ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.01.2017Справа №910/20257/16
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"
про стягнення 1 039, 50 грн.
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Зубілевич Т.В. - представник за довіреністю;
від відповідача:не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра-Україна" (далі - позивач, ПрАТ "СК "Саламандра-Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (далі - відповідач, ПрАТ "СГ "ТАС") про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 11 670, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра-Україна" на підставі договору добровільного комбінованого страхування транспорту ОСАГО+ № 04-1.0023119.0001 від 15.04.2016 року (далі - договір страхування), страхового акта № 0012094.05.16/1 від 02.07.2016 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 18.05.2016 р. за участю застрахованого транспортного засобу Ford Rscort д/н НОМЕР_1 здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 11 670, 00 грн., а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія Renault Magnum д/н НОМЕР_2 була застрахована у відповідача на підставі Полісу № АІ/8682273 обов'язкового страхування транспортних засобів, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
До початку розгляду спору по суті, позивач через загальний відділ суду 17.11.2016 р. та 05.12.2016 р. надав заяви про зменшення розміру позовних вимог, з врахуванням яких вбачається, що ціна позову складає 1 039,50 грн.
Безпосередньо у судовому засіданні 14.12.2016 року представник позивача наполягав на позові з урахуванням вищевказаних заяв, надав усні пояснення по справі.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не застосував коефіцієнт фізичного зносу. З метою надання додаткових доказів відповідач звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів відповідно до ст. 69 ГПК України.
Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовому клопотанні, прийняте господарським судом, тоді новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 1 039, 50 грн.
З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, суд задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору додатково на 15 днів та відклав розгляд справи на 18.01.2017 року.
18.01.2017 року представник позивача наполягав на заявленому позові з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Крім того, 10.01.2017 року позивачем через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі у відповідь на попередні заперечення відповідача.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 18.01.2017 року не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 18.01.2017 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Саламандра-України" та ОСОБА_2 було укладено договір Добровільного комбінованого страхування наземного транспорту, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням забезпеченим транспортним засобом, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
18.05.2016 року у м. Дніпропетровську на перехресті пр.. Слобожанський та вул. Столєтова сталось ДТП за участю транспортних засобів Renault Magnum д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та Ford Еscort д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2
Відповідно до Постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.06.2016 року, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Як вбачається із позовної заяви, на підставі заяви про страховий випадок, Страхового акту № 0012094.05.16/1 від 02.07.206 року, ПрАТ "СК "Саламандра-Україна" здійснила виплату страхового відшкодування в сумі 11 670, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1993 від 02.07.2016 року та Актом виконаних робіт № ФОП00002406 від 24.06.2016 року.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України виплата страхового відшкодування страхувальнику є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у страховика у межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні норми містить стаття 27 Закону України "Про страхування", за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже за змістом статті 3 цього Закону одним із принципів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Renault Magnum д/н НОМЕР_2, була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" на підставі Полісу № АІ/8682273 зі строком дії з 13.10.2015 р. по 12.10.2016 р., цим полісом встановлено ліміт по майну у розмірі 50 000, 00 грн. франшизу в розмірі 0 грн.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Згідно із статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - частина збитків, які не відшкодовуються страховиком за договором страхування.
Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності водія автомобіля НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, тобто особи, яка визнана винною у ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Відтак, розмір шкоди (як оціненої так і фактично завданої) та коефіцієнт фізичного зносу застрахованого автомобіля підлягають доведенню перед судом сторонами спору належними засобами доказування відповідно до статей 32, 34 ГПК України.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Водночас, суд враховує, що Закони України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, на що також вказує Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15, проте, відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при здійсненні відшкодування обов'язковим є врахування зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:
- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
- з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
- з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відтак, оскільки страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на умовах спеціального нормативно-правого акта, а саме Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", то в даному випадку застосовуються норми цього Закону, а саме статті 29.
Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Позивач, до початку розгляду спору по суті повідомив суд, що 09.11.2016 року на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна" надійшло страхове відшкодування від Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" у розмірі 10 630, 50 грн., з огляду на що, не відшкодованим залишилась шкода у розмірі 1 039, 50 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався, зокрема, на наступні обставини:
- матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля НОМЕР_4 згідно Акту виконаних робіт № ФОП00002406 від 24.06.2016 року та платіжного доручення № 1993, становить 11 670, 00 грн., в тому числі: вартість замінених складових - 1 485, 00 грн.; вартість робіт - 6 255, 00 грн., вартість матеріалів - 3 930, 00 грн.;
- коефіцієнт зносу замінених складових згідно Звіту ФОП ОСОБА_4 від 06.06.2016 року становить 0,7, що дорівнює 10 630, 50 грн.;
- АТ "СГ "ТАС" здійснило виплату страхового відшкодування ПрАТ "СК "Саламандра-Україна" у повному обсязі.
Судом встановлено, що відповідно до умов укладеного договору добровільного комбінованого страхування наземного транспорту від 15.04.2016 року, визначення розміру збитку та розрахунок страхового відшкодування проводяться страховиком на дату настання страхового випадку виходячи і з фактичного розміру прямого збитку, але в межах страхових сум, передбачених договором та з урахуванням умов договору. Розмір прямого збитку та суми страхового відшкодування встановлюється:
- в розмірі витрат на відновлювальний ремонт (відновлення, ремонт, заміну деталей, вузлів, агрегатів тощо) пошкодженого ТЗ для страхових випадків згідно з основним покриттям договору;
- кошти на відновлювальний ремонт перераховуються ремонтному підприємству або особі, яка забезпечує відновлювальний ремонт за вибором страховика;
- при пошкодження ТЗ розмір прямого збитку визначається в розмірі витрат на відновлювальний ремонт (відновлення, ремонт, заміну деталей, вузлів, агрегатів, тощо) пошкодженого ТЗ;
- страхове відшкодування розраховується без урахування зносу.
Таким чином, позивач не був зобов'язаний розрахувати та виплачувати страхове відшкодування з урахуванням зносу.
Доказів визнання недійсним вказаного договору страхування повністю, або окремих його пунктів, зокрема в частині виплати страхового відшкодування без урахування фізичного зносу, суду не надано.
В матеріалах справи наявний Акт виконаних робіт № ФОП00002406 від 24.06.2016 року, який підтверджує виконання ремонтних робіт на суму 11 670, 00 грн.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик набуває права зворотної вимоги до страховика винної особи у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Вищевикладена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14 (№3-50гс15) та має враховуватись іншими судами в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 09.02.2016 у справі № 910/8779/15, від 02.02.2016 у справі № 910/25250/15, від 14.09.2016 у справі № 910/3650/6, від 26.09.2016 у справі № 910/26829/15, від 19.10.2016 у справі № 910/7108/16.
При цьому, стягнення страхового відшкодування з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу є істотним обмеженням права добросовісного страховика (позивача) на відшкодування шкоди в межах фактичних витрат.
Вказане кореспондується правовою позицією, викладеною у постанові Вищого господарського суду України від 10.08.2016 у справі № 910/1187/16.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що страховий акт № 0012094.05.16/1 від 02.07.2016 року, платіжне доручення № 1993 від 02.07..2016, Акт виконаних робіт № ФОП00002406 від 24.06.2016 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП.
Доводи відповідача про необхідність вирахування коефіцієнту фізичного зносу визнаються судом необґрунтованими, з огляду на наведені вище приписи.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За таких обставин, у зв'язку із настанням страхового випадку у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна" задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, буд. 65; код ЄДРПОУ 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна" (36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 47; код ЄДРПОУ 13934129) матеріальну шкоду в розмірі 1 039, 50 грн. та судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 23.01.2017 р.
Суддя Ю.О.Підченко