19 січня 2017 року
справа № 808/2264/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.
суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі №808/2264/16 за позовом Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» 21 липня 2016 року звернулося до суду з позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, згідно з яким просить скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.07.2016 року, якою заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить відособленому підрозділу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» Зовнішньоторгівельна фірма в межах суми 12730074,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що здійснення державним виконавцем будь-яких заходів направлених на звернення стягнення на основні фонди та оборотні засоби, задіяні у виробничому та технологічному процесі, в тому числі і складання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.07.2016 року в період дії заходів щодо забезпечення вимог кредиторів згідно зі ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі №26/48/09 є незаконними.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року позов задоволено повністю.
Постанова суду мотивована тим, що постанова від 12.07.2016 року ЗВП №610/3 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження винесена державним виконавцем після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів та зупинення зведеного виконавчого провадження. Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що судом не беруться до уваги твердження відповідача, що накладення арешту на майно позивача та заборона його відчуження були здійснені відповідачем правомірно, в порядку ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі виконавчих документів щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення на користь поточних кредиторів, оскільки державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови не перевірено належність майна, на яке було накладено арешт та заборонено відчуження, до основних фондів та оборотних засобів, на які 05.04.2011 року господарським судом Запорізької області було заборонено звертати стягнення.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після введення мораторію, а отже і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення в тому числі накладення штрафу. Також в якості підстави для скасування постанови суду першої інстанції відповідач вказує на те, що суд першої інстанції фактично ототожнив такі поняття як «звернення стягнення на майно», яке полягає в арешті, вилученні та примусовій реалізації майна та «арешт майна боржника», яке є процесуальною дією державного виконавця.
Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №610/3 по примусовому виконанню виконавчих документів відносно позивача.
Постановою старшого державного виконавця Половнікова Р.С. від 12 липня 2016 року ЗВП №610/3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно відособленого підрозділу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» Зовнішньоторгівельна фірма в межах суми 12730074,00 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику (т.1, а.с. 10-11).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови державного виконавця є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606 (далі - Закон №606) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частинами першою, другою, третьою та п'ятою статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Тобто, державний виконавець для забезпечення реального виконання рішення має право на винесення постанови про накладення арешту у розмірі суми стягнення.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Господарського суду Запорізької області від 08.07.2009 року у справі №26/48/09, за заявою кредитора - відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», порушено справу про банкрутство ЗДП «Радіоприлад» за загальною процедурою. Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (т.1, а.с.12).
Відповідно до частин 1,5 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Враховуючи те, що позивачем не припинено господарську діяльність, а також те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення то не припиняє і заходів спрямованих на їх забезпечення.
Тобто, державний виконавець не був позбавлений права на здійснення заходів встановлених статтею 57 Закону № 606-XIV щодо забезпечення реального виконання рішення по сплаті боржником податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення в дію мораторію.
Слід зазначити й те, що ухвалою від 05.04.2011 року у справі №26/48/09 за результатами розгляду клопотання боржника господарський суд Запорізької області:
- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на майно: пождепо - інв.№ 100086; складське приміщення - інв.№ 100054; ремонтно-будівельна база - інв.№ 100056; резервуар води - інв.№ 200003; склад хімікатів із складом газобалонів - інв.№100046; насосна станція пожежогасіння - інв.№ 100043; склад - інв.№ 200048; склад корпусу №52 з 2 навісами та огорожею - інв.№ 100052; пожежне водоймище - інв.№ 200026; автодороги (частково S = 1400 кв.м. - плити , S= 7172 кв.м. асфальт) - інв.№ 200041; частина огорожі території заводу - інв.№ 200020; трансформаторна підстанція КТП 400/6 - інв.№400041.
- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби ЗДП «Радіоприлад» (код ЄДРПОУ 14313317, адреса: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 3), що обліковується на балансі ЗДП «Радіоприлад», задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва.
- зобов'язав органи державної виконавчої служби з метою виконання виконавчих документів про стягнення на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі повторно звернути стягнення на окремо розташовану триповерхову будівлю літ. А-3, яка розташована на земельній ділянці, що перебуває у розпорядженні Запорізької міської ради, площею 1889,82 кв.м, кадастровий номер 2310100000:03:022:0026, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Радгоспна, 38А, зазначена триповерхова будівля знаходиться у повному господарському віданні ЗДП «Радіоприлад» (т.1, а.с.18-20).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року у справі №26/48/09, ухвала господарського суду Запорізької області від 05.04.2011 року у справі №26/48/09, в частині заборони органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби ЗДП «Радіоприлад», що обліковується на балансі ЗДП «Радіоприлад», задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва - залишена без змін (т.1, а.с.13-17). Тобто, судовим рішенням було здійснено заборону органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби ЗДП «Радіоприлад», що обліковується на балансі ЗДП «Радіоприлад», задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва.
Поняття «звернення стягнення на майно» визначено положеннями статті 52 Закону №606.
Так, частиною 1 статті 52 Закону №606 встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Враховуючи те, що державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що відповідачем оскаржуваною постановою не вчинялися дії щодо звернення стягнення на майно боржника - ЗДП «Радіоприлад».
Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положення статті 57 Закону №606-XIV надають право державному виконавцю на винесення постанови про накладення арешту у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, державним виконавцем не зазначено по яким саме виконавчим провадженням та в яких сумах визначено суму в межах якої здійснено арешт майна боржника, яка б в сумі складала 12730074 грн.
В оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначено лише про накладення арешту по часткових стягненням у кількості 191 виконавче провадження в тому числі по наказу №908/4820/15 виданого Господарським судом Запорізької області 16.11.2015 року про стягнення з позивача 26436,83 грн., що не відповідає загальній сумі встановленій державним виконавцем для накладення арешту.
Враховуючи те, що умовою для здійснення державним виконавцем заходів встановлених статтею 57 Закону № 606-XIV є визначення суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, при цьому державним виконавцем в оскаржуваній постанові не зазначено на підставі яких виконавчих документів та в частині яких сум накладено арешт на майно боржника - ЗДП «Радіоприлад» які б сумі становили 12730074 грн., що виключає можливість перевірки судом законності постанови державного виконавця Половнікова Р.С. від 12 липня 2016 року ЗВП №610/3 в частині визначення суми стягнення, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції зробив висновок що ця постанова є необґрунтованою та прийнятою без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття.
Враховуючи те, що судом першої інстанції вірно по суті прийнято рішення, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення частини 2 статті 200 КАС України, якою встановлено, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань зробив висновок про можливість залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 199, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі №808/2264/16 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст ухвали виготовлений 20 січня 2017 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко