ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17 січня 2017 р. Справа № 909/934/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного підприємства "ПМК-7", вул. Є.Коновальця, 227-а, м.Івано-Франківськ,76000
до відповідача: Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області вул. Петрушевича,1,м. Івано-Франківськ,76018
про стягнення 5382083,50грн. інфляційних втрат та 887603,35грн. 3% річних.
за участю:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1/10 від 13.10.16
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 08-ю-09/10 від 03.01.17
приватне підприємство "ПМК-7" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області про стягнення заборгованості у сумі 12248 505,73 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договорів підряду № 91 від 18 червня 2009 року та № 73 від 20 серпня 2013 року та обґрунтовано статтями 625 Цивільного та 35 Господарського процесуального кодексів України.
В судовому засіданні 12.01.17 оголошувалася перерва до 17.01.17.
17.01.17 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог вих.№01-17/01/17 від 17.01.17 (вх.№594/17 від 17.01.17).
Згідно з п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 ( з наступними змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Враховуючи закріплене ст.22 ГПК України право позивача до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог. Таким чином, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вих.№01-17/01/17 від 17.01.17 (вх.№594/17 від 17.01.17) предметом спору є стягнення з відповідача 5382083,50грн. інфляційних втрат та 887603,35грн. 3% річних.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та у запереченні на відзив на позовну заяву вих.№1/1 від 06.01.17 (вх.№235/17 від 06.01.17) та доповненні до заперечення вих.№1/1 від 16.01.17(вх.№621/17 від 16.01.17).
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву вих.№01ю-08/1332 від 27.12.16(вх.№18912/16 від 27.12.16) та подав заяву б/н від 17.01.17(вх.№749/17 від 17.01.17) про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, з"ясувавши обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, із врахуванням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
Між позивачем ( по договору - підрядник) та відповідачем (по договору - замовник) укладено договори підряду № 91 від 18 червня 2009 року та № 73 від 20 серпня 2013 року.
Пунктом 1.1. Договору № 91 від 18 червня 2009 року визначено предмет договору, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.04.2009 року № 418-р «Про затвердження переліків об"єктів будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування державного і місцевого значення у 2009 році та обсягів їх фінансування» Замовник доручає, а підрядник зобов"язується своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги державного значення від Р-24 (Криворівня) - Чернівці на ділянці 0 + 000 - км 13+800 (роботи, пов"язані з ліквідацією наслідків стихійного лиха, що сталося 23-27 липня 2008 р.) за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим Договором термін. Замовник зобов"язується прийняти закінчений капітальним ремонтом об"єкт і сплатити вартість виконаних робіт.
Пунктом 1.1. Договору № 73 від 20 серпня 2013 року встановлено, що підрядник зобов»язується у 2013 році виконати роботи, зазначені в п. 1.2. Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.
У відповідності до договірних умов, підрядник виконав свої зобов"язання.
Всупереч умовам укладеного договору Замовником прийняті на себе зобов"язання з оплати за виконані позивачем роботи не виконано, вартості робіт в сумі 6921352 грн. по договору №91 та 17491887 грн. по договору №73 не оплачено.
19.01.15 позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Служби автомобільних доріг у Івано-Франківській області про стягнення вищенаведеної суми заборгованості. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.15 у справі №909/57/15 позов задоволено. Зазначене рішення набрало законної сили 23.03.15.
З огляду на приписи ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем на суму 24413239,00грн. встановлений рішенням суду і не потребує доказування.
Після набрання рішенням у справі 909/57/15 законної сили, між сторонами у справі укладено додаткову угоду №22 від 03.12.15 до договору №91 від 18.06.09, відповідно до п.1.1 якої відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 17.06.15 №498 вартість робіт з капітального ремонту, виконаних підрядником у 2014 році, які замовник зобов"язується оплатити у 2015 році, становить 6921352,00грн. з урахуванням ПДВ. Крім того, між сторонами у справі укладено додаткову угоду №10 від 02.09.16 до договору №73 від 20.08.13, відповідно до п.1.1 якої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.15 №498 вартість робіт з капітального ремонту, виконаних підрядником у 2014 році, які замовник зобов"язується оплатити у 2016 році, становить 17491887,00грн. з урахуванням ПДВ.
Згідно платіжних доручень №1 від 03.12.15 відповідачем сплачено позивачу 6921352,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №91, а згідно платіжних доручень №1, №2, №3 та №4 від 05.09.16 відповідно на суму 8443936,00грн., 6210341,00грн., 1403524,00грн. та 1434086,00грн. - 17491887,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №73.
Предметом спору є стягнення з відповідача 5382083,50грн. інфляційних втрат та 887603,35грн. 3% річних, нарахованих позивачем у зв"язку із простроченням відповідачем термінів оплати вартості виконаних позивачем робіт за спірними договорами, на підставі рішення суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов"язань.
Зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Увідповідності до положень ч.2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові, а інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. При цьому, норма ст.625 Цивільного кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
В даному випадку відповідачем допущено порушення грошового зобов"язання перед позивачем щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за спірними договорами.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.
Згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вих.№01-17/01/17 від 17.01.17 (вх.№594/17 від 17.01.17) позивачем нараховано відповідачу:
- 5382083,50грн. інфляційних втрат, з яких 4472505,38грн. за період квітень-листопад 2015 та 909578,12грн. - за період грудень 2015 - серпень 2016 років;
- 887603,35грн. 3% річних, з яких 499983,13грн. за період з 21.03.15 по 02.12.15 та 387620.22грн. - за період з 03.12.15 по 04.09.16.
Згідно платіжних доручень №1 від 03.12.15 відповідачем сплачено позивачу 6921352,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №91, а згідно платіжних доручень №1, №2, №3 та №4 від 05.09.16 відповідно на суму 8443936,00грн., 6210341,00грн., 1403524,00грн. та 1434086,00грн. - 17491887,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №73, відтак період нарахування інфляційних втрат є вірним.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України .
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97 №62-97р. зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
З огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом перевірено правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та встановлено, що в розрахунку суду сума інфляційних втрат за вказані періоди є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, судом задоволено їх за розрахунком позивача.
Щодо нарахування 3% річних, суд констатує наступне.
Позивачем нараховано відповідачу 887603,35грн. 3% річних, з яких 499983,13грн. за період з 21.03.15 по 02.12.15 та 387620,22грн. - за період з 03.12.15 по 04.09.16.
Водночас, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.15 у справі №909/57/15 набрало законної сили 23.03.15.
Згідно платіжного доручення №1 від 03.12.15 відповідачем сплачено позивачу 6921352,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №91, відтак періодом, за який повинно бути розраховано 3% річних у розмірі 499983,13грн., є з 23.03.15(дати набрання рішенням законної сили) по 02.12.15(день, що передує дню оплати відповідачем 6921352,00грн. вартості виконаних позивачем робіт за договором №9).
Щодо 3% річних у розмірі 387620,22грн. за період з 03.12.15 по 04.09.16, суд констатує, що день оплати відповідачем коштів згідно платіжних доручень №1, №2, №3 та №4 від 05.09.16 відповідно на суму 8443936,00грн., 6210341,00грн., 1403524,00грн. та 1434086,00грн. не включається до періоду прострочення, відтак розрахунок річних повинен обраховуватися з 04.12.15.
Разом з тим, судом перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та встановлено, що в розрахунку суду сума 3% річних за вказані періоди є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, судом задоволено їх за розрахунком позивача.
З огляду на викладене, позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення. При цьому судом не приймаються до уваги твердження відповідача з посиланням на судову практику про те, що додатковими угодами №22 від 03.12.15 до договору №91 від 18.06.09 та №10 від 02.09.16 до договору №73 від 20.08.13 сторони змінили порядок та строки розрахунків за спірними договорами, оскільки інфляційні втрати та 3% річних нараховано позивачем на підставі рішення суду, а додаткові угоди №22 та №10 не розцінюються судом як угоди про зміну строків та порядку розрахунків, бо ними не вносилися зміни до розділів 4 спірних договорів, якими передбачено порядок розрахунків.
Водночас, при вирішенні даного спору судом враховано практику Вищого господарського суду України з розгляду подібних спорів, викладену, зокрема, у постанові від 07 грудня 2016 року у справі № 909/106/16.
Твердження представника відповідача з посиланням на долучені ним докази оскарження дій органу ДВС з виконання наказу суду у справі №909/57/15 про те, що кошти згідно вищенаведених платіжних доручень сплачувався відповідачем не на виконання рішення, а додаткових угод №10 та №22 судом відхиляються, оскільки не спростовують факту прострочення відповідачем сплати заборгованості, встановленої рішенням суду.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно з п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18( з наступними змінами) питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.
При цьому суд констатує, що згідно зі ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на задоволення позову, відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, судові витрати у справі слід покласти на відповідача, виходячи з нової ціни позову, зазначеної позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог вих.№01-17/01/17 від 17.01.17 (вх.№594/17 від 17.01.17).
Керуючись ст.ст. 124, 128, 128-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод ст.ст. 524, 526, 598, 625 ЦК України, ст.ст.174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.33, 34, 43, 47, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити позов приватного підприємства "ПМК-7" до Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області про стягнення 5382083,50грн. інфляційних втрат та 887603,35грн. 3% річних.
Стягнути зі Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області(м.Івано-Франківськ, вул.Петрушевича, 1, код ЄДРПОУ 25825434) на користь приватного підприємства "ПМК-7"(м.Івано-Франківськ, вул.Коновальця, 227А, код ЄДРПОУ 19390601) 5382083,50(п"ять мільйонів триста вісімдесят дві тисячі вісімдесят три гривні п"ятдесят копійок) інфляційних втрат, 887603,35(вісімсот вісімдесят сім тисяч шістсот три гривні тридцять п"ять копійок) 3% річних та 94045,30(дев"яносто чотири тисячі сорок п"ять гривень тридцять копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.01.17
Суддя Матуляк П. Я.