04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" січня 2017 р. Справа№ 910/19583/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорногуза М.Г.
суддів: Мальченко А.О.
Калатай Н.Ф.
за участі секретаря судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Кривошея Д.А. довіреність № 220/381/д від 04.11.16
від відповідача: Литвин В.В. довіреність № 9 від 17.01.17
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року
у справі № 910/19583/16 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо"
про стягнення 211 410,00 грн., -
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо" пені в розмірі 155 550,00 грн. та штрафу в розмірі 55 860,00 грн., що загалом складає 211 410,00 грн. ( а.с. 6-9).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було несвоєчасно поставлено продукцію обумовлену Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/437 від 05.10.2015 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі № 910/19583/16 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Ісо" на користь Міністерства оборони України пеню в розмірі 67 830, 00 грн., штраф в розмірі 27 930,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 885, 75 грн. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 181-190).
19 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісо" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. У випадку часткового задоволення позову зменшити розмір стягуваної пені і штрафу на 90% та розстрочити виконання судового рішення на рік. У випадку залишення рішення без змін розстрочити виконання судового рішення на рік шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частинами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Ісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О.
27 грудня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О. та призначено до розгляду на 17 січня 2017 року.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17 січня 2017 року, у зв'язку з перебування судді Агрикової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, для розгляду справи № 910/19583/16 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Калатай Н.Ф., Мальченко А.О.
17 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Калатай Н.Ф., Мальченко А.О.
У судовому засіданні 17 січня 2017 року представник ТОВ "Ісо" надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, або у випадку часткового задоволення позову зменшити розмір стягуваної пені і штрафу на 90% та розстрочити виконання судового рішення на рік, або у випадку залишення рішення без змін розстрочити виконання судового рішення на рік шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частинами.
Представник Міністерства Оборони України у судовому засіданні 17 січня 2017 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
05 жовтня 2015 року між Міністерством оборони України (далі - замовник, позивач) та ТОВ "ІСО" (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/437 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році поставити замовнику капелюхи та на головні убори, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі (а.с. 27-33).
Відповідно до специфікації загальна кількість товару для постачання - 20 000 шт., ціна товару з ПДВ складає: 798 000,00 грн., стандарти, технічні умови на товар, зразок ТУ У 14.1-00034022-087:2015 та зразку еталону, строки (терміни) постачання - до 31.10.2015 року (включно) (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 6.3.1 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору відповідачем виготовлено згідно з Актами приймального контролю якості: № 1 від 13.11.2015 р. - 5000 шапок-фесок (підшоломник); № 2 від 17.11.2015 р. - 5000 шапок-фесок (підшоломник); № 3 від 19.11.2015 р. - 5000 шапок-фесок (підшоломник); № 4 від 23.11.2015 р. - 5000 шапок-фесок (підшоломник) (а.с. 20, 21, 24, 25).
Поставку відповідачем, виготовленого товару, здійснено згідно видаткових накладних № 69 від 16.11.2015 р., № 73 від 18.11.2015 р., № 74 від 20.11.2015 р. та № 76 від 24.11.2015 р. кожна з яких на оплату по 5000 шапок-фесок (підшоломників) загальною вартістю кожної з партій 199 500,00 грн. з ПДВ (а.с. 61-64).
Вказане свідчить про те, що відповідачем було поставлено обумовлений Договором товар у повному обсязі, проте з порушенням встановлених Договором строків.
Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з п. 7.3.4 Договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постановах від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У матеріалах справи наявний лист № 531-1 від 19.10.2015 р. відповідача яким він звертався до представника замовника № 3195 та просив його забезпечити приймання готової продукції в тому числі за Договором № 286/3/15/437 від 05.10.2015 р. (а.с. 68).
Військове представництво Міністерства оборони України 3195 листом від 05.08.2016 р. № 71 повідомило відповідача про те, що лист № 531-1 від 19.10.2015 р. був зареєстрований в 3195 військовому представництві Міністерства оборони України за номером вх. № 152 від 19.10.2015 р. (а.с. 69).
Однак, за умовами п. 2.3 Договору, рішення щодо визначення ВП МОУ для здійснення приймального контролю (якості) товару приймає 1363 Головне ВП МОУ після остаточного визначення місцезнаходження підприємства-виробника товару, а зі вказаним листом відповідач звертався до 3195 військового представництва Міністерства оборони України. Тому, доводи відповідача про те, що в даному випадку має місце прострочення кредитора, оскільки станом на 19.10.2015 відповідач був готовий розпочати поставку виготовленого товару про що повідомив позивача, є безпідставними.
Крім того відповідач посилається на те, що останній день строку поставки (31.10.2015 р.) припадає на суботу, а тому, останнім днем поставки за вказаним договором є 02.11.2015 р., а штрафні санкції мають нараховуватись з 03.11.2015 р., оскільки ч. 5 ст. 254 ЦК України передбачено, що у випадку якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. В матеріалах справи відсутні документальні дані, що субота (31.10.2015 р.) є вихідним днем для військових частин МО України.
Поряд з цим, відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У пункті 1.2 Договору сторони погодили, що строк (термін) постачання - до 31.10.2015 року (включно).
Отже, оскільки сторонами у Договорів було передбачено точну кінцеву дату строку, протягом якого зобов'язання з поставки замовленої продукції має бути виконано, і вказана дата погоджена і прийнята відповідачем, його доводи про те, що останній день цього строку переноситься на перший день після вихідного є безпідставними, а визначення початкової дати прострочення має вестись з дати наступної, за кінцевою датою поставки, а саме з 01.11.2015 р., отже позивачем вірно встановлено початок періоду прострочення.
В силу приписів статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 2.7 Договору, приймання товару оформлюється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику разом з рахунком фактурою.
Пунктом 5.3 Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.
Враховуючи вказані положення Договору та те, що у Актах приймального контролю якості зазначено, що визначену у кожному з них кількість виробів прийнято представником позивача 13.11.2015 р., 17.11.2015 р., 19.11.2015 р., 23.11.2015 р., при визначенні кінцевого моменту періоду прострочення слід виходити саме з цих дат.
Крім того, як роз'яснено в абзаці 1 пункту 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Аналогічну правову позицію щодо визначення періоду для стягнення пені, викладено у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 р. у справі № 3-204гс14.
Враховуючи викладене та те, що кінцевою датою періоду прострочення є 13.11.2015 р., 17.11.2015 р., 19.11.2015 р., 23.11.2015 р., день фактичної поставки товару до розрахунку періоду за який може бути нарахована пеня не включається, а отже за вказаними епізодами відповідачем було допущено прострочення поставки товару на 12, 16, 18 та 22 дні відповідно.
Місцевий господарський суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені в сумі 155 550,00 грн., дійшов правомірного висновку про те, що він є помилковим і за перерахунком складає 135 660,00 грн.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що він є арифметично вірним та складає 55 860, 00 грн. (798000,00 грн. (вартість несвоєчасно виконаного зобов'язання) *7% (штраф на підставі п. 7.3.4. Договору).
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу з огляду на наступне.
Вказане клопотання відповідача було обґрунтовано: незначним часом прострочення та подальшим повним виконанням зобов'язань з поставки; наявністю заборгованості Міністерства оборони України перед відповідачем за Договорами; відсутністю доказів того, що Міністерство оборони України зазнало збитків у зв'язку з виконанням Договору; вжиттям ТОВ "Ісо" заходів для своєчасного виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення закріплені також у ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (ст. 22, гл. 82 ЦК України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції").
Враховуючи незначний період прострочення виконання зобов'язання відповідачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення клопотання відповідача щодо зменшення пені та штрафу, нарахованих позивачем, а саме на 50% виходячи з розміру пені та штрафу, встановленого судом першої інстанції. При цьому, враховуючи доводи відповідача та докази, подані на їх обґрунтування, зменшення розміру штрафних санкцій на 90% можливим не вбачається, а сума до якої судом першої інстанції було зменшено розмір штрафних санкцій є співрозмірною допущеним відповідачем порушенням.
При цьому посилання відповідача на те, що передбачений Договором розмір штрафних санкцій не є справедливим є безпідставними оскільки відповідач, укладаючи вказаний Договір погодився з його умовами.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення у справі № 910/1583/16 протягом року шляхом сплати щомісячних платежів рівними частинами.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України, відстрочка або розстрочка виконання судових рішень можлива лише при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Врахувавши матеріальні інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для розстрочки виконання рішення у зв'язку з відсутністю конкретних обставини, що ускладнюють виконання вищезазначеного рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому не є такими обставинами посилання відповідача на наявність у нього грошових зобов'язань перед іншими контрагентами, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За вказаних обставин є також безпідставними доводи відповідача про прострочення кредитора з посиланням на листування з відповідачем щодо узгодження виду пакування товару та те, що до отримання відповіді позивача відповідач не міг закупити матеріали для пакування товару та підготовки його до здачі. Крім того, відповідь позивача була отримана позивачем 16.10.2015 р., а отже у нього було достатньо часу для здійснення відповідних дій.
У відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 задоволенню не підлягає.
Судові витрати, згідно до ст. 49 ГПК України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст.ст. 105 ГПК, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісо" на рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2016 року у справі №910/19583/16 залишити без змін.
3. Справу №910/19583/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.
Головуючий суддя М.Г. Чорногуз
Судді А.О. Мальченко
Н.Ф. Калатай