04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" січня 2017 р. Справа№ 917/1252/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016
у справі № 917/1252/16 (суддя Курдельчук І.Д.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,
до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі Філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування»,
про розірвання договору,
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі Філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування»,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,
про стягнення 5 142,52 грн,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Замкова М.О. - представник (довіреність від 20.12.2016 №б/н);
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом):
1) Артамонов А.А. - представник (довіреність від 08.12.2016 №2-199д);
2) Бондаренко А.М. - представник (довіреність від 08.12.2016 №2-195д),
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (надалі - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі Філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» (надалі - ПАТ «Укргазвидобування», відповідач) про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 2/15-Б.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.09.2016 справу №917/1252/16 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва в порядку статей 15, 17 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи Публічне акціонерного товариства «Укргазвидобування» звернулось із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про стягнення 4 691,15 грн вартості неоплаченої послуги за договором, 414,10 грн пені та 37,27 грн 3% річних, яка ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 прийнята для спільного розгляду з первісним позовом у справі №917/1252/16.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства «Украгазвидобування» в особі Філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» 4 691,15 грн основного боргу, 414,10 грн пені, 37,27 грн 3 % річних і 1 378,00 грн судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 та прийняти нове, яким позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічної позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Украгазвидобування» в особі Філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2016 апеляційну скаргу у справі №917/1252/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи на 30.11.2016.
У судовому засіданні 30.11.2016 судом було оголошено перерву до 21.12.2016 в порядку статті 77 ГПК України.
У судовому засіданні 21.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» подало заяву про припинення провадження у справі за первісним позовом на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 11.01.2017.
Відповідач за первісним позовом скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу та заперечення на заяву про припинення провадження у справі за первісним позовом.
В судовому засіданні 11.01.2017 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Представник відповідача за первісним позовом проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
11.01.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (в тексті договору - замовник) та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» (в тексті договору - газотранспортне підприємство) був укладений договір, відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу замовника до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС) для задоволення потреб установ і організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченим умовам договору (пункт 1.1. договору).
Згідно з пунктом 3.1. договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Вартість послуг з транспортування 1 000 куб.м. природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 209,50 грн, крім того ПДВ 20% - 41,90 грн, всього з ПДВ - 251,40 грн (пункт 5.1. договору).
Відповідно до пункту 5.5. договору оплата вартості послуг з транспортування газу здійснюється замовником в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Комісія). Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з пунктом 11.1. договору останній набирає чинності з дати його підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.07.2015 та діє до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 11.2. договору).
В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до договору, якими погоджувались вартість послуг, обсяги транспортування природного газу та строк дії договору.
Додатковою угодою від 30.11.2015 №2 до договору сторони дійшли згоди викласти пункт 11.1. договору у такій редакції: «Цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 липня 2015 року та діє до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».
Місцевий господарський суд дав належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору та правильно визначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (стаття 905 Цивільного кодексу України).
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» зазначило, що 31.03.2016 у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, звернулося до відповідача з листами №2912вих-1285 та №2912вих-1482, в яких викладені пропозиції про укладення додаткової угоди №4 до договору щодо погодження планового обсягу транспортування природного газу на період з 01.07.2015 по 30.04.2016 і продовження строку дії договору до 31.12.2016 та додаткової угоди №5 до договору щодо його розірвання з 01.05.2016. Докази направлення вказаних листів додані до матеріалів справи.
Відповідач проти розірвання договору заперечив, вказав, що враховуючи положення пункту 11.2. договору його дію продовжено до 31.12.2016 та запропонував позивачеві підписати додаткові угоди про продовження строку дії договору в іншій редакції, про що зазначено у листі Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» від 15.07.2016 №30-6317/1.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» з такою позицією Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» не погодилось, вважає, що прийняттям Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493, було внесено зміни щодо нормативно-правового регулювання транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами, що суттєво вплинуло на права та обов'язки учасників договірних відносин, а тому є підставою для звернення до суду з позовом про розірвання спірного договору.
Частинами 1-2 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Позивач за первісним позовом стверджує, що у даному випадку наявні всі елементи для розірвання договору, а саме, в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, оскільки, укладаючи договір 30.06.2015, сторони керувалися Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу», заінтересована сторона не могла усунути вказані обставини після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися.
У зв'язку з тим, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не може включати до тарифу на природний газ вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, позивач несе збитки, які не міг передбачити при укладанні договору.
Будь-яким актом чинного законодавства чи укладеним між сторонами договором ризик зміни обставин на ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не покладається.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для розірвання спірного договору, виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дпіпропетрвськгаз збут» зазначає, що, враховуючи положення Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи, переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини та не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому не відноситься до господарської діяльності з транспортування природного газу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.
Положення Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання ПАТ «Укргазвидобування» послуг із транспортування природного газу, а також не стосуються відповідних правовідносин.
Вказані нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою. Водночас, укладений Договір транспортування (переміщення) природного газу передбачає надання послуг ПАТ «Укргазвидобування» поза газотранспортною системою, а саме шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами.
Також, слід зазначити, що відповідно до пункту 26 частини першої статті 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» транспортування природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу трубопроводами з метою його подальшого зберігання, розподілу або доставки безпосередньо споживачам та замовникам, окрім транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами).
Таким чином, ні в Законі України «Про засади функціонування ринку природного газу», ні в Законі України «Про ринок природного газу» термін «транспортування природного газу» не охоплює правовідносини щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Твердження ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про те, що переміщення природного газу може регулюватися лише Кодексом газотранспортної системи є помилковим, оскільки вищевказаний Кодекс стосується лише транспортування природного газу виключно магістральними трубопроводами.
Жодним чинним нормативно-правовим актом не встановлена заборона на використання внутрішньопромислових трубопроводів для надання послуг з переміщення природного газу.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що в межах спірного договору ПАТ «Укргазвидобування» не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи.
Частиною першою статті 306 Господарського кодексу України передбачено, що транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.
Статтею 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт» передбачено, що систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.
Таким чином, внутрішньопромислові трубопроводи відповідача за первісним позовом та діяльність, пов'язана з ними, є складовою частиною трубопровідного транспорту, а не частиною процесу видобутку природного газу, як це зазначено позивачем за первісним позовом.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач за первісним позовом посилається на роз'яснення чинного законодавства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, викладені у листах від 21.07.2016 №7384/16.2.1/7-16, від 10.05.2016 №4519/16.2.1/7-16 та від 16.06.2016 № 5902/16.2.1/7-16.
Відповідно до Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, Комісія для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій; рішення, прийняті Комісією, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій.
Натомість, листи Комісії, на які посилається позивач, не носять обов'язкового характеру, а є лише інформацією до відома.
Крім того, в листі Комісії від 21.07.2016 № 7384/16.2.1/7-16 зазначено про те, що вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, на думку Комісії, має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватися у ціні природного газу власного видобутку, проте далі за текстом Комісія вказує, що на даний час вказане питання законодавчо не врегульовано та наразі Комісією лише розробляється проект змін до постанови від 30.09.2015 № 2516, якою затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на які покладені спеціальні обов'язки (далі - Алгоритм).
Відповідно до пункту 13 Алгоритму при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.
Пунктами 19, 20 Алгоритму передбачено, що газопостачальні підприємства при постачанні природного газу категорії «населення» та «ТКЕ-населення» здійснюють розрахунок нормативу перерахування коштів для зарахування коштів у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо.
Своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств (пункт 29 Алгоритму).
Отже, по суті постанова від 30.09.2015 № 2516 зобов'язує керівників газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Щодо ж до питання встановлення вартості за транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 10, 11 положення «Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносин у перехідний період)», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758 купівля-продаж природного газу між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками здійснюється за регульованою оптовою ціною, розрахованою з урахуванням формули, визначеної пунктом 12 цього Положення, відповідно до договору, який укладається на підставі примірного договору купівлі-продажу природного газу між НАК «Нафтогаз України» та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Постачальники природного газу до 1 квітня 2017 року, що закуповують природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до пунктів 9 і 10 цього Положення, зобов'язані постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за ціною, що не може перевищувати граничних роздрібних цін на природний газ.
Разом з тим, умовами спірного договору не передбачено купівлі-продажу природного газу, відповідач за первісним позовом не може впливати на ціну та її калькуляцію, яку встановлює НАК «Нафтогаз України» для постачальників природного газу кінцевим споживачам.
Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.
Рахунки-фактури, які щомісяця направляються позивачу за первісним позовом за надані послуги адресовані саме ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», а не кінцевим споживачам природного газу.
ПАТ «Укргазвидобування» здійснює господарську діяльність, а саме надає послуги з транспортування (переміщення) природного газу, власником/продавцем якого він не є.
Посилання позивача за первісним позовом на вищевказане Положення є недоречним, оскільки вимоги вказаного нормативно-правового акта щодо ціноутворення на природний газ поширюються лише на побутових споживачів та релігійні організації, а предметом вказаного спору є Договір, предмет якого - це транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для задоволення потреб установ і організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів.
Так, формула, на яку вказує ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» як на підставу для розрахунку роздрібних цін на природний газ в контексті пункту 12 Положення передбачена для побутових споживачів та релігійних організацій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач за первісним позовом документально не підтвердив наявності всіх умов у розмінні статті 652 Цивільного кодексу України, що слугують підставою для розірвання договору, а тому відсутні підстави для задоволення первісного позову.
Під час розгляду справи апеляційним судом скаржник подав заяву про припинення провадження у справі за первісним позовом на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що спірний договір був припинений з 01.04.2016.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовану вказану заяву апелянта, оскільки жодна із сторін договору не заявляла про припинення його дії, а тому договір був автоматично пролонгований на наступний календарний рік, як це передбачено пунктом 11.2. договору.
Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом на виконання умов договору надав послуги на суму 4 691,15 грн за період квітень-липень 2016 року, а відповідач за зустрічним позовом їх не оплатив.
Факт надання послуг підтверджується актами прийому-передачі природного газу для транспортування від 30.04.2016, від 31.05.2016 та від 30.06.2016.
Відповідачем за зустрічним позовом було підписано лише акт від 30.04.2016, проте акти від 31.05.2016 та від 30.06.2016 надсилалися на адресу ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень.
У свою чергу, відповідач за зустрічним позовом мотивованої відмови від підписання вказаних актів не надав, акти прийому-передачі позивачеві за зустрічним позовом не повернув, а тому послуги вважаються прийнятими.
У відповідності до статей 626, 638 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати товару у повному обсязі не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 4 691,15 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 414,10 грн пені за період з 21.05.2016 по 31.08.2016.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені щодо кожного акту приймання-передачі окремо, колегія суддів встановила, що правильний розмір пені становить 414,10 грн, а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивач заявляє до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 37,27 грн за період з 21.05.2016 по 31.08.2016.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів встановила, що вказаний розрахунок є арифметично правильним, а тому позовна вимога підлягає задоволенню у обсязі, заявленому позивачем - 37,27 грн.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 у справі №917/1252/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 у справі №917/1252/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 у справі №917/1252/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №917/1252/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська