Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого ОСОБА_7.,
суддів ОСОБА_8. і ОСОБА_9.,
перевіривши в судовому засіданні 20 січня 2017 року в м. Києві заяву захисників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2016 року,
установила:
захисники ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду України (далі - Суд) із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2016 року щодо ОСОБА_6 з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Із заяви та доданих до неї документів убачається наступне.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 24 грудня 2015 року змінив вирок, постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за частиною другою статті 307 КК із застосуванням статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. У решті вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ - ухвалою від 19 лютого 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року.
Захисники порушують у заяві питання про допуск справи щодо ОСОБА_6 до провадження Суду. Підставою для перегляду судових рішень вважають неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми статті 75 КК у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
На підтвердження своїх доводів захисники до заяви долучили копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого і 13 серпня 2013 року, 3 листопада 2015 року, 24 жовтня і 30 листопада 2016 року, в яких касаційний суд констатував, що, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особи винних та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, суди мали можливість не лише призначити засудженим покарання із застосуванням положень статті 69 КК, але й на підставі статті 75 КК звільнити їх від відбування покарання з випробуванням. Заявники вважають, що суд касаційної інстанції в ухвалі від 19 лютого 2016 року, погодившись з рішенням судів нижчестоящих інстанцій про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень статті 75 КК, у подібних правовідносинах допустив неоднаковість у застосуванні цієї норми. Просять ухвалу касаційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви і долучені до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду судових рішень Судом є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Водночас ця процесуальна норма містить застереження, що із зазначених у ній підстав не переглядаються судові рішення з питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.
Суд раніше висловив правову позицію стосовно підстав та умов, за яких можливий перегляд судового рішення касаційного суду в частині застосування (незастосування) статті 75 КК (справа № 5-48к13). Зокрема, Суд зазначив, що для визначення, чи входить застосування статті 75 КК до вказаних застережень, треба враховувати, що прийняття судом рішення про призначення покарання або звільнення від нього (від відбування покарання) включає такі складові, як: а) дотримання судом нормативно визначених в законі формальних вимог, які стосуються неконкретизованого кола осіб; б) дотримання судом визначених законодавством вимог, які стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями, тобто правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю суду з передбаченого кримінальним законом правом вибору одного з можливих варіантів рішення у кримінальній справі).
У першому випадку порушення судом нормативно визначених в законі формальних вимог застосування статті 75 КК, зокрема таких умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, як призначення судом за вчинений злочин основного покарання того виду, який вказаний в частині першій статті 75 КК України, обмеження строку позбавлення волі п'ятьма роками, не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна тощо, в разі порівняння з рішенням, в якому дотримані ці законні вимоги, є підставою для перегляду Судом оспореного рішення, оскільки чітко встановлюється неоднаковість правозастосування однієї і тієї ж норми кримінального закону поза межами призначення покарання в залежності від даних про особу засудженого, і усунення зазначеного порушення відповідає цілям діяльності Суду.
У другому ж випадку прийняття судом рішення про призначення конкретній винній особі покарання, звільнення від нього та від його відбування прямо стосується застереження, визначеного законом та не може бути предметом перегляду.
Зі змісту заяви випливає, що захисники фактично порушують питання про недотримання судом визначених законодавством вимог, що стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
За таких обставин провадження за заявою захисників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не може бути відкрито за відсутності підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити заявникам, що відмова у допуску справи за цією заявою не перешкоджає повторному зверненню із заявою до Суду за умови дотримання всіх вимог закону щодо предмета перегляду та його повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 445, 451 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
ухвалила:
відмовити захисникам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у допуску справи за їхньою заявою до провадження Верховного Суду України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7. ОСОБА_8. ОСОБА_9