ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.01.2017Справа №910/17060/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз»
про стягнення 506 133,31 грн.
Суддя Комарова О.С.
представники сторін:
від позивача, Некрасов Д.А. (представник за довіреністю)
Гноєвий В.В. (представник за довіреністю)
від відповідача Замараєв В.В. (представник за довіреністю)
Малярчук Ю.Б. (представник за довіреністю)
Собко О.В. (представник за довіреністю)
Слюсар С.В. (представник за довіреністю)
від третьої особи-1 Куницький В.В. (представник за довіреністю)
від третьої особи-2 Шлоссер Ю.В. (представник за довіреністю)
від третьої особи-2 Бєрікул Ю.В. (представник за довіреністю)
Довгаль А.В. (представник за довіреністю)
В судовому засіданні 17 січня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", 15 вересня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 12624/16 від 12.09.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", про стягнення 506 133,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, здійснюючи права та виконуючи обов'язки оператора газотранспортної системи, передбачені договором транспортування та газифікації №15200980 від 30.08.2016 року та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 09.2015 року №2497, встановив наявність у відповідача негативного розбалансу за травень 2016 року в обсязі 66,110 тис. кум. м., склав односторонній акт про надання послуг балансування обсягів природного газу на загальну суму 443 307,22 грн. Відповідачем вказану суму не було сплачено, у зв'язку із чим, позивач звернувся до господарського суду про стягнення 443 307,22 грн., 29 069,33 грн. - пені, 31 031,51 грн. - штрафу та 2725,25 грн. 3% річних за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 рокупорушено провадження у справі № 910/17060/16 та призначено розгляд справи на 11.10.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 року розгляд справи відкладено на 25.10.2016 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України».
Відповідно до ч. 7 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
По справі № 910/17060/16 судом, за клопотанням представника третьої особи, поданого через відділ діловодства суду 25.10.2016 року, у відповідності до вимог до частини 7 статті 811 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати по справі фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 року судом, за клопотанням представників позивача та відповідача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2016 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 року розгляд справи відкладено на 06.12.2016 року
В судовому засіданні 06.12.2016 року судом оголошено перерву до 10.01.2017 року.
В судовому засіданні 10.01.2017 року судом оголошено перерву до 17.01.2017 року.
В судове засідання 17.01.2017 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи-1 заперечив проти задоволення позовних вимог, у зв'язку звідсутністю небалансу природного газу у відповідача у травні 2016 року та дав пояснення по суті спору. Представник третьої особи-2 дав пояснення по суті спору та наголошував на неможливість визначення особи у якої виник негативний небаланс природного газу за травень 2016 року в обсязі 66,110 тис. кум. м., позовні вимоги залишив на розсуд суду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
30 серпня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (надалі - позивач, оператор) та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» (надалі - відповідач, замовник), керуючись Законом України «Про ринок природного газу» та кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року №2493, було укладено договір транспортування природного газу № 1512000980 (надалі - договір), який відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2497.
Відповідно до п. 17.1. договору, договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 31.12.2016 року, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 січня 2016 року.
У відповідності до п. 2.1. договору, оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що послуги надаються на умовах, визначених у кодексі газотранспортної системи, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.
У пункті 2.3. договору зазначені послуги, які можуть бути надані Замовнику за цим договором:
- послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи;
- послуга фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій;
- послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються із неї.
За умовами п. 2.6. договору, замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі (Кодекс газотранспортної системи), подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.
Відповідно до п. 2.7. договору, оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу.
Положеннями п. 4, п. 10 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що з метою виконання функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи, зокрема, зобов'язаний здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб, вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної роботи газотранспортної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству.
Відповідно до п. 1 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.12.2013 № 882 "Про покладення функцій оператора Єдиної газотранспортної системи України" на позивача покладено функції оператора Єдиної газотранспортної системи України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ним виявлено наявність у відповідача негативного розбалансу за травень 2016 року в обсязі 66,110 тис. куб.м.
Позивач стверджує, що відповідач у травні 2016 року відібрав із газотранспортної системи обсяги більші, ніж ним було подано до газотранспортної системи через віртуальну точку входу з газорозподільної системи Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз», а різниця між обсягами природного газу, поданими Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» на точці входу з газорозподільної системи Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз» до газотранспортної системи, та відібраними відповідачем з газотранспортної системи склала 66,110 тис. куб.м., який є розміром місячного небалансу.
Вищезазначене позивач обгрунтовує звітом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Гадячгаз» (далі - ПАТ «Гадяячгаз») про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках (алокацією ПАТ «Гадячгаз») за травень 2016 року, згідно з яким надходження від філії Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» ГПУ «Полтавагазвидобування» склали 264,508 тис куб.м. природного газу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що в межах газорозподільної системи ПАТ «Гадячгаз» він є замовником послуги транспортування та балансування виключно природного газу у обсязі 1,322 тис куб.м., що підтверджується звітом про надходження та розподіл природного газу замовника послуг транспортування (алокацією) відповідача за травень 2016 року та звітом ПАТ «Гадячгаз» про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках (алокацією ПАТ «Гадячгаз») за травень 2016 року. Відповідач також зазначає, що не надавав послуг транспортування щодо природного газу, який відповідач відібрав для власних потреб через мережі ПАТ «Гадячгаз», оскільки зазначений газне передавався в ГТС позивача, тому у відповідача негативного небалансу у травні 2016 року не виникло.
Третя особа-1 у поясненнях на позовну заяву проти позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що належними доказами передачі природного газу, видобутого ПАТ «Укргазвидобування», від відповідача до ПАТ «Гадячгаз» (Оператор ГРМ), від ПАТ «Гадячгаз» до ПАТ «Укртрансгаз» (Оператор ГТС), у розумінні глави 7 розділу III Кодексу ГТС є акти приймання-передачі, втім позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач здійснював транспортування природного газу належного відповідачу, який за твердженням позивача йому був переданий оператором газорозподільної системи - ПАТ «Гадячгаз».
Третя особа-2 у поясненнях зазначила, що до врегулювання розбіжностей між Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії ГПУ «Полтавагазвидобування» та ПАТ «Гадячгаз», ПАТ «Полтавагаз», ПАТ «Сумигаз» щодо розподілу неузгодженого у травні 2016 року обсягу газу (66,110 тис. м. куб.), неможливо достовірно встановити ані замовників послуг транспортування, у яких виник негативний небаланс, ані обсягів небалансу, в розрізі кожного з таких замовників послуг транспортування.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Відповідно до абз.10 п.5 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2493 балансування системи - діяльність, яка здійснюється оператором газотранспортної системи в рамках надання послуг транспортування, що полягає у врівноваженні попиту та пропозиції природного газу у газотранспортній системі, що охоплює фізичне балансування та комерційне балансування.
Пунктом 45 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу;зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.
Пунктом 5 підрозділу 1 «Загальні засади, терміни та скорочення» розділу І «Загальні положення» Кодексу газотранспортної системи встановлено, що замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування).
Також, пунктом 5 підрозділу 1 «Загальні засади, терміни та скорочення» розділу І «Загальні положення» Кодексу газотранспортної системи встановлено, що небаланс - різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації.
Крім того, в пункті 5 підрозділу 1 «Загальні засади, терміни та скорочення» розділу І «Загальні положення» Кодексу газотранспортної системи визначено, що алокація - це підтвердження поділу за певний розрахунковий період фактичного обсягу (об'єму) природного газу, поданого для транспортування в точку входу або відібраного з точки виходу, між замовниками послуги транспортування, у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів), що здійснюється відповідно до вимог розділу XII цього Кодексу.
В п.4 підрозділу 1 «Алокація обсягів природного газу для точок входу» розділу «XII. Алокація обсягів природного газу» Кодексу газотранспортної системи встановлено, що алокація обсягів природного газу для кожного замовника послуг транспортування в точках входу (як віртуальних, так і фізичних) від газовидобувних підприємств виконується відповідним газовидобувним підприємством. Газовидобувне підприємство надсилає алокації обсягів природного газу до оператора газотранспортної системи відповідно до положень пункту 6 глави 2 цього розділу.
Пунктом 1 підрозділу 2 «Алокація обсягів природного газу для точок виходу» розділу «XII. Алокація обсягів природного газу» Кодексу газотранспортної системи встановлено, що у точках виходу, в яких природний газ з газотранспортної системи направляється до суміжної газотранспортної системи, газосховища або до прямого споживача, алокація обсягів природного газу здійснюється відповідним оператором суміжної газотранспортної системи, оператором газосховища або прямим споживачем, яка має бути направлена ними до оператора газотранспортної системи в строки, описані в пункті 6 цієї глави. Алокація обсягів природного газу для віртуальної точки виходу до газорозподільної системи здійснюється відповідним оператором газорозподільної системи з урахуванням глави 3 цього розділу.
Згідно з пунктами 1-3 підрозділу 1 «Загальні умови» розділу XIV «Комерційне балансування» Кодексу газотранспортної системи Замовник послуг транспортування є відповідальним за виникнення небалансу, у тому числі щодо споживачів, з якими укладені договори постачання, та зобов'язується застосувати всі доступні заходи для його уникнення. При розрахунку небалансу замовників послуг транспортування оператор газотранспортної системи враховує всі обсяги газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі його контрагентів (споживачів). Перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу є негативним небалансом, а перевищення обсягів переданого природного газу над обсягами відібраного природного газу - позитивним небалансом.
Так, з системного аналізу вказаних вище положень Кодексу газотранспортної системи слідує, що послуги балансування надаються лише в рамках надання послуг транспортування природного газу замовнику послуг транспортування та відповідно небаланс (позитивний або негативний) може виникнути виключно щодо обсягу природного газу, щодо якого замовнику послуг транспортування надається послуга транспортування, а в межах цієї послуги - послуга балансування.
При цьому, з приписів вищезазначених норм Кодексу газотранспортної системи також слідує, що для встановлення факту наявності чи відсутності небалансу (позитивного чи негативного) необхідно встановити: 1) який обсяг природного газу, поданий замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу та який обсяг природного газу відібраний замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу шляхом проведення порівняння алокацій (в рамках даного спору - шляхом проведення порівняння даних алокацій Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та ПАТ «Гадячгаз»; 2) чи наявна різниця між обсягом природного газу, поданим замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу та обсягом природного газу, відібраним замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу шляхом проведення порівняння алокацій (в рамках даного спору - шляхом проведення порівняння даних алокацій Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та ПАТ «Гадячгаз»).
Водночас, для встановлення факту наявності чи відсутності негативного небалансу необхідно встановити чи наявний факт перевищення обсягів відібраного замовником послуг транспортування природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу цим замовником послуг транспортування.
Як встановлено судом, відповідно до алокації відповідача (п. 1.2.7) за травень 2016 року, відповідач, як замовник послуг транспортування, подав на точці входу до газотранспортної системи в газорозподільчу систему ПАТ «Гадячгаз» природний газ в обсязі 1322 тис. куб.м.
В той же час, згідно з алокацією ПАТ «Гадячгаз» за травень 2016 року (п. 1 алокації) відповідачем (в особі його філії - ГПУ «Полтавагазвидобування») відібраний з газотранспортної системи на точці виходу з газорозподільчої системи ПАТ «Гадячгаз» природний газ в обсязі 1322 тис. куб.м.
Зазначена обставина також підтверджується актом №216-2010-1Т приймання-передачі природного газу за травень 2016 року, згідно з яким ПАТ «Гадячгаз» надав відповідачу, а Відповідач прийняв послугу розподілу природного газу в обсязі 1322 тис. куб.м.
Відтак, судом встановлено, що відповідач подав для транспортування на точці входу та відібрав з газотранспортної системи на точці виходу з газорозподільчої системи ПАТ «Гадячгаз» один і той самий обсяг природного газу - 1322 тис. куб.м., отже відсутня різниця між обcягами природного газу, які відповідач подав для транспортування на точці входу та відібрав з газотранспортної системи на точці виходу з газорозподільчої системи ПАТ «Гадячгаз».
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність небалансу та відповідно негативного небалансу у відповідача щодо природного газу, поданого для транспортування на точці входу та відібраного з газотранспортної системи на точці виходу з газорозподільчої системи ПАТ «Гадячгаз», що повністю спростовує доводи позивача про наявність такого небалансу.
При цьому, будь-які докази наявності небалансу та відповідно негативного небалансу у відповідача щодо природного газу, поданого для транспортування на точці входу та відібраного ним з газотранспортної системи на точці виходу з інших газорозподільчих сторонами та третіми особами суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, доводи позивача не підтверджуються належними доказами, натомість доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується факт відсутності небалансу у відповідача та відповідно необґрунтованість доводів позивача.
Разом з цим, щодо балансу газу по ГПУ «Полтавагазвидобування» за травень 2016 року, на який посилається позивач, суд зазначає, що подання зазначеного документу не передбачено положеннями Кодексу газотранспортної системи та зазначений баланс не є алокацією (звітом) та відповідно в цьому документі не відображається обсяг природного газу, поданий замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу. Натомість, баланс газу по ГПУ «Полтавагазвидобування» за травень 2016 року, є документом, який містить дані про обсяг видобутого та переданого природного газу філією відповідача, як філією газовидобувного підприємства, а не замовником послуг транспортування, а відтак зазначений документ не може братись до уваги з метою визначення факту наявності або відсутності небалансу.
Оскільки, судом встановлено відсутність у відповідача негативного небалансу, то відповідно відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості послуг балансування в сумі 443 307,22 грн., 29 069,33 грн. пені, 31 031,51 грн. штрафу та 2725,25 грн. 3% річних за прострочення зобов'язань щодо оплати наданих послуг.
Суд також вважає необґрунтованим посилання позивача, як на підставу стягнення з Відповідача штрафу, на ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Проте, як встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 25.12.2013 року у справі №910/18227/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2014 року, корпоративні права відносно Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" належать саме Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України", а не державі, оскільки Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передала до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" майно, яке набуте позивачем у власність внаслідок його створення. В зазначеному рішенні також встановлено, що акції Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", оскільки зазначені акції державі не належать і до статутного капіталу Національної акціонерній компанії "Нафтогаз України", як окремий вид майна, державою не передавалися, то такі акції належать виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України", як самостійному суб'єкту господарювання, який створив акціонерне товариство.
Відповідач також не відноситься до суб'єктів державного сектору економіки, оскільки корпоративні права відносно Товариства належить саме Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», а не державі, тобто товариство не є господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави. Зазначені обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 року у справі 910/10255/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2013 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, ані позивач, ані відповідач не відносяться до суб'єктів державного сектору економіки та ці обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Судом також встановлено, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, не є державним контрактом та виконання цього договору не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Відтак, застосування позивачем ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем за укладеним між ними договором транспортування природного газу № 1512000980 від 30.08.2016 року, суперечить нормам чинного законодавства України.
Щодо обсягу природного газу, який був переданий відповідачем ПАТ «Гадячгаз», суд встановлено, що ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії ГПУ «Полтавагазвидобування» було передано ПАТ «Гадячгаз» 343,559 тис. куб.м., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу за травень 2016 року від 31.05.2016 року та копіями місячних звітів за період з 01.05.2016 року по 31.05.2016 року (дані лічильників щоденні) на АГРС Кр. Лука, В. Будища, Книшівка та Мартинівка, тобто з внутрішніх мереж ПАТ «Укргазвидобування» до ПАТ «Гадячгаз» надійшло 343,559 тис. куб.м.
Як вже було встановлено судом, із зазначених 343,559 тис. куб.м. природного газу відповідач є замовником послуг транспортування лише щодо обсягу природного газу - 1322 тис. куб.м., щодо решти обсягу природного газу - 342,237 тис. куб.м. відповідач не є замовником послуг транспортування.
При цьому, суд вважає необгрунтованим твердження ПАТ «Гадячгаз» про те, що акт приймання-передачі газу від 31.05.2016 року між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Гадячгаз» є недійсним, оскільки підписаний не уповноваженою на це особою з боку газорозподільного підприємства, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
ПАТ «Гадячгаз» не надало суду будь-яких доказів того, що відповідач знав чи міг знати про наявність обмежень повноважень у представника ПАТ «Гадячгаз» на підписання акту приймання-передачі газу від 31.05.2016 року, оскільки матеріали справи зворотного не містять.
Відтак, в силу ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, акт приймання-передачі газу від 31.05.2016 року між відповідачем та ПАТ «Гадячгаз» є дійсним.
Більш того, факт передачі відповідачем третій особі-2 природного газу в обсязі 343,559 тис. куб.м. підтверджується наявними у справі місячними звітами, підписаними представниками відповідача та третьої особи-2, які складаються на підставі даних вузлів комерційного обліку та дійсність яких не ставиться під сумнів третьою особою-2.
Водночас, суд дійшов висновку, що твердження ПАТ «Гадячгаз» про наявність розбіжностей між ним та відповідачем щодо визначених об'ємів (обсягів) природного газу за травень 2016 року спростовуються наявними в матеріалах справи актом приймання-передачі газу від 31.05.2016 року та місячними звітами, підписаними представниками відповідача та третьої особи-2, які складаються на підставі даних вузлів комерційного обліку.
Посилання третьої особи-2 на направлення ним відповідачу іншого акту приймання-передачі також не грунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки, по-перше, між відповідачем та третьою особою вже наявний підписаний акт приймання-передачі за вказаний період, а по-друге, ПАТ «Гадячгаз» направило на адресу відповідача вказаний акт лише 09.06.2016 року, в той час, як відповідно до п. 10 розділу 2 Кодексу газорозподільних систем, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2494, об'єми (м куб.) та обсяги (кВт·год, Гкал, МДж) приймання-передачі природного газу в точках його надходження в/з ГРМ мають бути документально підтверджені не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, шляхом складання актів приймання-передачі природного газу, що підписуються між суміжними суб'єктами ринку природного газу.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 23.01.2017 року.
Суддя О.С. Комарова