07 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/254/16
Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Димерлія О.О., Коваля М.П.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність; про стягнення коштів у відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою скасувати оскаржений наказ.
Постановою від 28 квітня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Миколаївський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 137 від 16.11.2015 р. в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність; про стягнення з військової частини НОМЕР_2 у відшкодування матеріальної шкоди 5611,17 грн.; про стягнення з Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм права, не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного судового рішення.
Зокрема апелянт зазначає, що оскаржений ним наказ від 16.11.2015 року № 137, виданий в порушення положення ст. ст. 68, 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також суперечить пунктам 1.6., 3.2., 3.8. Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 359 від 29.06.2005 року.
При цьому апелянт зазначає, що відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів, ним був в повному обсязі проведений ряд заходів щодо організації обліку зброї та боєприпасів у військової частині, в порядку, передбаченому чинним законодавством України. На думку апелянта правомірність його дій підтверджена графіком огляду стрілецької зброї та боєприпасів в підрозділах та на складі озброєння керівним складом військової частини пп НОМЕР_1 на 2015 рік; наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 29.12.2014 р. № 334; книгою огляду (перевірки) озброєння, техніки та боєприпасів військової частини НОМЕР_2 . Також апелянт зауважив, що відповідно до ст. ст. 74, 75 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за облік і зберігання зброї та боєприпасів на складах несе пряму відповідальність заступник командира полку з озброєння, а не начальник штабу, що було проігноровано судом першої інстанції.
З посиланням на приписи ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 2, п. 8 ч. 1 ст. 3, ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 17, п. 2 ст. 19, ст. 69, ст. 70, ст. 71, ст. 104 КАС України, апелянт зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні вимогам чинного законодавства.
Так апелянт зазначає, що 06 жовтня 2015 року Начальником КП в/ч пп НОМЕР_1 майором Юдко встановлено втрату ст. л-т ОСОБА_2 - офіцером з бойового управління КП цієї ж військової частини, особистої зброї - пістолета ПМ № НОМЕР_3 та 16 набоїв до нього.
07.10.2015 року командиром військової частини пп НОМЕР_1 виданий наказ №827 про призначення службового розслідування по факту втрати зброї та боєприпасів військовослужбовцем військової частини пп НОМЕР_1 , яке доручено провести майору ОСОБА_3 . За наслідками розслідування складний акт, та на підставі якого командиром виданий наказ від 16.10.2015 року, в якому, на підставі висновків службового розслідування, зазначено, що це факт викрадення зброї, та цей факт є кримінальним правопорушенням, що передбачено ст.410 КК України
Також апелянт зазначає, що в наказі від 16.10.2015 року, зазначені окрім іншого, причини, які сприяли цьому:
- низький рівень знань посадовими особами та особовим складом КП керівних документів, щодо порядку зберігання зброї та боєприпасів, низький рівень організації зберігання зброї та боєприпасів на КП, недостатня робота посадових осіб відповідальних за облік та зберігання зброї та боєприпасів у військовій частині (управлінні) з особовим складом КП щодо порядку зберігання зброї;
- низький контроль командирами всіх рівнів за наявністю, порядком зберігання та щоденною перевіркою зброї і боєприпасів на КП;
- низька особиста дисциплінованість ст. л-та ОСОБА_2 .
Апелянт вважає, що командир військової частини пп НОМЕР_1 , всупереч вимогам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за порушення вимог статуту ВС ЗС України, інструкції по зберіганню зброї та боєприпасів, передбачених наказом №359 від 29.06.2005 року та наказу командира №334 від 29.12.2014 року про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині пп НОМЕР_1 на 2015 рік, прийняв незаконне рішення, про те що, винних, яких вищевказаним розслідуванням не встановлено, так як порушено кримінальне провадження по цьому факту, притягнути до дисциплінарної відповідальності відповідності згідно зі Дисциплінарним статутом збройних сил України після надходження результатів розслідування проведеного наказом Командувача ПС ЗС України, для недопущення повторного накладення дисциплінарного стягнення за одне і те ж порушення дисципліни. Зазначене на думку апелянта суперечить вимогам Дисциплінарного статуту, оскільки командир, згідно ст. 5 Статуту, стосовно кожного випадку правопорушення зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Також апелянт зазначає про порушення вимог ст.84, 86 та 87 Статуту, яким передбачений порядок накладення дисциплінарних стягнень, та в яких не зазначено що командир своє рішення приймає після прийняття рішення вищестоящого командира, а після доповіді по проведеному розслідуванню.
Апелянт звертає увагу на те, що в акті службового розслідування, яке відповідач фактично проігнорував, а суд першої інстанції не звернув на нього увагу, а тільки прийняв до уваги заперечення від представника Міністерства оборони України та саме на його запереченнях обґрунтував своє незаконне рішення, зазначено що ст.ст.144 - 154 Статуту Внутрішньої служби ЗС України визначений порядок зберігання зброї та боєприпасів у підрозділах військової частини, а також порядок їх видачі у разі оголошення тривоги (збору).
Апелянт зазначає, що даним службовим розслідуванням встановлено, що наказом Командира в/ч пп НОМЕР_1 (А 4465) №1082 від 26.12.2013 року «Про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині на навчальний 2014 рік» визначений порядок обліку, зберігання зброї та видачі стрілецької зброї та боєприпасів у військовій частині НОМЕР_2 згідно з вимогами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, інструкції про збереження і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у збройних силах України, затверджених наказом МО України №339 від 29.06.2005 року. Зазначені обставини, на думку апелянта фактично спростовують твердження суду першої інстанції та відповідачів про те, що в військовій частині не організовані облік та зберігання зброї.
Саме цим наказом, на думку апелянта, і спростовується твердження як відповідачів так і суду першої інстанції про те, що нібито особовий склад командного пункту виділявся в окремий підрозділ, та був підпорядкований не майору ОСОБА_4 а особисто апелянту, так як згідно цього наказу особовий склад КП не виділявся в окремий підрозділ військової частини.
Таким чином, апелянт зазначає, що саме з цієї причини у березні 2014 року отримання зброї та боєприпасів за тривогою при переведені частини в вищу ступінь бойової готовності про, що як відповідачі так і суд першої інстанції забули, - офіцерами КП проводилось отримання зброї особисто кожним у складі управління військової частини НОМЕР_2 та відомості видачі зброї особовому складу управління військової частини НОМЕР_2 без призначення окремої посадової особи, відповідальної за отримання, доставку зброї на командний пункт і видачі її офіцерам командного пункту. При цьому апелянт звертає увагу, що саме ці фактичні обставини, а саме те, що особовий склад Командного пункту отримував зброю особисто, тому і особисто повинен нести відповідальність за неї, при цьому збереження зброї на командному пункті не передбачалось.
Зазначає апелянт і про те, що в подальшому Наказом командира військової частини пп НОМЕР_1 №334 від 29.12.2014 року «Про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині на 2015 навчальний рік» встановлений порядок обліку та зберігання та видачі стрілецької зброї та боєприпасів у військовій частині пп НОМЕР_1 згідно з вимогами статуту ВСЗС України та Інструкції. Згідно цього наказу особовий склад командного пункту також не виділявся в окремий підрозділ військової частини, а входив до складу управління штабу військової частини. Крім того, в цьому наказі також не передбачено спеціального місця зберігання зброї та боєприпасів, а визначено конкретно, що зброю та боєприпаси управління зберігати на складі РАО, визначену кількість для забезпечення несення служби зі зброєю - в кімнаті для зберігання зброї першої роти охорони, сигналізацію вивести до чергової частини. Таким чином, на думку апелянта, командир частини чітко встановив, де повинна зберігатись зброя особового складу командного пункту.
При цьому апелянт, з посиланням на приписи ст.ст. 11, 16, 58 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. ст. 2, 3, 8, 11 Закону України «Про збройні сили України» зазначає, що начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє управління військами, а тому його накази , директиви та розпорядження є обов'язковими для виконання всіма військовослужбовцями Збройних сил України. Розпорядженням першого заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України від 14.06.2011 року №388 «Про застосування у Збройних Силах України Методичних вказівок щодо порядку накладення командирами (начальниками ) дисциплінарних стягнень на військовослужбовців», встановлений порядок накладення командирами (начальниками) дисциплінарних стягнень на військовослужбовців, яке видано на підставі наказу МО України №82 від 15.03.2004 року, відповідно до якого у разі невиконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку, командир (начальник) повинен йому роз'яснити про обов'язки служби, а за необхідності накласти на нього дисциплінарне стягнення.
Посилається апелянт і про те, що відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Службове розслідування призначається виключно письмовим наказом командира (начальника), який встановив особу військовослужбовця та вирішив притягти його до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування проводиться з метою уточнення причин і умов ,що сприяли вчиненню правопорушення, та встановлення вини . Наказ про призначення службового розслідування доводиться особами, які проводять службове розслідування, до військовослужбовця, якого командир вирішив притягти до дисциплінарної відповідальності та відносно якого проводиться службове розслідування, під підпис. Службове розслідування призначається і проводиться відносно конкретного військовослужбовця, якого командир вже вирішив притягти до дисциплінарної відповідальності, а не за фактом вчинення дисциплінарного правопорушення невизначеними посадовими особами, оскільки склад дисциплінарного правопорушення передбачає обов'язкову наявність суб'єкта його вчинення відповідно до частини 1 ст.85 Дисциплінарного статуту.
За таких обставин апелянт вважає, що відповідач встановивши, що він вчинив дисциплінарне правопорушення зобов'язаний був своїм наказом призначити відносно апелянта службове розслідування, як і відносно інших осіб, яких не законно притягнуто до відповідальності, та довести цей наказ апелянту під підпис, що не було зроблено.
Зазначає апелянт і про те, що в порушення п. 3 Методики, ст. 86 Дисциплінарного статуту, апелянта ніхто не знайомив з тим що відносно нього проводиться службове розслідування, з ним відповідач бесіду не проводив, лист бесіди не складав та з матеріалами розслідування не знайомив та до матеріалів розслідування не долучав.
Апелянт вказує, що про ці порушення він зазначав у доповненнях до позову, проте суд першої інстанції цим обставинам не надав жодної правової оцінки.
Також апелянт зазначає, що наданий до суду першої інстанції аркуш бесіди з ним є сфальсифікований, що відповідачами не спростовано у письмових запереченнях на позов. Такі доводи апелянт обґрунтовує тим, що:
- лист бесіди є невід'ємною частиною акту службового розслідування, а за клопотанням позивача акт службового розслідування був витребуваний, однак листа бесіди ні з позивачем, ні з іншими службовими особами, які були притягнуті оскарженим наказом до дисциплінарної відповідальності не надано;
- завірена копія аркуша бесіди була надана суду в іншому судовому засіданні, і суд першої інстанції її знову залучив, порушивши таким чином процесуальний порядок розгляду справи;
- суд першої інстанції не встановив, факт виклику позивача на бесіду, та не надав оцінку тому що позивач є військовослужбовцем, а тому повинен дотримуватись правил установлених статутами Збройних сил України.
Зазначає апелянт і про те, що до суду першої інстанції не було надано доказів того, що позивача викликали до Командуючого на бесіду; не було надано доказів того, що в цей час або інший час проводились такі бесіди з іншими військовослужбовцями, які зазначені в оскарженому наказі; не було надано доказів того, що в день бесіди позивача не було на службі.
Вказує апелянт і на те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що в день нібито бесіди ні командувач, ні інші посадові особи не були у відряджені та не знаходились у військовій частині пп НОМЕР_1 в м. Миколаєві.
Зазначені обставини, на думку апелянта, свідчать про те що суд першої інстанції навіть не встановив місце де складався аркуш бесіди, в якому воно не зазначено, однак суд першої інстанції посилався на аркуш бесіди як на підтвердження того, що відносно апелянта проводилось службове розслідування, дійшовши таким чином висновку, що відповідач діяв згідно з вимогами закону.
Апелянт зазначає, що відповідачі не надали суду жодного доказу того, що до нього, як військовослужбовця, призначались та проводились службові розслідування, а тому вважає порушеним порядок притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Крім того апелянт, з посиланням на ст. 97 Дисциплінарного статуту, вказує на відсутність доказів ознайомлення його з оскарженим наказом в порядку встановленим законом.
Командувач Повітряних Сил Збройних Сил України надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.
Міністерство оборони України та військової частини пп НОМЕР_1 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.
Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника штабу - першого заступника командира військової частини.
06 жовтня 2015 під час перевірки наявності зброї та боєприпасів, які зберігались у місці тимчасового зберігання зброї на командному пункті військової частини, виявлено відсутність пістолета ПМ № НОМЕР_3 та шістнадцяти 9-мм набоїв до нього. Вказана зброя та боєприпаси відповідно до відомості закріплення зброї за особовим складом управління військової частини були закріплені за офіцером з бойового управління командного пункту - старшим лейтенантом ОСОБА_2 .
Заходи вжиті керівним складом військової частини, ВСП та МВС з розшуку втрачених зброї та боєприпасів, позитивних результатів не дали.
За цим випадком наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 16.11.2015 р. №137 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності - попереджено про неповну службову відповідність.
Суд першої інстанції встановив, що оскаржений наказ прийнятий за результатами службового розслідування, яке проведено на підставі наказу командувача Повітряних Сил України від 07.10.2015 №194ад «Про призначення службового розслідування неналежного зберігання зброї у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 ».
Службовим розслідуванням встановлені причини та умови, які призвели до втрати військового майна - пістолета ПМ № НОМЕР_3 та 16 набоїв до нього на командному пункті військової частини. 06.10.2015 року під час перевірки наявності зброї, що незаконно зберігались на командному пункті (комора №4 кімнати відпочинку оперативного складу), начальником командного пункту-заступником начальника штабу з бойового управління військової частини майором ОСОБА_5 виявлено відсутність особистої зброї пістолета ПМ № НОМЕР_3 та 16 набоїв до нього.
За результатами розслідування складений відповідний акт.
Так суд першої інстанції зазначив, що а ході проведення службового розслідування встановлено причини та умови, які призвели до втрати військового майна - пістолета ПМ № НОМЕР_3 та набоїв до нього на командному пункті військової частини. Зокрема розслідуванням встановлено, що зброя (АКС- 74 та пістолети ПМ) та боєприпаси особовим складом командного пункту отримано у березні 2014 року при переведенні військової частини у вищі ступені бойової готовності, про що є відповідні відмітки (підписи про отримання зброї) у відомості видачі зброї та боєприпасів управління військової частини.
У подальшому зброя та боєприпаси особовим складом командного пункту використовувалась під час несення бойового чергування та посилення охорони будівлі командного пункту.
Місцем зберігання зброї та боєприпасів особового складу командного пункту, який убував на відпочинок, було визначено начальником командного пункту - заступником начальника штабу з бойового управління майором ОСОБА_5 - комору №4 у приміщенні кімнати відпочинку оперативного складу будівлі командного пункту на нульовому поверсі.
В період з 25.03.2014 року по 02.06.2015 року видачу зброї та боєприпасів старшому лейтенанту ОСОБА_2 для виконання завдань військової служби (пістолет ПМ 9 мм НОМЕР_3 та 16 набоїв до нього, автомат АКС - НОМЕР_4 та 120 набоїв до нього) було обліковано у відомості видачі зброї та боєприпасів, про що є відповідний підпис.
02.06.2015 року у Книзі видачі зброї та боєприпасів військової частини переобліковано відмітки про отримання зброї та боєприпасів старшим лейтенантом ОСОБА_2 . Крім того, зброю пістолет ПМ та автомат АКС - 74 за старшим лейтенантом ОСОБА_2 закріплено відповідним наказом командира військової частини від 16.05.2015 року № 401 «Про закріплення стрілецької зброї за особовим складом управління та підрозділів забезпечення».
Суд першої інстанції встановив та погодився з тим, що за результатами розслідування встановлено, що втраті зброї - пістолета ПМ № НОМЕР_3 та 16 9-мм набоїв до нього, сприяли, крім іншого, формальне відношення до вимог командувача Повітряних Сил Збройних Сил України та начальника штабу - першого заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України щодо збереження зброї та боєприпасів начальника штабу - першого заступника командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 , незадовільний стан ведення обліку зброї та боєприпасів та несвоєчасна перевірка їх наявності та стану у безпосередньо підпорядкованому підрозділі, порушення ним приписів статей 68 та 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
При цьому суд першої інстанції зазначив про невмотивованість доводи позивача про те, що оскаржений наказ прийнятий всупереч вимогам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.
Зокрема суд першої інстанції послався на приписи абзацу третього статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відповідно до якого стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Послався суд першої інстанції і на припис статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якою встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
При цьому,суд першої інстанції зазначив, що пунктом 1.2. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.03.2004р. №82, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 р. за №385/8984 передбачено, що службове розслідування проводиться у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду;
- невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення;
- порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняттю рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності за невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем службових обов'язків, повинно передувати службове розслідування.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що аргументи позивача про те, що службове розслідування повинно було призначене саме щодо нього, суперечать приписам пункту 1.5. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, яким встановлено, що у наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження.
Враховуючи, що на момент призначення Командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України службового розслідування ще не були відомі конкретні посадові особи, винні у втраті пістолета ПМ № НОМЕР_3 та набоїв до нього, на підставі статті 84 Дисциплінарного статуту, пунктів 1.2. та 1.5. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів, що службове розслідування призначене для встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб без зазначення конкретних осіб, які і повинні були бути встановлені за результатами проведення даного службового розслідування.
З посиланням на приписи п. 1.2., п. 1.3, абз. 3 п. 1.5 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, ст. ст. 5, 73, 74, 84, 85 Дисциплінарного статуту Командувачу Повітряних Сил Збройних Сил України суд першої інстанції встановив, що Командувач Повітряних Сил Збройних Сил України, який зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винних до відповідальності, з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб, правомірно призначив службове розслідування, проведення якого, доручив комісії у складі: голови комісії - начальника відділу служби військ штабу полковника ОСОБА_6 та членів комісії - старшого офіцера групи військово-соціальної роботи управління по роботі з особовим складом підполковника ОСОБА_7 , старшого офіцера відділу служби військ штабу підполковника ОСОБА_8 , старшого офіцера управління технічного забезпечення логістики підполковника ОСОБА_9 .
Також суд першої інстанції встановив, що відповідно до аркуша бесіди від 10.11.2015 року позивач від проведення бесіди ухилився (на проведення бесіди не прибув).
Відхилив суд першої інстанції і доводи позивача про те, що відповідальність за облік та зберігання зброї у військовій частині повинні нести інші особи, погодившись при цьому з позицією відповідачів, за якою окрім позивача за облік та зберігання зброї у військовій частині, також відповідають інші особи. При цьому суд першої інстанції зазначив, що приписи ст.ст. 68 та 69 Статуту внутрішньої служби не тільки не виключають відповідний обов'язок начальником штабу, але й додатково встановлюють аналогічні обов'язки також і іншим посадовим особам. В той час як оскарженим наказом Командувачем Повітряних Сил Збройних Сил України визначено коло посадових осіб, які відповідальні за облік та зберігання зброї у військовій частині та неналежне виконання обов'язків якими призвело до втрати зброї, та всі ці посадові особи, на відповідальності яких наполягає позивач, цим наказом також притягнуті до дисциплінарної відповідальності.
Перевіряючи доводи позивача про його необізнаністю щодо отриманням 02.06.2015 року особовим складом командного пункту збої та боєприпасів в зв'язку з відсутністю позивача на службі, суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки «Про час відсутності полковника ОСОБА_1 з різних обставин за період з 2015 по лютий 2016 року» позивач був присутній на службі з 09.06.2015 року по 26.08.2015 року, з 30.09.2015 року по 04.11.2015 року та з 08.11.2015 року по 12.11.2015 року. При цьому, відповідно до «Книги видачі зброї та боєприпасів військової частини НОМЕР_2 управління» зброя та боєприпаси особовим складом командного пункту отримана 02.06.2015 року, тобто після повернення на службу 09.06.2015 року позивач у відповідності до приписів ст.ст. 68 та 69 Статуту внутрішньої служби в першу чергу був зобов'язаний отримати всі данні про справжній стан справ у підрозділах полку, а також про наявність особового складу, наявність і стан озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів, чого в порушення вимог статей 68 та 69 Статуту внутрішньої служби позивач не зробив.
Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність у нього відповідних повноважень перевірки наявності і стану озброєння на командному пункті, суд першої інстанції погодився з відповідачем та зазначив, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності не за недоліки в несенні бойового чергування, а саме за порушення позивачем статей 68 та 69 Статуту внутрішньої служби, оскільки позивач не організував належним чином внутрішню службу у військовій частині, не встановив у безпосередньо підпорядкованому підрозділі - Командному пункті, такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, належним чином не перевіряв несення внутрішньої служби, не знав про справжній стан справ у підрозділах частини, а також не знав про наявність і стан озброєння, боєприпасів, фактичне місце зберігання зброї на командному пункті.
Крім того суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наданих суду документів, командний пункт штабу військової частини згідно організаційно-штатної структури підпорядкований начальнику штабу військової частини, що узгоджується з поясненнями позивача, який зазначав, що начальник командного пункту доповідав йому про наявність особового складу, зброї та боєприпасів на командному пункті, а коли він (позивач) дізнався про отримання особовим складом командного пункту збої та боєприпасів та їх зберігання безпосередньо в приміщенні командного пункту - одразу ж віддав наказ командному пункту про здачу зброї та боєприпасів на склад РАО, в підтвердження цього надавши копію «Книги видачі зброї та боєприпасів військової частини НОМЕР_2 управління», з відмітками про здачу зброї особовим складом командного пункту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав відповідні обов'язки, права та повноваження встановлені ст.ст. 68, 69 Статуту внутрішньої служби, вже з 02.06.2015 року - після повторного отримання особовим складом командного пункту збої та боєприпасів.
Натомість, позивач не цікавився про наявність особового складу, наявність і стан озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів - що підтверджено поясненнями позивача, які надані під час проведення службового розслідування та у судових засіданнях, а підходив до виконання своїх обов'язків формально.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що втраті зброї - пістолета ПМ № НОМЕР_3 та 16 9-мм набоїв до нього сприяли, крім іншого, формальне відношення до вимог щодо збереження зброї та боєприпасів начальником штабу - першим заступником командира військової частини полковником ОСОБА_1 , незадовільний стан ведення позивачем обліку зброї та боєприпасів та несвоєчасна перевірка їх наявності та стану у безпосередньо підпорядкованому підрозділі, порушення позивачем приписів статей 68 та 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що у відповідності до приписів абзацу першого статі 68 та абзацу дванадцятого статті 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник штабу полку в мирний і воєнний час відповідає за організацію внутрішньої служби, та повинен організовувати й не менше ніж один раз на тиждень особисто перевіряти підготовку та несення внутрішньої служби. Визначення поняття «внутрішня служба» наведено в статті 5 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, що встановлено статтею 7 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. А згідно з абзацом шостим статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир зобов'язаний встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
Суд першої інстанції зазначив, що у військовій частині зброя зберігалася не лише у визначених підрозділах - на складі стрілецького озброєння, вартовому приміщенні, кімнатах зберігання зброї в ротах батальйону охорони, а також і на командному пункті, що є грубим порушенням приписів статей 144-148, 150-151 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (Розділ внутрішній порядок) та пунктів 1.11, 1.13 наказу Міністерства оборони України від 29 червня 2005 року № 359 «Про затвердження Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України».
Також суд першої інстанції послався на те, що у відповідності до приписів абзацу другого статі 69 та абзацу тринадцятого статті 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник штабу полку зобов'язаний знати про справжній стан справ у підрозділах полку, а також зобов'язаний постійно знати про наявність особового складу, наявність і стан озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів, а також щоденно керувати веденням їх обліку в полку, забезпечувати додержання штатної дисципліни. Крім того, суд першої інстанції вказав, що у відповідності до вимог абзаців третього та п'ятого статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир (начальник) зобов'язаний: знати стан справ у підрозділі та завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності.
Проте суд першої інстанції встановив, що відповідно до пояснень позивача під час проведення службового розслідування, начальник штабу взагалі не володів інформацією щодо тимчасового зберігання зброї та боєприпасів на командному пункті, стверджуючи що зброя особового складу командного пункту з 25.04.2014 року зберігалась на складі РАО військової частини та особовим складом командного пункту не отримувалась, що суперечить фактичним обставинам та поясненням інших посадових осіб - начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління майора ОСОБА_5 та офіцера з бойового управління командного пункту старшого лейтенанта ОСОБА_2 , які у своїх поясненнях стверджують, що отримана зброя та боєприпаси з часу отримання та до 07.10.2015 року перебувала у місці тимчасового зберігання на командному пункті.
З посиланням на припис ст. ст. 68, 69 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів про те, що зброя та боєприпаси на командному пункті начальником штабу перевірялась формально, результати перевірок документально не оформлювались, контроль та надання допомоги з боку керівного складу військової частини за виконанням функціональних обов'язків підлеглими щодо перевірок наявності зброї та боєприпасів на командному пункті, ведення їх обліку, умов зберігання не здійснювались. Облік зброї та боєприпасів у військовій частині належним чином не організовано та вівся з суттєвими порушеннями керівних документів. При переведенні військової частини у вищі ступені бойової готовності зброя та боєприпаси видавалися по відомості видачі зброї особовому складу управління військової частини, яка не відповідає зразку, визначеному нормативним документом, та сам порядок видачі зброї та боєприпасів суперечив вимогам статті 152 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та пунктам 2.21, 2.22 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ № 359 від 29.06.2005р. Також в порушення пункту 4.11 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ № 359 від 29.06.2005р щоденна перевірка зброї та боєприпасів під час зміни чергової бойової обслуги не здійснювалась, наявність зброї та боєприпасів у Книзі приймання та здавання чергування не відображалась. Система планових та позапланових перевірок умов збереження зброї та боєприпасів в частині носила формальний характер. В книгах відвідувань та обліку робіт в сховищах складу озброєння військової частини містяться взаємовиключні данні про одночасне перебування начальника штабу - першого заступника командира військової частини полковника ОСОБА_1 в різних сховищах складу озброєння військової частини. Так, зокрема в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №3 складу озброєння військової частини зазначено, що полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року знаходився з метою перевірки стану та наявності стрілецької зброї та боєприпасів з 09 год. 20 хв. до 10 год. 00 хв. Натомість, в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №2 складу озброєння військової частини зазначено, що полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року знаходився з метою перевірки стану та наявності стрілецької зброї та боєприпасів з 09 год. 15 хв. по 09 год. 25 хв. Згідно записів в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №5 складу озброєння військової частини полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року перебував в ньому з перевіркою протипожежного стану з 09 год. 00 хв. по 10 год. 00 хв.
За таких обставин, суд першої інстанції погодився з твердженнями відповідачів про те, що позивач в порушення приписів абзаців третього та п'ятого статті 59, абзацу другого та тринадцятого статті 69 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, не знав про справжній стан справ у підрозділах полку та у безпосередньо підпорядкованому підрозділі - командному пункті, не мав точних відомостей про озброєння, боєприпаси, що є у підрозділі за штатом, списком і в наявності, а наказ командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 16.11.2015 року № 137 в частині попередження про неповну службову відповідність полковника ОСОБА_1 прийнятий відповідно до норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта та його представника, представників відповідачів, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Предметом спору по цій справі є правомірність наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 137 від 16.11.2015 р. в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, та як наслідок протиправності цього наказу відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до матеріалів справи (т. 1 а.с. 38-42) пунктом третім оскарженого наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 137 від 16.11.2015 р. «Про неналежне зберігання зброї та боєприпасів у військовій частині пп НОМЕР_1 та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» за неналежне виконання службових обов'язків, неналежний рівень організації внутрішньої служби, стану обліку озброєння та боєприпасів у військовій частині, формалізм і надання неправдивої інформації про виконання вимог керівного складу Командування Повітряних сил Збройних Сил України, начальника штабу - першого заступника командира військової частини пп НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 попереджено про неповну службову відповідність.
Підставою для прийняття оскарженого наказу, в частині що стосується апелянта, є результати службового розслідування по встановленому 06.10.2015 року факту відсутності особистою зброї та боєприпасів, закріпленого за офіцером з бойового управління командного пункту старшим лейтенантом ОСОБА_2 .
Результати службового розслідування оформлені актом № 1, який затверджений Командувачем Повітряних сил Збройних Сил України 28.10.2015 року (т. 1 а.с. 114-125).
Службове розслідування призначено наказом Командувача Повітряних сил Збройних Сил України № 194 ад від 07.10.2015 року «Про призначення службового розслідування неналежного зберігання зброї у військовій частині пп НОМЕР_1 »
Також відповідно до матеріалів справи (т. 2 а.с. 39) 07.10.2015 року наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 07.10.2015 р. № 827 «Про призначення службового розслідування по факту втрати зброї та боєприпасів військовослужбовцем військової частини - польова пошта НОМЕР_1 » призначено службове розслідування по факту втрати зброї та боєприпасів, за наслідками якого 13.10.2015 року скаредний акт (т. 2 а.с. 40-47), який затверджений наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 16.10.2015 р. № 362 (т.1 а.с. 24-26).
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності наказів Командувача Повітряних сил Збройних Сил України № 194 ад від 07.10.2015 року «Про призначення службового розслідування неналежного зберігання зброї у військовій частині пп НОМЕР_1 » та командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 07.10.2015 р. № 827 «Про призначення службового розслідування по факту втрати зброї та боєприпасів військовослужбовцем військової частини - польова пошта НОМЕР_1 » щодо призначення службового розслідування по факту втрати зброї та боєприпасів, оскільки призначення службового розслідування по факту настання події відповідає приписам ст. ст. 73, 74, абз. 3 ст. 5, ст. 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 1.2., п. 1.3, п. 1.5 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 15.03.2004р. №82, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 р. за №385/8984. Зазначені норми спростовують доводи апелянта щодо призначення службового розслідування тільки відносно певної особи, а не по факту настання певної події, доводи щодо не проведення відносно саме апелянта службового розслідування. Також матеріалами справи спростовані і доводи апелянта щодо порушення процедури проведення службового розслідування, зокрема не проведення з ним співбесіди, оскільки відповідно до наданого відповідачами аркуша бесіди від 10.11.2015 року (т. 2 а.с. 58), апелянт ухилився від бесіди та на неї не з'явився.
При цьому апеляційний суд вважає доводи апелянта щодо не проведення з ним бесіди такими, що спрямовані на ухилення від дисциплінарної відповідальності, яка на нього накладена оскарженим наказом.
Також апеляційний суд вважає помилковими та такими, що ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, доводи апелянта щодо відсутності у нього відповідних повноважень перевірки наявності і стану озброєння на командному пункті, оскільки як правильного зазначив суд першої інстанції апелянта притягнуто до дисциплінарної відповідальності не за недоліки в несенні бойового чергування, а саме за порушення ним статей 68 та 69 Статуту внутрішньої служби, так як позивач не організував належним чином внутрішню службу у військовій частині, не встановив у безпосередньо підпорядкованому підрозділі - Командному пункті, такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, належним чином не перевіряв несення внутрішньої служби, не знав про справжній стан справ у підрозділах частини, а також не знав про наявність і стан озброєння, боєприпасів, фактичне місце зберігання зброї на командному пункті.
Помилковими вважає апеляційний суд доводи апелянта щодо відсутності факту підпорядкування командного пункту військової частини пп НОМЕР_1 начальнику штабу військової частини пп НОМЕР_1 , оскільки командний пункт військової частини пп НОМЕР_1 згідно організаційно-штатної структури підпорядкований начальнику штабу військової частини, що підтверджено матеріалами справи - довідкою військової частини пп НОМЕР_1 від 02.04.2016 р. № 1/95/321 (т. 2 а.с. 16).
Висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для притягнення апелянта до дисциплінарної відповідальності, доводами апеляційної скарги не спростовані, оскільки матеріалами справи підтверджено, що апелянт не знав про справжній стан справ у підрозділах полку та у безпосередньо підпорядкованому підрозділі - командному пункті, не мав точних відомостей про озброєння, боєприпаси, що є у підрозділі за штатом, списком і в наявності.
Так само доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що зброя та боєприпаси на командному пункті начальником штабу (апелянтом) перевірялась формально, результати перевірок документально не оформлювались, контроль та надання допомоги з боку керівного складу військової частини за виконанням функціональних обов'язків підлеглими щодо перевірок наявності зброї та боєприпасів на командному пункті, ведення їх обліку, умов зберігання не здійснювались. Облік зброї та боєприпасів у військовій частині належним чином не організовано та вівся з порушеннями керівних документів. Так апеляційна скарга не містить заперечень стосовно того, що при переведенні військової частини у вищі ступені бойової готовності зброя та боєприпаси видавалися по відомості видачі зброї особовому складу управління військової частини, яка не відповідає зразку, визначеному нормативним документом, та сам порядок видачі зброї та боєприпасів суперечив вимогам статті 152 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та пунктам 2.21, 2.22 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ № 359 від 29.06.2005р. Також в порушення пункту 4.11 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ № 359 від 29.06.2005р щоденна перевірка зброї та боєприпасів під час зміни чергової бойової обслуги не здійснювалась, наявність зброї та боєприпасів у Книзі приймання та здавання чергування не відображалась. Система планових та позапланових перевірок умов збереження зброї та боєприпасів в частині носила формальний характер. В книгах відвідувань та обліку робіт в сховищах складу озброєння військової частини містяться взаємовиключні данні про одночасне перебування начальника штабу - першого заступника командира військової частини полковника ОСОБА_1 в різних сховищах складу озброєння військової частини. Так, зокрема в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №3 складу озброєння військової частини зазначено, що полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року знаходився з метою перевірки стану та наявності стрілецької зброї та боєприпасів з 09 год. 20 хв. до 10 год. 00 хв. Натомість, в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №2 складу озброєння військової частини зазначено, що полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року знаходився з метою перевірки стану та наявності стрілецької зброї та боєприпасів з 09 год. 15 хв. по 09 год. 25 хв. Згідно записів в книзі відвідувань та обліку робіт в сховищі №5 складу озброєння військової частини полковник ОСОБА_1 31.03.2015 року перебував в ньому з перевіркою протипожежного стану з 09 год. 00 хв. по 10 год. 00 хв.
Оскільки вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на відсутності у апелянта обов'язку, за порушення якого до нього застосоване дисциплінарне стягнення, та на порушені порядку проведення службового розслідування, що спростовано матеріалами справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Повний текст судового рішення складений 05.01.2017 р.
Головуючий: суддя С.Д.Домусчі
суддя О.О.Димерлій
суддя М.П.Коваль