донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
16.01.2017 справа №905/1290/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
Представники сторін:
від позивача:ОСОБА_4, за довіреністю;
від відповідача:не з'явився;
від третьої особи-1:не з'явився;
від третьої особи-2:ОСОБА_4, за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
на рішення господарського суду Донецької області
від30.08.2016 р. (підписано 05.09.16 р.)
у справі№ 905/1290/16 (суддя Говорун О.В.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС", м. Маріуполь, Донецька область
доДепартаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаМаріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "ОСОБА_5 Сервіс", м. Маріуполь, Донецька область
простягнення 7 964 971,00 грн.
У березні 2016 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "ОСОБА_5 Сервіс", м. Маріуполь, Донецька область (Третя особа-2) із позовом до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область (Відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 5 968 740,65 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.07.2016 до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Маріупольську міську раду, м. Маріуполь, Донецька область (Третя особа-2).
Позивачем у суді першої інстанції в порядку ст. 22 ГПК України було збільшено розмір позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути грошові кошти в розмірі 7 964 971,00 грн. Зазначені вимоги розглянуті господарським судом.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.08.2016 р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права України.
Вбачається, що між третьою особою-2 та позивачем 17.10.2016 був укладений договір уступки права вимоги, за яким позивач набув усіх прав третьої особи-2 щодо вимоги від відповідача повернення грошових коштів у розмірі 7 964 971,00 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 за клопотаннями позивача та третьої особи-2 через укладення між ними договору про відступлення права вимоги, здійснено заміну позивача у справі з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "ОСОБА_5 Сервіс", м. Маріуполь, Донецька область на Товариство з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС", м. Маріуполь, Донецька область (Позивач), Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадрове агентство "ОСОБА_5 Сервіс", м. Маріуполь, Донецька область залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (Третя особа-2), розгляд справи відкладено.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність на законодавчому рівні порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації у разі, зокрема, розірвання договорів купівлі-продажу, через що відповідач не має можливості виконати вимоги щодо повернення коштів в сумі 3868 780,80 грн., також заперечує проти стягнення коштів, витрачених третьою особою-2 начебто на поліпшення спірної будівлі.
Представники відповідача та третьої особи-1 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача та третьої особи-1, які не скористалися правом участі в судовому засіданні апеляційної інстанції, за наявними матеріалами справи.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.
Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2010 між третьою особою-2 та відповідачем був укладений договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого відповідач зобов'язується передати у власність третій особі-2 окремо стоячу трьохповерхову нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вулиця Харлампіївська, будинок №17/25, яка за рішенням виконкому Донецької обласної ради народних депутатів від 28.12.1983 № 622 взята на державний облік, як пам'ятка архітектури місцевого значення, а саме: з ОСОБА_3. А-3:
I поверх приміщення №3 (три) - торговий зал 5, склад 6, 8, 10, 12, бухгалтерія 7, коридори: 9, 11, 13, 15, 16, 18, 20, кабінет 14, умивальник 17, туалет 19, приміщення №4 (чотири) - коридор 1, 2, 3, кабінет 4,5, приміщення №11 (одинадцять) - тамбур 1, торговий зал 2, кабінет 3, 10, 11, 12, склад 4, 5, 6, туалет 7, умивальник 8, коридор 9, ліфт I, приміщення №6 (шість) - роздягальня 1, кабінет 2;
II поверх приміщення №8 (вісім) - коридор 1, 12, кабінет 13, 14, сходова клітина I;
III поверх приміщення №9 (дев'ять) - коридор 1, 2, 12, 13, 20, 25, 26, 28. Кабінети: 3, 4, 5, 14, 15, 16, 17, 18, 33, 34, зал 6, бібліотека 7, 8, 9, 10, 11, умивальник 19, 27, туалети: 21, 22, 23, 24, 29, 30, 31, 32, кладова 35, сходова клітина;
підвал літ. А/п приміщення №2 (два) - коридори 1, 6, приміщення 2, 9, 11, склади: 3, 14, 15, 16, 17, 18, 19, холодильник 4, 5, 7, 8, кладова 10, 12, ліфт I, загальною площею 1 819,90 м.кв. (у тому числі площа підвалу 384,34 м.кв.), що складає 45/100 часток будівель, розташованих за адресою: 87500, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, №17/25, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.08.2010 за реєстраційним номером 309555827 (т.1 а.с.27-32).
Відповідно до п. 1.4 Договору, продаж нежитлової будівлі вчиняється за 3 868 780,80 грн., в тому числі 3 223 984,00 грн. - вартість продажу об'єкта без урахування ПДВ, 644 796,80 грн. - ПДВ.
Згідно звіту оцінки майна від 31.07.2010 ПП "Центр експертних послуг" на замовлення ТОВ "Кадрове агентство "ОСОБА_5 Сервіс", затвердженого начальником управління міського майна 27.08.2010, ринкова вартість нежитлової будівлі становить 3 223 984,00 грн. без урахування ПДВ.
Встановлено, що 20.09.2010 та 15.10.2010 на виконання умов Договору третя особа-2 перерахувала відповідачу грошові кошти у розмірі 3 868 780,80 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1, а.с. 33). Відповідачем зазначений факт не оспорюється.
Згідно ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі № 905/3512/13 встановлений факт невиконання третьою особою-2 зобов'язання за Договором через здійснення відчуження спірного об'єкту культурної спадщини без отримання погодження органу охорони культурної спадщини та органу приватизації, у зв'язку з чим договір №1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 було розірвано та зобов'язано третю особу-2 повернути до комунальної власності 45/100 частини трьохповерхової нежитлової будівлі, розташованої за адресою: 87500, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд. № 17/25, загальною площею 1 819,9 кв.м.
Згідно акту державного виконавця від 14.07.2015, рішення господарського суду від 03.06.2014 у справі № 905/3512/13, в частині повернення предмету договору купівлі-продажу до комунальної власності, виконано (т.1 а.с.148).
Оскільки спірне приміщення відповідачу повернено, а грошові кошти третій особі-2 за вказане приміщення не повернуто, третя особа-2 звернулась до суду із вимогою про стягнення з відповідача зазначених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, на ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаючи їх неправомірно отриманими відповідачем.
Третя особа-2 вважає, що під час знаходження у її володінні спірної будівлі, останньою були здійснення поліпшення нежитлової будівлі (проектування та монтаж системи опалення приміщення, заміна вікон, ремонт фасаду та інше), в результаті чого вартість нежитлової будівлі також збільшилась.
На дату звернення з позовом до суду третя особа-2 утруднилася із визначенням точної вартості/суми позовних вимог, заявивши до стягнення грошові кошти у розмірі 5 968 740,65 грн. та заявив клопотання про призначення судово-будівельної експертизи.
За клопотанням позивача від 30.03.2016, ухвалою господарського суду Донецької області від 11.05.2016, було призначено та проведено судову будівельно-технічну експертизу, за висновком якої ринкова вартість спірної будівлі складає 7 964 971,00 грн.
Отже спірна сума з урахуванням її збільшення складається з суми 3 868 780,80 грн., що була сплачена відповідачу третьою особою-2 за Договором та 4 096 190,20 грн. у якості різниці між вартістю будівлі на момент продажу (звіт про оцінку від 25.08.2010) та станом на 03.06.2014 (висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14.07.2016).
Згідно ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору, зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Проте зазначені правовідносини між відповідачем та третьою особою-2 у даній справі врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про приватизацію державного майна", ч. 9 ст. 27 якого встановлено, що порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.
В межах справи № 905/3512/13, рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2014 по якій стосовно повернення спірного майна набрало законної сили - питання щодо повернення третій особі-2 сплаченої вартості майна - не розглядалося.
Згідно п. 3 Порядку повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта у зв'язку з невиконанням його умов або визнання його недійсним у судовому порядку провадиться згідно із законодавством.
На даний час такий порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта - відсутній.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 від відповідача та третьої особи-1 було витребувано письмові пояснення, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося повернення грошових коштів за об'єктом приватизації комунального майна в місті Маріуполі у разі розірвання відповідних договорів купівлі-продажу у спірний період 2014 року.
Проте відповідачем та третьою особою-1 будь-яких пояснень щодо наявності певно визначеного порядку повернення грошових коштів за об'єктом приватизації комунального майна в місті Маріуполі у разі розірвання відповідних договорів купівлі-продажу надано не було.
Отже при вирішенні цього питання слід виходити із основних засад діючого законодавства.
Згідно до вимог ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Виходячи з принципу справедливого балансу інтересів сторін, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині повернення грошових коштів в сумі 3 868 780,80 грн., оскільки обов'язок повернути майно внаслідок розірвання Договору, що передбачений спеціальним законодавством в сфері приватизації, передбачає також повернення грошових коштів, що були за нього сплачені.
Факт відсутності такого порядку на момент розірвання Договору купівлі-продажу не є підставою до позбавлення колишнього покупця права на отримання коштів, що були внесені ним як оплата за майно, яке він вимушений повернути внаслідок розірвання Договору купівлі-продажу.
Отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь третьої особи-2 грошових коштів в розмірі 3 868 780,80 грн., що були сплачені останньою на підставі Договору за спірне майно.
Судова колегія вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав до стягнення спірної суми з відповідача, оскільки це спростовується його правоустановчими документами.
Разом з тим, судова колегія вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь третьої особи-2 грошових коштів в сумі 4 096 190,20 грн. з огляду на наступне.
Згідно до ст. 1212 ЦК України, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, повернення відбулось через невиконання третьою особою-2 взятих на себе зобов'язань покупця об'єкту культурної спадщини, що встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі № 905/3512/13, яке набрало чинної сили.
Матеріали справи не містять доказів того, що частина отриманого майна вартістю 4 096 190,20 грн. отримана відповідачем безпідставно, оскільки повернення майна відбулось в тому складі, який було отримано на момент його передання третій особі-2 за Договором - 45/100 частини трьохповерхової будівлі за адресою: м. Маріуполь, вулиця Харлампіївська, будинок №17/25.
Отже підстав до застосування зазначеної правової норми у даному спорі відсутні.
Судова колегія також вважає, що третя особа-2 не була позбавлена своєї власності внаслідок втручання держави у право власності та мирне володіння майном, оскільки в даному випадку мова йдеться про розірвання Договору купівлі-продажу внаслідок невиконання його умов саме третьою особою-2.
Укладаючи зазначений Договір на придбання майна з особливим статусом, третя особа-2 свідомо взяла на себе виконання відповідних обов'язків й погодилася на набуття права власності з відповідним тягарем у вигляді необхідності дотримання інших додаткових умов, зокрема, щодо неможливості відчуження майна, що має статус пам'ятки архітектури місцевого значення без узгодження органа охорони культурної спадщини.
Наслідки у вигляді обов'язкового повернення майна та розірвання Договору купівлі-продажу у разі вчинення відповідного порушення були відомі покупцю на момент укладення Договору.
Крім того, заявляючи вимоги про стягнення суми коштів, на яку збільшилась вартість спірного об'єкту, третя особа-2 стверджує, що нею зроблені наступні поліпшення майна:
- ремонт зовнішнього оздоблення фасаду будівлі;
- заміна віконних блоків;
- заміна зовнішніх дверних блоків;
- заміна та ремонт системи опалення;
- заміна системи водопостачання.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
За змістом до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14.07.2016, обсяг та вартість робіт з ремонту та/або поліпшення нежитлового приміщення за період з 31.08.2010 по 03.06.2014 встановити не можливо.
Наявні надані третьою особою-2 докази сплати за проведені роботи не свідчать про створення будь-яких конкретних поліпшень, внаслідок проведення яких вартість спірного об'єкту збільшилась.
За змістом звіту про оцінку майна від 31.07.2010, затвердженого начальником управління міського майна 27.08.2010, станом на час продажу у спірній будівлі були наявні комунікації: електрика, водопровід, каналізація, опалення - газове. Технічний стан внутрішніх приміщень - задовільний. Необхідне проведення ремонтних робіт. Замінені трубопроводи опалювальної системи. По фасаду будівлі проведений косметичний ремонт. Відсутнє підключення до комунікацій (т. 1, а.с. 166-167).
Будь-яких доказів на підтвердження, що саме внаслідок проведення робіт третьою особою-2, зазначені комунікації набули якихось нових ознак і це є поліпшенням, внаслідок якого збільшилася вартість спірного майна на момент його повернення - третьою особою-2 не надано.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14.07.2016 факт здійснення поліпшень на суму, на яку збільшилась вартість об'єкта нерухомості -не підтверджується, таке питання експерту взагалі не ставилося.
Крім того, згідно розділу 5 Договору, проведення ремонту, зокрема, фасадних робіт повинно було проводитися виключно за узгодженням з органом охорони культурної спадщини, оскільки спірний об'єкт має статус пам'ятки архітектури місцевого значення.
Ухвалою судовою колегії від 21.11.2016 від ТОВ "КА "ОСОБА_5 Сервіс" та ТОВ "НАІР СЕРВІС" було витребувано докази звернення до органу охорони культурної спадщини для отримання письмового дозволу на здійснення ремонту спірного об'єкта.
Проте, надані позивачем судовій колегії копії листів від 09.07.2010 № 07-668-02, від 10.08.2010 № 2217 та від 10.08.2010 № 014-691 на підтвердження узгодження на проведення ремонту, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки не є належними доказами у даній справі через те, що таке узгодження було отримане третьою особою-2 під час знаходження спірної будівлі у останнього в довгостроковій оренді, та ще до укладення договору купівлі-продажу № 1357 від 31.08.2010, вимогами розділу 5 якого така умова передбачена.
Крім того, на момент повернення майна звітом оцінки майна від 16.07.2015 ТОВ "Експертно-оціночна фірма "Афіна-Експерт" на замовлення Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, встановлена ринкова вартість нежитлової будівлі, що повертається до комунальної власності - 3 272 677,00 грн. без урахування ПДВ, але не заявниками не наведено доводів та доказів її необґрунтованості.
Також висновок експерта у 2016 році щодо ринкової вартості майна на час повернення в 2014 році базується лише на його припущеннях за мотивами відсутності доказів проведення інших робіт в цей період.
Крім того, сама різниця вартості майна, що зазначена в експертному висновку та у звіті про незалежну оцінку від 25.08.2010 не є підставою вважати, що вона складає суму на яку збільшилась вартість майна внаслідок зроблених третьою особою-2 поліпшень цього майна або належного зберігання.
Будь-яких законних підстав до повернення цієї різниці судовою колегією не встановлено, як і відсутні докази того, що зміна вартості безпосередньо пов'язана з вчиненням якихось законних поліпшень.
Відповідно до ч. 3 ст. 390 ЦК України, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
Згідно із ч. 4 ст. 390 ЦК України, якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.
Разом з тим положення ч. 4 ст. 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.
Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна.
На відміну від норми ч. 3 ст. 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
Отже, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу.
Аналогійна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 07.09.2016 у справі № 6-389цс-16.
Такі вимоги позивачем та судом першої інстанції не дотримано.
За таких підстав вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 4 096 190,12 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання відповідача від 22.11.2016 № 03/4-4708 про зупинення провадження у справі № 905/1290/16 до розгляду пов'язаної із нею справи № 905/3166/16 про визнання договору про відступлення права вимоги, укладеного між позивачем та третьою особою-2, то воно задоволенню не підлягає, оскільки така заміна позивача вже відбулась і на підставі такого договору і доказів визнання його недійсним не надано.
Ухвалою судової колегії від 19.12.2016 року задоволено усне клопотання позивача про відкладення розгляду справи та надання часу для підготовки клопотання про призначення додаткової експертизи щодо вартості здійснених поліпшень та збільшення вартості спірного майна з наданням відповідних питань, але в судовому засіданні від 16.01.2017 року позивачем заявлено про відсутність підстав до проведення такої експертизи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 30.08.2016 у справі № 905/1290/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 4 096 190,12 грн. слід скасувати через невідповідність висновків обставинам справи, а також в частині розподілу судових витрат.
В цій частині слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 4 096 190,12 грн. - відмовити.
В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони, пропорційно задоволеним вимогам.
Ухвалою суду першої інстанції від 09.08.2016 сплату судового збору за подання заяви про збільшення позовних вимог було відстрочено. Доказів оплати судового збору в цій частині судовій колегії не надано.
Ухвалою судової колегії від 26.09.2016 сплату судового збору за подання апеляційної скарги було відстрочено.
Відповідачем 04.10.2016 судові колегії надано платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору, але на суму 98 484,22 грн., тобто меншу ніж та, що підлягає сплаті.
Отже судова колегія вважає за необхідне покласти судові витрати по справі на сторони, пропорційно задоволеним вимогам та з урахуванням фактично проведених оплат, стягнувши недоплачену частину до Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 30.08.2016 р. у справі № 905/1290/16 скасувати в частині задоволення позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС", м. Маріуполь, Донецька область до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів в сумі 4 096 190,20 грн. та розподілу судових витрат.
В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів у сумі 4 096 190,20 грн. - відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 30.08.2016 р. у справі № 905/1290/16 - залишити без змін.
Стягнути з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, 23, ідентифікаційний код 23599040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС" (87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 54-1, ідентифікаційний код 37793554) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 28 088,26 грн.
Стягнути з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр. Металургів, 23, ідентифікаційний код юридичної особи 23599040) на користь Державного бюджету України (Управління державної казначейської служби м. Харкова, код ЄДРПОУ 37999649, банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рах. № 31216206782002) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 29 943,46 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС" (87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 54-1, ідентифікаційний код 37793554) на користь Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр. Металургів, 23, ідентифікаційний код 23599040) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 34 649,34 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАІР-СЕРВІС" (87525, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 54-1, ідентифікаційний код 37793554) на користь Державного бюджету України (Управління державної казначейської служби м. Харкова, код ЄДРПОУ 37999649, банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рах. № 31216206782002) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 32 937,79 грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий О.В. Стойка
Судді Н.В. Ломовцева
ОСОБА_3