18 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4153/16
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Крусяна А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 37938-13.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.08.2016 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 21.07.2016 року № 37938-13, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000 грн.
Позивач вказує на те, що оскільки статтею 10 Податкового кодексу України транспортний податок визначено місцевим податком, рішенням Одеської міської ради «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» від 03.02.2016 року № 257-VII затверджено Положення про податок на майно в частині транспортного податку, згідно якого об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а також визначено, що це рішення застосовується з 01.01.2016 року. Вказане рішення опубліковано в газеті «Думська площа» № 6 від 12.02.2016 року.
При цьому, позивач вважає, що рішення, яким встановлено транспортний податок на території м. Одеси, набрало законної сили 12.02.2016 року, а грошове зобов'язання по транспортному податку може бути визначене лише за 2017 рік, проте відповідачем прийнято оскаржуване рішення у 2016 році.
ОСОБА_2 вважає, що оскільки ринкова вартість належного їй автомобіля є меншою ніж визначено у пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України, то в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування. Внаслідок цього позивач вважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню .
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволені позову відмовити з тих підстав, що оскільки належний позивачу автомобіль 2011 року випуску з об'ємом двигуна 2350 см3, а об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, та з року випуску яких минуло не більше п'яти років, а також враховуючи те, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, автомобіль позивача є об'єктом оподаткування у 2016 році відповідно до приписів ст.267 Податкового кодексу України.
Також відповідач зазначив, що оскільки рішення Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 257-VII, яким внесено зміни до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», набрало чинності 12.02.2016 року, саме 2016 рік є базовим (звітним) періодом для оподаткування транспортним податком з об'єкту, який належить позивачу. За таких обставин, на думку відповідача, податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 37938-13 є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 21.07.2016 року № 37938-13.
Стягнуто судові витрати у сумі 551,20 грн. з Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39549642) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).
На вказану постанову ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що позивачу на праві власності належить автомобіль марки Lexus RX 350, 2011 року випуску, об'ємом двигуна 3456 куб. см., реєстраційний номер ВН7977BХ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно акту виконаних робіт Тойота-Сервіс-Центру № 3Н000040714 від 26.09.2016 року пробіг належного позивачу автомобіля марки Lexus RX350, 2011 року випуску, об'ємом двигуна 3456 куб. см., реєстраційний номер ВН7977BХ, становить 63799 км.
21.01.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6257-VI, яким встановлено з 01.01.2015 року на території міста Одеси податок на майно в частині транспортного податку.
21.07.2016 року ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 37938-13, яким ОСОБА_2 нараховано грошове зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн.
Позивач не погодився з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 27.07.2016 р. та оскаржив його у судовому порядку.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.
Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Рішенням Одеської міської ради № 257-VII від 03.02.2016 року було внесено зміни до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», виклавши додаток до нього у новій редакції.
Пунктом 3 рішення Одеської міської ради № 257-VII від 03.02.2016 року встановлено, що положення цього рішення застосовуються з 01.01.2016 року.
Відповідно до п.3 Положення про податок на майно в частині транспортного податку, яке є додатком до рішення Одеської міської ради № 257-VII від 03.02.2016 року, встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положенням пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України було визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Разом з тим, Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 року, було внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв'язку з чим пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Таким чином, з набранням чинності вказаними положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.2015 року № 909-VIII щодо об'єкта оподаткування), власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, є платниками транспортного податку.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Однак, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
Статтею 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не передбачений. При цьому, є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Тобто, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.
Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Тобто, 2016 рік є плановим періодом, а 2017 рік - бюджетним.
Таким чином, транспортний податок, об'єкт оподаткування за яким (ст. 267 ПК України) було змінено Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 року, та який встановлено на території м. Одеси рішенням Одеської міської ради № 257-VII від 03.02.2016 року, практично не може бути визнаний обов'язковим до сплати у 2016 році, оскільки місцева рада прийняла і офіційно оприлюднила рішення № 257-VII вже після 15 липня.
Враховуючи викладені обставини, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2016 році.
Крім того, як вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ 047373 (а.с. 75) рік випуску автомобіля дорівнює 2011, а дата першої реєстрації автомобіля - 27.03.2012 року.
Колегія суддів наголошує на тому, що об'єктом оподаткування в даному випадку є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років. Тобто не з дати першої реєстрації, а саме з року випуску.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом було невірно розраховано період сплати позивачем транспортного податку. Оскільки автомобіль був випущений у 2011 році, то стягнення транспортного податку не може бути здійснено за весь період 2016 року.
З матеріалів справи неможливо встановити точну дату випуску транспортного засобу, однак така дата повинна була бути врахована при визначенні позивачу суми податку до сплати, оскільки відповідно до положень пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, зокрема, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення податковою інспекцією не було враховано, що у 2016 році спливає п'ятирічний строк з дня випуску транспортного засобу, належного позивачу.
Оскільки неможливо скасувати спірне податкове повідомлення-рішення в частині, а також вирахувати точну суму транспортного податку, належного до сплати позивачем з урахуванням точної дати випуску автомобіля, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, а таке рішення було прийняте податковим органом без врахування важливої обставини - числа та місяця випуску автомобіля.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не доказав та не обґрунтував.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька
Суддя: А.В. Крусян