Також, суду не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад один рік до моменту звернення позивача до суду з даним позовом. Тому, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Так з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що спірна квартира використовувалася під офіс, що в ній ніхто не проживав, а сторони були лише формально зареєстровані, що їх сім»я фактично проживала у АДРЕСА_5; що сторони там працювали, діти відвідували дитячій садочок та гімназію.
На час звернення із цим позовом (16.12.2015 р.) ніхто із сторін, в т.ч. їхні малолітні діти, які є власниками квартири, у спірній квартирі не проживав, тобто, не проживали протягом року в квартирі, як того вимагає ст.ст.402, 405 ЦК України, на які вказує позивачка як на підставу позовних вимог.
Як вбачається із позовної заяви (а.с.5), що починаючи із серпня 2015 р. діти мешкають разом з нею (ОСОБА_1) в квартирі АДРЕСА_4.
Таким чином, на час подачі позову не минуло року з того часу, коли сама позивачка ОСОБА_1 та діти почали проживати у спірній квартирі.
Тому, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів того, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад один рік до моменту звернення позивача до суду з даним позовом.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.
Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 р. - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :