04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" січня 2017 р. Справа№ 910/15408/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016
у справі № 910/15408/16 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
до Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс»,
про стягнення 42 999,24 грн,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 02.09.2016);
від відповідача: Бойко В.А. - представник (довіреність № 31/1 від 10.01.2017);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 - директор (паспорт серії НОМЕР_1, виданий 19.03.1999),
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» (надалі - ПрАТ «УГМК», відповідач) про стягнення 41 476,50 грн заборгованості, з яких 34 700,00 грн основного боргу, 5 145,89 грн пені, 1 205,37 грн інфляційних втрат та 425,24 грн 3 % річних, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 №010/15-ПВ.
Під час розгляду справи суд першої інстанції прийняв подану Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 34 700,00 грн основного боргу, 6 096,20 грн пені, 1 645,56 грн інфляційних втрат та 557,48 грн трьох процентів річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі №910/15408/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 34 700,00 грн основного боргу, 5 920,59 грн пені, 557,48 грн 3 % річних, а також 1 319,64 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Українська гірничо-металургійна компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 колегію суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 14.12.2016.
У судовому засіданні 14.12.2016 судом було оголошено перерву до 11.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача та третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
11.01.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.12.2015 між Приватним акціонерним товариством «Українська гірничо-металургійна компанія» (в тексті договору - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» (в тексті договору - експедитор, перевізник) був укладений договір №010/15-ПВ, за умовами якого експедитор (перевізник) бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж за маршрутами відповідно до підписаних сторонами заявок, які є невід'ємними частинами даного договору, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов'язується сплатити плату за перевезення вантажу (пункт 1.2. договору).
Пунктами 2.2.-2.3. договору передбачено, що перевезення вантажів виконуються експедитором (перевізником) лише на підставі підтверджених обома сторонами заявок згідно умов, викладених замовником у попередньому замовленні, які оформлюються експедитором на кожне окреме перевезення. Погодження (підтвердження) заявок сторонами здійснюється шляхом їх надсилання електронною поштою. Заявки, погоджені у такий спосіб, повинні бути підписані сторонами і завірені печатками. Кожна зі сторін матиме заявку із одним живим підписом і мокрою печаткою, підпис другої сторони, завірений печаткою, матиме в копії.
Відповідно до пункту 3.1.16. договору експедитор (перевізник) зобов'язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем перевезення вантажів, надати замовнику оригінали документів, що засвідчують здійснення перевезення, а саме: акти виконаних робіт, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, заявки, а також інші документи, вказані в договорі.
Згідно з пунктом 5.2. договору замовник проводить оплату експедитору (перевізнику) послуг за перевезення вантажу та інших, пов'язаних з перевезенням послуг, на підставі рахунків-фактур протягом 15 банківських днів від дати надання наступних оригіналів документів: товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, узгоджених та підписаних обома сторонами, заявок та документів, передбачених цим договором, а також за умови реєстрації податкових накладних відповідно до норм чинного законодавства України.
Договір укладається на термін до 31 грудня 2016 року і вступає в силу з дати підписання обома сторонами і вважається продовженим на кожний наступний календарний рік за 30 днів до закінчення терміну дії договору, якщо жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про наміри його припинити (пункт 10.3. договору).
Правовідносини, що склались між сторонами в ході виконання даного договору мають ознаки договору транспортного експедирування, за умовами якого, відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно із статтею 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Таким чином, укладення між ТОВ «Реммонтажсервіс» та ПАТ «УГМК» договору надання транспортних послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору ТОВ «Реммонтажсервіс» надало, а ПАТ «Українська гірничо-металургійна компанія» отримало послуги з перевезення вантажу на суму 34 700,00 грн, про що сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти наданих послуг, рахунки-фактури та товарно-транспортні накладні за 26.02.2016 на суму 4 500,00 грн та 7 950,00 грн, 01.03.2016 на суму 5 000,00 грн та 4 050,00 грн, 02.03.2016 на суму 5 500,00 грн та 2 050,00 грн та 03.03.2016 на суму 5 650,00 грн, а також складено відповідні заявки.
Відповідач в порушення умов договору отримані послуги з перевезення вантажу не оплатив.
Між сторонами договору був підписаний акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2016 по 19.04.2016, відповідно до якого заборгованість ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія» перед ТОВ «Реммонтажсервіс» складає 216 300,00 грн, у тому числі, включаючи 34 700,00 грн за вищевказаними актами.
В подальшому, як встановлено місцевим судом, 16.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» (в тесті договору - первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги, за яким сторони погодили, що первісний кредитор має грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» (надалі - боржник) в сумі 34 700,00 грн, які виникли в зв'язку із невиконанням боржником договору №010/15-ПВ перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.12.2015 в частині оплати первісному кредитору виконаних перевезень вантажів (надалі - основне зобов'язання).
Згідно з пунктом 1.2. договору сторони дійшли згоди, що з моменту укладення даного договору до нового кредитора переходить в повному обсязі право вимоги до боржника щодо сплати заборгованості, яка виникла із підстав, зазначених в пункті 1.1. договору, а саме, суми основного боргу в розмірі 34 700,00 грн, а також інших сум, які можуть бути нараховані на суму основного зобов'язання відповідно до пункту 6.7. договору (неустойка), а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством як наслідок несвоєчасної сплати коштів.
Відповідно до пункту 4.2. договору первісний кредитор з моменту переходу до нового кредитора права вимоги зобов'язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 6.1. договору).
Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2016 ТОВ «Реммонтажсервіс» передало позивачеві копії документів до договору про відступлення права вимоги, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.
18.08.2016 ТОВ «Реммонтажсервіс» направило відповідачеві повідомлення №41 про відступлення права вимоги, а позивач - вимогу №8 про оплату боргу за договором від 17.12.2015 №010/15-ПВ.
Згідно з актом приймання-передачі документів від 07.09.2016 ТОВ «Реммонтажсервіс» передало, а ФОП ОСОБА_2 прийняв оригінали документів, які засвідчують права, що передаються.
Крім того, під час апеляційного провадження позивач надав для огляду оригінали документів, що підтверджують право переходу вимоги за договором до нового кредитора.
Таким чином, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані твердження апелянта про відсутність у нього обов'язку зі сплати заборгованості новому кредитору, оскільки перехід права вимоги за договором від первісного до нового кредитора підтверджується належними та допустимими доказами.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що заявки, акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, з вимогою про стягнення заборгованості за якими звернувся позивач, не можуть бути належними та допустимими доказами порушення відповідачем зобов'язань за договором, оскільки не містять посилання на спірний договір.
До вказаних тверджень відповідача колегія суддів ставиться критично з огляду на наступне.
Так, як вбачається з наявних у справі доказів, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» та ПрАТ «УГМК» склалися довготривалі відносини з перевезення вантажів.
Відповідачем у період з лютого по березень 2016 року здійснювались оплати за надання послуг з перевезення за іншими актами надання послуг із призначення платежу «згідно договору №010/15-ПВ від 17.12.2015».
Крім того, складені Товариством з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» податкові накладні за спірними послугами з перевезення вантажу містять посилання на цей договір.
Відтак, вказані докази суперечать твердженням апелянта про те, що спірні послуги надавались не на підставі договору №010/15-ПВ від 17.12.2015.
Судовою колегією апеляційної інстанції також встановлено, що на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Реммонтажсервіс» були залучені для перевезення вантажу ПрАТ «УГМК» інші перевізники: ТОВ «ТЕЛК ЮВІС», ПП «ОСОБА_6», ФОП ОСОБА_5 тощо, що підтверджується відповідними первинними документами, а тому вказані суб'єкти господарювання зазначені у товарно-транспортних накладних, підписаних у межах договору №010/15-ПВ, як перевізники.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки акти надання послуг були підписані відповідачем без зауважень та з відміткою про те, що зобов'язання виконавця вважаються виконаними, відповідач не звертався до позивача з будь-якими претензіями, розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 34 700,00 грн.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати послуг, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно розрахунку, долученого до заяви про збільшення розміру позовних вимог, складає 6 096,20 грн.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з пунктом 6.7. договору за прострочення терміну оплати послуг експедитора (перевізника), замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день виникнення пені, від простроченої суми боргу за кожен день затримки платежу.
Колегія суддів, здійснивши розрахунок пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені у розмірі - 5 650,00 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 557,48 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 645,56 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вказаної вимоги у повному обсязі - 557,48 грн.
Відповідно до листа Верховного Суду України «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, колегія суддів встановила, що за період з червня по серпень 2016 року мала місце дефляція, а загальний розмір інфляційного збільшення має від'ємне значення.
Таким чином, висновок місцевого господарського суд про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є законним та обґрунтованим.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 13.10.2016 у справі №910/15408/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська гірничо-металургійна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі №910/15408/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі №910/15408/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/15408/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді С.Я. Дикунська
Г.А. Жук