79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" січня 2017 р. Справа № 921/474/16-г/18
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача (скаржника) в режимі відеоконференції - Свірський Т.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська», б/н від 01.11.2016 року
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року (підписане 26.09.2016 року), суддя Охотницька Н.В.
у справі №921/474/16-г/18
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, смт. Підволочиськ Тернопільської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська», с. Постолівка Тернопільської області
про стягнення 1 550 000 грн. заборгованості з попередньої оплати за договором поставки
03 серпня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» про стягнення заборгованості в розмірі 1 550 000 грн. - попередньої оплати за договором поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року по справі №921/474/16-г/18 позов ФОП ОСОБА_4 задоволено: присуджено до стягнення на користь останнього з ТзОВ «Агрофірма «Постолівська» 1 550 000 грн. - отриманої попередньої оплати за договором поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується внесення відповідачем в касу позивача грошових коштів в розмірі 1 550 000 грн., що становить попередню оплату за договором поставки, зокрема, суд посилається на долучені до позовної заяви квитанції до прибуткових касових ордерів (від 04.07.2013 року, від 05.07.2013 року, від 09.07.2013 року та від 31.07.2013 року). Місцевий господарський суд, встановивши, що відповідачем так і не виконано умови договору щодо поставки позивачу сої, посилаючись на положення ч.2 ст.693 ЦК України, дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про повернення авансу. Поряд з тим, розглянувши заяву відповідача про розстрочку виконання судового рішення в даній справі строком на 10 місяців рівними платежами, суд відмовив у задоволенні такої заяви, з підстав недоведеності існування виняткових обставин, які можуть ускладнити виконання рішення чи зробити таке виконання неможливим.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року по справі №921/474/16-г/18 в частині відмови в задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення заяви: розстрочити виконання рішення на десять місяців рівними платежами, встановивши при цьому обов'язок відповідача здійснювати платежі до 15 числа кожного місяця. Зокрема, зазначає, що ТзОВ «Агрофірми «Постолівська» належить до підприємств аграрного сектору економіки, основним видом діяльності якого є сільськогосподарське товаровиробництво, однак витратну частину діяльності сільськогосподарських товаровиробників складають витрати з придбання агрохімікатів та паливно-мастильних матеріалів, ціни на які протягом тривалого часу стрімко підвищуються, порівняно із незначним підвищенням цін на сільськогосподарську продукцію. Також, скаржник звертає увагу на інфляційні процеси у економіці держави, які є загальновідомими та які особливою мірою впливають саме на галузь сільського господарства. У зв'язку з чим, відповідач знаходиться у надзвичайно скрутному фінансовому становищі, про що свідчить наявність у відповідача значних сум кредиторської та дебіторської заборгованості, що підтверджується балансом ТзОВ «Агрофірма «Постолівська» за перше півріччя 2016 року. Наведені вище факти, на думку скаржника, унеможливлюють виконання рішення суду без застосування розстрочки, а відмова в задоволенні заяви відповідача призведе до ще більш тяжкого фінансового стану підприємства (в тому числі і можливого банкрутства).
Судові засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року по справі №921/474/16-г/18 проводились в режимі відеоконференції на підставі заяви відповідача та положень ст.74-1 ГПК України.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні в режимі відеоконференції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі. Додатково просив скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року по справі №921/474/16-г/18 в повному обсязі, зазначаючи, що позивачу було поставлено товар, відтак, підстави для повернення сплачених сум авансу відсутні, тому просив прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доказів поставки товару відповідач суду не надав.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 16 січня 2017 року). Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення зазначав, що обставини, на які заявник посилається лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього в даний час та можливість настання негативних наслідків для підприємства заявника, а не на обставини, які унеможливлюють виконання рішення суду в даній справі. По суті спору вказував, що квитанції до прибуткового касового ордеру, що ним долучені до позовної заяви та на які позивач посилається обґрунтовуючи свої вимоги, складені з дотриманням вимог, встановлених ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року. З огляду на наведене, враховуючи, що відповідач не виконав умов договору та не поставив позивачу товар до 31 вересня 2013 року, як це передбачено п.2.1 Договору поставки, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Також представник позивача надав суду для огляду оригінал договору поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року та оригінали квитанцій до прибуткового касового ордеру, на які він посилається як на доказ внесення коштів до каси відповідача.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» (в тексті договору - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки №86-07/2013, відповідно до умов якого, а саме: п.п.1.1, 1.2 постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар (сою) в порядку та на умовах, визначених цим договором, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором - прийняти й оплатити товар.
Згідно з п.1.5 Договору загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у Специфікації, що є додатком №1 до цього договору.
У п.1.7 Договору сторони погодили, що впродовж семи календарних днів з моменту укладення договору покупець зобов'язується внести передоплату за поставку сої згідно цього договору в розмірі 1 550 000 грн.
Постачальник зобов'язався поставити товар до 31 вересня 2013 року. При цьому, товар вважається поставленим з моменту надходження його в повному обсязі (останньої його частини) на 31.09.2013 року (п.п.2.1, 2.2 Договору).
Відповідно до п.7.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 Договору, та закінчується 01 жовтня 2013 року, при цьому, закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.7.2, 7.3 Договору).
Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань 04 липня 2013 року ним внесено в касу ТзОВ «Агрофірма «Постолівська» в якості попередньої оплати за сою 500 000 грн., 05 липня 2013 року - 400 000 грн., 09 липня 2013 року - 600 000 грн. та 31 липня 2013 року - 50 000 грн. Вказаний факт позивач підтверджує копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів, які ним долучено до матеріалів справи.
Відповідачем умови договору щодо поставки позивачу товару (сої) не виконано, докази протилежного у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надано.
В серпні 2016 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Агрофірма «Постолівська» про стягнення 1 550 000 грн. - попередньої оплати за договором поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року.
Як зазначалось вище, рішенням суду першої інстанції позов задоволено в повному обсязі, однак, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, з огляду на наступне:
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
При цьому у ч.1 ст.693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Умовами договору поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року встановлено, що впродовж семи календарних днів з моменту укладення договору покупець зобов'язується внести передоплату за поставку сої згідно цього договору в розмірі 1 550 000 грн.
Підтверджуючи обставину щодо внесення передоплати у вказаному розмірі позивач посилається на квитанції до прибуткових касових ордерів від 04.07.2013 року на суму 500 000 грн., від 05.07.2013 року на суму 400 000 грн., від 09.07.2013 року на суму 600 000 грн. та від 31.07.2013 року на суму 50 000 грн.
Відповідно до п.п.2.2, 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (в редакції від 22.12.2010 року, чинній на дату, зазначену у квитанціях до прибуткового касового ордера) підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Так, згідно п.1 постанови Правління Національного банку України №32 від 09 лютого 2005 року «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2005 року за №410/10690 (яка була чинна на дату, зазначену у квитанціях до прибуткового касового ордера) встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320, у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Зважаючи на наведені положення законодавства, що діяло на дату складення касових ордерів, як вбачається з квитанцій до прибуткового касового ордера, до каси відповідача внесено кошти, що суттєво перевищували ліміт, встановлений постановою Правління Національного банку України №32 від 09 лютого 2005 року по кожному касовому ордеру.
Поряд з тим, колегія суддів ставить під сумнів належність та допустимість доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме: квитанції до прибуткових касових ордерів, копії яких долучено до позовної заяви.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції від 02 грудня 2012 року) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні визначено, що касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату грошей, розрахункові документи, квитанції програмно-технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.
Касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 зазначеного вище Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
У квитанції до прибуткового касового ордера зазначаються наступні відомості: назва підприємства; номер документа; від кого прийнято готівку; підстава; сума; дата складання, а також підписи головного бухгалтера та касира, печатку (штамп) касира або відмітка касового апарату.
Слід зазначити, що у квитанціях до прибуткових касових ордерів, долучених до позовної заяви відсутні номери касових ордерів.
Згідно з п.3.11 згадуваного вище Положення прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.
З наведеного вбачається, що кожен касовий ордер повинен мати відповідний номер та реєструватись підприємством у згаданому вище журналі.
Разом з тим, у квитанціях, копії яких знаходяться у матеріалах справи, відсутній і підпис касира, а також печатка (штамп) касира чи відмітка касового апарату.
Пунктом 3.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні передбачалось, що під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: - наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; - правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; - наявність перелічених у документах додатків. У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення. Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).
Зважаючи на все наведене вище, з огляду на відсутність відповідних відомостей у квитанціях до прибуткових касових ордерів: без номера від 04.07.2013 року на суму 500 000 грн., без номера від 05.07.2013 року на суму 400 000 грн., без номера від 09.07.2013 року на суму 600 000 грн. та без номера від 31.07.2013 року на суму 50 000 грн., колегія суддів вважає недоведеним факт внесення позивачем готівки в розмірі 1 550 000 грн. в касу відповідача.
З огляду на невідповідність квитанцій до прибуткових касових ордерів вимогам, зазначеним у ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції від 02 грудня 2012 року) та Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (в редакції від 22 грудня 2010 року), беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких інших доказів, які б підтверджували внесення позивачем готівки до каси відповідача, як-то журнал реєстрації прибуткових касових документів, касова книга чи будь-які інші докази, поряд з якими суд міг би оцінити долучені до позовної заяви квитанції та визнати останні належними доказами, колегія суддів вважає, що позивачем не підтверджено обставини, на які він посилається як на підставу своєї вимоги про повернення авансових платежів.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем такі обставини не доведено.
При цьому, колегія суддів не бере до уваги визнання відповідачем позову при розгляді справи в суді першої інстанції та не обмежується доводами, зазначеними скаржником у апеляційній скарзі, оскільки за приписами ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Разом з тим, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 103 ГПК України передбачено право апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, серед іншого, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Враховуючи недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме: внесення позивачем в касу відповідача готівки в розмірі 1 550 000 грн., колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, та зважаючи на обставини встановлені вище апеляційним судом, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до ТзОВ «Агрофірма «Постолівська» про стягнення 1 550 000 грн. - попередньої оплати за договором поставки №86-07/2013 від 04 липня 2013 року.
Зважаючи на скасування рішення суду першої інстанції, яким поряд з вирішенням спору, відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, беручи до уваги те, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, доводи скаржника у апеляційній скарзі щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду колегія суддів до уваги не бере, а така заява судом не розглядається.
Крім того, враховуючи задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів проводить новий розподіл судових витрат. Відтак, з позивача на користь відповідача (скаржника) слід стягнути 25 575 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Судовий збір в розмірі 23 250 грн. за подання позовної заяви слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.49, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» задоволити.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2016 року по справі №921/474/16-г/18 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Постолівська» (48236, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Постолівка, і.к. 30787770) 25 575 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.
На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи №921/474/16-г/18 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Повну постанову складено 23.01.2017 року
Головуючий-суддя Якімець Г.Г.
Судді Бойко С.М.
Бонк Т.Б.