12 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.
суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі: Дука В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У березні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірна квартира була придбана під час перебування сторін у шлюбі, та пайові внески за вказану квартиру сплачувались за рахунок спільних коштів подружжя.
Рішенням Солом'янського районного суду від 15.11.2016 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено.
В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 загальною площею 43,7 кв.м, житловою площею 26,3 кв.м.
Зобов'язано компенсувати ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 4134,00 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Справа № 760/4091/16ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/1929/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Коробенко С.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність та необгрунтованість рішення суду, як такого, що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Так, відповідачем наголошується на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги доказами, що підтверджують кожну обставину на яку посилалась відповідач в своїх запереченнях проти позову, а саме той факт, що спірна квартира була придбана відповідачем одноосібно за власні кошти. Також відповідач вказує на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано положення ст. 29 КпШС України, а позовні вимоги суперечать вказаній нормі, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, за яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
Позивач заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вимога про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири є законною і обґрунтованою.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Судом встановлено, що 15.11.1975 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірваний рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22.09.2015 (а.с.6).
01.08.1978 ОСОБА_1 з сім'єю у складі двох осіб (з дочкою ОСОБА_5І.) був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_3. Позивач ОСОБА_2 у вказаній квартирі зареєстрований з 1979 року (а.с.10, 103).
З матеріалів справи вбачається, що в період з 1975 року і до 02.12.1991, тобто під час перебування сторін у шлюбі, було повністю сплачено пайовий внесок за квартиру в розмірі 6918 крб, 39 коп., що підтверджується довідкою ЖБК «Поштовик» № 169 від 30.12.1991 (а.с.8)
08.09.2004 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4.
Відповідно до ст. 22 Кодексу України про шлюб та сім'ю, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Стаття 28 Кодексу України про шлюб та сім'ю передбачає, що в разі поділу майна, яка є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Таким чином, нормами законодавства діючого на момент виникнення правовідносин щодо набуття права власності, було презюмовано виникнення права спільної сумісної власності на об'єкти придбані в період шлюбу. Виключенням, в порядку ст. 24 цього Кодексу, встановлено майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане під час шлюбу в дар або в порядку спадкування.
Такі обставини в ході розгляду справи встановлені не були. А тому позивач має право на1/2 частину зазначеної квартири.
Не знайшли переконливого підтвердження і доводи відповідача про те, що вказана квартира була придбана нею одноосібно за власні кошти. Як вірно вказав суд першої інстанції і позивач і відповідач в період, протягом якого здійснювалась виплата паєнакопичення за вказану квартиру перебували в шлюбі, обоє працювали та отримували заробітну плату, з чого можна дійти висновку, що вони спільно сплачували паєнакопичення за вказану квартиру. Крім того, посилання відповідача на те, що сплата паєнакопичення за вказану квартиру здійснювались лише нею, що підтверджується копіями довідок про сплату всіх пайових внесків, не спростовують участі відповідача у формуванні вказаних платежів.
Що ж стосується доводів відносно того, що членом ЖБК «Поштовик», в якому була придбана спірна квартира, є лише відповідач ОСОБА_1, а тому вона є одноосібним власником квартири, колегія суддів їх до уваги не приймає, оскільки в силу ст. 22 КпШС України кожен із подружжя має рівні права волоління, користування і розпорядження цим майном. І оформлення права власності на ім'я одного із подружжя не позбавляє іншого цих прав, оскільки об'єкт залишається у спільній сумісній власності подружжя.
Посилання відповідача на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири, а позовні вимоги суперечать ст. 29 Кодексу України про шлюб та сім'ю, колегія суддів до уваги не приймає виходячи з такого.
Відповідно до ст. 29 Кодексу України про шлюб та сім'ю, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про визнання за позивачем, в порядку поділу майна подружжя, права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_5, повністю відповідає вимогам закону, а отже доводи апеляційної скарги про не застосування судом вимог ст. 29 КпШС України є цілком безпідставними.
Крім того, позивачем не заявлялися вимоги про поділ майна в натурі.
Враховуючи вищевикладене, колегія судді приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.11.2016 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: