"18" січня 2017 р.Справа № 916/1183/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі:
Головуючого судді Принцевської Н.М.,
Суддів Діброви Г.І.,
ОСОБА_1А
При секретарі судового засідання: Бендерук Є.О.
Представники сторін в судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Єлекс”, Київська область, м. Біла Церква
на рішення господарського суду Одеської області від 29.06.2016 року
у справі №916/1183/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Єлекс”, Київська область, м. Біла Церква
до 1) Публічного акціонерного товариства „ФІНБАНК”, м. Одеса
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРІОН ГРУП”, м. Харків
за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Поліс”, м. Київ;
за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „ОЛЬГА.” м. Дніпропетровськ;
за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Рівне
за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕЛТОРГ 2013”, м. Харків
про визнання іпотечного договору недійсним
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Єлекс” (Далі - ТОВ «Єлекс») звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства „ФІНБАНК” (Далі - ПАТ «ФІНБАНК») та Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРІОН ГРУП” (Далі - ТОВ «ОРІОН ГРУП») про визнання недійсним договору іпотеки від 23.01.2014 року, укладеного між ПАТ „ФІНБАНК” та ТОВ „ОРТІЯ” та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (зареєстрований в реєстрі за №2).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищевказаний Договір укладений з грубим порушенням норм чинного законодавства, що і є підставою для визнання його недійсним.
Рішенням господарського суду Одеської області від 29.06.2016 року по справі №916/1183/16 (суддя Рога Н.В.) у позові відмовлено повністю.
Мотивуючи вищевказане рішення суд зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про склад та вартість ліквідаційної маси ТОВ „ОЛЬГА.”. Крім цього, суд першої інстанції вказує на відсутність доказів того, що в межах ліквідаційної процедури ТОВ „Ольга” реалізовано всі види майнових активів боржника, вартості яких не вистачило б для задоволення кредиторських вимог позивача.
Також місцевим господарським судом зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить відновлення його порушеного права, оскільки визнання судом недійсним оспорюваного іпотечного договору від 23.01.2014 року; ТОВ „ОЛЬГА.” все одно не стане власником предмету іпотеки, у зв'язку з чим зазначене майно не буде включено до його ліквідаційної маси, т.я. згідно рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2015 року у справі №922/1133/15 визнано право власності за ПАТ «Фінбанк» на нежитлову будівлю, площею 3435,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Харків, пр. Гагаріна, 167/1, шляхом звернення стягнення на зазначене нерухоме майно.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Єлекс» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 року по справі №916/1183/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин справи, що призвело до прийняття судом незаконного рішення.
Апелянт зазначає, що він, як кредитор ТОВ „ОЛЬГА.”, заінтересований у тому, щоб нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за оспорюваним Договором іпотеки, перебувало у власності ТОВ „ОЛЬГА.”, адже тільки у такий спосіб можуть бути задоволені його вимоги.
ТОВ „Єлекс” не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про результати продажу ліквідатором активів боржника та задоволення за їх рахунок кредиторських вимог. Крім того, позивач вважає, що інформація про результати продажу ліквідатором активів ТОВ „ОЛЬГА.” у 2012 році не є предметом доказування у даній справі, адже заінтересованість позивача може бути доведена фактом наявності у нього статусу кредитора ТОВ „ОЛЬГА.”.
Також ТОВ „Єлекс” в апеляційній скарзі наголошує на тому, що 28.12.2012 року на товарній біржі „Європейська” було реалізовані всі наявні у ТОВ „ОЛЬГА.” активи - чотири об'єкти нерухомого майна, серед яких також було і спірне нерухоме майно - предмет іпотеки.
Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправильно обраного способу захисту прав, оскільки визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним хоч і не призведе до автоматичного повернення нерухомого майна до ліквідаційної маси ТОВ „ОЛЬГА.”, але унеможливить задоволення вимог ПАТ „ФІНБАНК” за рахунок спірного майна, перехід права власності на нерухоме майно до ПАТ „ФІНБАНК”, і, як наслідок, зробить можливим перехід права власності на це нерухоме майно до ТОВ „ОЛЬГА.”, а також задоволення вимог позивача за рахунок цього майна і реалізацію інтересів позивача щодо цього майна.
Тому, на думку позивача, обраний спосіб захисту є таким, що спроможний захистити інтерес позивача щодо нерухомого майна.
Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.
В судовому засіданні 14.09.2016 року, яке відкладалося, представник відповідача 1 - ПАТ «ФІНБАНК» заперечував проти доводів апеляційної скарги та наполягав на залишенні рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
10.10.2016 року до Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від позивача - ТОВ «Єлекс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою суду від 12.10.2016 року.
Крім того, позивачем 10.10.2016 року та 31.10.2016 року на адресу Одеського апеляційного господарського суду направлено додаткові пояснення з додатками, які судовою колегією розглянуто та долучено до матеріалів справи.
В судове засідання, яке відбулося 18.01.2017 року сторони не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання по справі №916/1183/16 повідомлені належним чином, у зв'язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2014 року між ПАТ „ФІНБАНК” (Іпотекодержатель) та ТОВ „ОРТІЯ” (Іпотекодавець), який є майновим поручителем ТОВ „ВЕЛТОРГ 2013” (Боржник) , згідно Договору овердрафту №03/01/14 від 23.01.2014 року , укладеного між Іпотекодержателем та Боржником, також всіх інших договорів про внесення змін та доповнень до них, які будуть укладені протягом дії цього Іпотечного договору, укладений Іпотечний договір, предметом якого є передача Іпотекодавцем Іпотекодержателю в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язань Боржника за Договором овердрафту №03/01/14 від 23.01.2014 року нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 3435,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Харків, пр. Гагаріна, 167/1 (Предмет іпотеки) , яка належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2013 року у справі №922/296/13-г, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 14594463101. Договір посвідчений нотаріально.
В подальшому постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 року, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2016 року по справі №922/296/13-г рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 року скасоване, провадження у справі припинено.
Відповідно до висновків Верховного суду України, які на підставі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, в постанові від 13.05.2015 по справі № 6-53 цс 15, зазначено, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Аналізуючи судову практику застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, Верховний суд України вказав, що об'єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. Як зазначив Верховний суд України, актуальним для судової практики є питання щодо правильності вирішення спорів між іпотекодавцем та іпотекодержателем у випадках, коли на час передачі нерухомості в іпотеку іпотекодавець був власником майна, що підтверджувалось правовстановлюючими документами, зокрема на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано з відмовою іпотекодавцю у визнанні права власності на це майно, або на підставі договору, за яким іпотекодавець набув у власність конкретне нерухоме майно і який після укладення іпотечного договору судом був визнаний недійсним. У таких випадках необхідно враховувати, що в результаті судового вирішення справи не на користь іпотекодавця відбувається відновлення суб'єктивного речового права на майно в певної особи, у зв'язку з чім іпотекодавець не може вважатися його власником.
Оскільки нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за оспорюваним Договором іпотеки, було набуте ТОВ “Ортія” (іпотекодавцем) на підставі рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2013 року, що було скасовано, судова колегія дійшла висновку, що на час укладення договору іпотеки ТОВ “Ортія” не було власником цього майна у зв'язку з відновленням суб'єктивного речового права на це майно ТОВ „ОЛЬГА.” (попереднього власника).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільств, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).
У зв'язку з наведеним, судова колегія дійшла висновку про недійсність договору іпотеки від 23.01.2014 року, укладеного між ПАТ “Фінбанк” та ТОВ “Ортія”, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (зареєстрованого в реєстрі за № 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлено, як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Крім того, у справі № 6-605цс16 стосовно прав позивача ОСОБА_4 Суд України у постанові від 25 травня 2016 року зазначив, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав”.
У даному випадку позивач не є стороною договору іпотеки, тому необхідно вирішити питання щодо порушення його прав та законних інтересів.
У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2011 року по справі № 29/5005/6381/2011 ТОВ “ ОЛЬГА.” визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру. В рамках ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси ТОВ “ОЛЬГА.” було включено спірне нерухоме майно, яке в подальшому вибуло з володіння ТОВ “ОЛЬГА.” на підставі вищезазначеного неправосудного рішення суду і в подальшому було передано в іпотеку ПАТ “ФІНБАНК”, у зв'язку з цим, ТОВ “ОЛЬГА.” було позбавлене можливості задовольнити вимоги кредиторів пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги в порядку Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” за рахунок нерухомого майна.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, що вирішення спору про визнання недійсним договору іпотеки не відновить права та законні інтереси позивача у зв'язку з таким.
Позивач є кредитором ТОВ “ОЛЬГА.”, майнові вимоги якого визнані в рамках справи про банкрутство ТОВ “ОЛЬГА.” № 29/5005/6381/2011, а тому вони підлягають до задоволення виключно в порядку, визначеному ст.ст. 26, 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції до 18 січня 2013 року). Тому, кредиторські вимоги Позивача до ТОВ “ОЛЬГА.” можуть бути задоволені виключно за рахунок майна ТОВ “ОЛЬГА.” у межах процедури банкрутства.
Встановлено, що спірний об'єкт нерухомого майна також був предметом іпотеки ПАТ “ВТБ БАНК” за договором іпотеки № 115-2/1, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером №1876, (надалі - “Первинний Договір Іпотеки”), а також те, що ПАТ “ВТБ БАНК” на підставі вищезазначеного іпотечного договору є заставним кредитором ТОВ “ОЛЬГА.”. Однак, ПАТ “ВТБ Банк” не є іпотекодержателем спірного предмета іпотеки у зв'язку з відступленням права вимоги за Первісним Іпотечним Договором, докази чого містяться в матеріалах справи. При цьому, незалежно від того, яка особа наразі є іпотекодержателем спірного предмета іпотеки за Первісним Іпотечним Договором (ПАТ “ВТБ БАНК” чи інша особа), це не впливає на наявність порушення прав Позивача ОСОБА_6 Договором Іпотеки. Так само на цю обставину не впливає той факт, що іпотекодержатель за Первісним Іпотечним Договором є заставним кредитором ТОВ “ОЛЬГА.”. Так, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Тобто, виходячи зі змісту даної статті, кошти, отримані після реалізації предмета іпотеки за Первісним Іпотечним Договором та за ОСОБА_6 Договором Іпотеки у процедурі банкрутства ТОВ “ОЛЬГА.”, будуть лише першочергово, а не в цілому, спрямовані на задоволення вимог заставного кредитора.
Тому, висновок суду першої інстанції про недоведеність складу та вартості ліквідаційної маси ТОВ “ОЛЬГА.” та недостатність майна останнього для задоволення кредиторських вимог позивача в розмірі 2 000 грн., як однієї з підстав у відмові в задоволенні позову, є неспроможним, оскільки будь-який кредитор ТОВ “ОЛЬГА.”, поточний чи конкурсний, заінтересований в тому, щоб нерухоме майно було повернуто до ліквідаційної маси боржника.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону (в редакції до 18 січня 2013 року) у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки в даному випадку позивач має законний інтерес, який поряд з порушеним правом також підлягає захисту у судовому порядку на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України.
За таких обставин рішення суду першої інстанції прийнято при невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
При прийнятті нового рішення судова колегія встановила таке.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції стало відомо про наявність постанови Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року по справі № 922/978/16, якою вже визнано недійсним іпотечний договір від 23.01.2014 року, укладений між ПАТ “Фінбанк” та ТОВ “Ортія”. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Тобто на час розгляду цієї справи спірний договір вже визнано недійсним, а тому предмет спору відсутній.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно із ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п. 4.1, 4.2, 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) та залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Принципова відмінність наслідків цих дій полягає у тому, що у першому випадку повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же позовом у загальному порядку. Приписи статей 80 і 81 ГПК застосовуються і в судах апеляційної та касаційної інстанцій (в останній - з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, передбачених статтею 111 7 ГПК) щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг. Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, провадження по справі № 916/1183/16 підлягає припиненню у відповідності до норм п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету позову.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 49, 80, 99, 101 п. 2, п. 3 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104 , 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єлекс» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 року по справі 916/1183/16 задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 року по справі 916/1183/16 - скасувати.
Припинити провадження по справі №916/1183/16 у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
ОСОБА_1