ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.01.2017Справа №910/19543/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс"
до Військової частини НОМЕР_1
про відшкодування 85 558,00 грн.
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Глазунов М.Ю. (дов. № 220/55/д від 11.01.2016 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17 січня 2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту - відповідач) про відшкодування 85 558,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Генерального договору страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В від 01.12.2014 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Volvo», державний номер НОМЕР_2 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування”, статті 993, пункту 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/19543/16 та призначено справу до розгляду на 08.12.2016 року.
У судовому засіданні 08.12.2016 року представник відповідача подав клопотання про заміну первісного відповідача - Міністерства оборони України належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2016 року надав документи на виконання вимог ухвали суду та не заперечив проти поданого клопотання про заміну первісного відповідача - Міністерства оборони України, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Судом відкладено розгляд поданого клопотання про заміну первісного відповідача - Міністерства оборони України, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 до наступного судового засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 року розгляд справи було відкладено на 22.12.2016 року, у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів у справі.
16.12.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні 22.12.2016 року представники сторін не заперечили проти поданого клопотання про заміну первісного відповідача - Міністерства оборони України, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає необхідним задовольнити клопотання Міністерства оборони України та замінити первісного відповідача, належним відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року замінено первісного відповідача у справі - Міністерство оборони України на належного відповідача - Військову частину НОМЕР_1 , розгляд справи відкладено на 17.01.2017 року.
16.01.2017 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву та клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У поданому відзиві відповідач зазначив, що підстав для застосування статті 27 Закону України “Про страхування” щодо переходу до позивача права вимоги немає. Крім того, висновок щодо розміру заподіяної шкоди було зроблено без урахування експлуатаційного зносу деталей застрахованого транспортного засобу, а максимальний розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000,00 грн.
У судовому засіданні 17.01.2017 року судом відмовлено в поданому клопотанні про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферреро Україна".
Представник позивача у судове засідання 17.01.2017 року не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 17.01.2017 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти позову заперечив.
Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
01.12.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Європейський страховий альянс" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферреро Україна» (страхувальник) укладено Генеральний договір страхування автотранспортних засобів № 1043716/С4-В, відповідно до умов якого страховик зобов'язався відшкодувати збитки, що могли настати у зв'язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_2 .
07.10.2015 року о 09 годині 00 хвилин на 23 км + 600 м автомобільної дороги Київ-Знам'янка ОСОБА_1 керував автомобілем КАМАЗ 53212, державний номер НОМЕР_3 , перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого сталось зіткнення з автомобілем «Volvo», державний номер НОМЕР_2 , який рухався прямолінійно по лівій смузі руху в попутному напрямку. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.02.2016 року у справі № 369/1029/16-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.
08.10.2015 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Позивачем було складено страхові акти № 1399/15/50/ТР25/00/2 від 29.10.2015 року та № 1399/15/50/ТР25/00/3 від 15.06.2016 року, відповідно до яких сума страхового відшкодування складає 85 558,00 грн.
Згідно рахунку-фактури від 20.10.2015 року та рахунку-фактури від 08.06.2016 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Volvo», державний номер НОМЕР_2 складає 85 558,00 грн.
На підставі страхових актів позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування в розмірі 85 558,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3985 від 18.11.2015 року на суму 15 000,00 грн., платіжним дорученням № 677 від 17.12.2015 року на суму 11 000,00 грн., платіжним дорученням № 536 від 17.12.2015 року на суму 14 000,00 грн., платіжним дорученням № 497 від 16.11.2015 року на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням № 501 від 18.11.2015 року на суму 15 000,00 грн., платіжним дорученням № 4297 від 03.02.2016 року на суму 10 000,00 грн., платіжним дорученням № 4148 від 23.12.2015 року на суму 6 618,00 грн., платіжним дорученням № 4989 від 12.07.2016 року на суму 3 940,00 грн.
Судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював військовослужбовцем за контрактом в Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується, зокрема, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.02.2016 року у справі № 369/1029/16-п.
Позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 страхове відшкодування у сумі 85 558,00 грн.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем КАМАЗ 53212, державний номер НОМЕР_3 , підтверджується постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.02.2016 року у справі № 369/1029/16-п.
Пунктом 36.4 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, водій ОСОБА_1 станом на час скоєння ДТП перебував у трудових (службових) відносинах з відповідачем, де проходив військову службу за контрактом.
Згідно статті 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно- просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
Статтею 137 Господарського кодексу України, визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Тобто, з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 (зі змінами та доповненнями)).
Згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Станом на момент скоєння ДТП автомобіль КАМАЗ 53212, державний номер НОМЕР_3 правомірно перебував під керуванням водія ОСОБА_1 як військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_2 збитки є відповідач.
Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не беруться судом до уваги, враховуючи наступне.
У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 року "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Здійснення позивачем виплати страхового відшкодування на користь страхувальника без врахування фізичного зносу не суперечить приписам статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту. Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто, слід розрізняти правовідносини між страховиком та страхувальником, які виникають на підставі договору обов'язкового страхування та відносини, які виникають внаслідок переходу права вимоги після виплати страхового відшкодування потерпілій особі.
Отже, в даному випадку Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" оцінювало шкоду та здійснило виплату страхового відшкодування у відповідності до договору добровільного страхування із своїм страхувальником.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором добровільного майнового страхування в межах фактичних затрат, до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 85 558,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" задовольнити повністю.
2.Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Європейський страховий альянс" (04050, м. Київ, вулиця Глибочицька, будинок 33-37, ідентифікаційний код 19411125) 85 558 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.01.2017
Суддя С.В. Стасюк