33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"16" січня 2017 р. Справа № 906/780/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Філіпова Т.Л.
судді Василишин А.Р. ,
судді Бучинська Г.Б.
при секретарі Дроздюк О.В.
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача - Дідурик Л.І.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі № 906/780/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Приватного підприємства "Житомироблдрукарня"
про стягнення 74270,95 грн.
за зустрічним позовом Приватного підприємства "Житомироблдрукарня"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15600,00 грн
Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.10.2016 р. у справі №906/780/16 (суддя Шніт А.В.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 1 300,00 грн заборгованості з орендної плати, 40 820,00грн неустойки, 66,69 грн 3% річних, 622,89 грн інфляційних, 794,28 грн витрат по сплаті судового збору, 2500,00 грн витрат на оплату послуг адвоката. В решті первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15600,00 грн. відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 20.10.2016 р. у справі №906/780/16 Приватне підприємство "Житомироблдрукарня" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.2016 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 та стягнення 15 600,00грн - задовольнити.
На думку скаржника рішення суду першої інстанції прийнято з неповним встановленням тих обставин, які мають значення для справи, та з помилковим застосуванням положень матеріального та процесуального права.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається наступне.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що в період часу з 07.08.2014 по 08.12.2014 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПП «Житомироблдрукарня», працюючи на посаді директора.
Підприємству не було відомо про укладення договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014 до отримання претензії від ФОП ОСОБА_1 від 12.01.2015. Такі обставини укладення цього договору пояснюються діями директора товариства ОСОБА_1, який доручив діяти з метою укладення договорів від імені підприємства головному інженеру підприємства ОСОБА_4
Спірне обладнання з моменту підписання спірного Договору, тобто з 30.07.2014р. по жовтень 2014р., на Підприємстві не використовувалося, оскільки спеціалістами Підприємства проводилися роботи по розукомплектуванню обладнання, що належить Підприємству, та встановлення знятих деталей і запчастин на спірне обладнання, передане ОСОБА_1 в оренду в технічно несправному стані, що залишилось поза увагою суду.
Ці обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 вчинив договір оренди, умисно ввівши представника підприємства ОСОБА_4 в оману, повідомивши йому, що обладнання придбано для запчастин до обладнання підприємства, а також не повідомив представника підприємства про те, що він передає підприємству в оренду майно у технічно несправному стані, та не надав технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості спірного обладнання і що він є власником орендованого майна.
За умовами п. п. 5.2 та 5.4 Договору оренди орендна плата сплачується в безготівковому порядку на рахунок орендаря на протязі 5 (п'яти) днів після підписання акту наданих послуг, який оформляється сторонами по закінченню кожного місяця. Такі акти ОСОБА_1 Підприємству не передавались, про що свідчить акт прийому-передачі, який складений ОСОБА_1 при звільненні. У платіжних дорученнях є посилання не на акти виконаних робіт, а на договір оренди. Ця обставина свідчить про те, що платежі, які не обумовлені даним договором, орендарем не здійснюються (п. 5.4 договору).
Такі акти наданих послуг по закінченню кожного місяця ніколи не оформлялися та не підписувались сторонами, про що свідчить надане Позивачем платіжне доручення № 1257 від 05.12.2014 р., в якому зазначено в призначенні платежу наступне: за надані послуги по дог.01-07-14 від 30.07.14р. Довіреність, що видана на ім'я ОСОБА_5, не надавала йому право на підписання наданих суду актів. Тому, відповідно до вимог п. 5.4 договору оренди, платежі не обумовлені даним договором, орендарем не здійснюються.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/780/16 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду - Турович Н.С. від 07.12.16 р. у справі №906/780/16 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Бучинської Г.Б. у період з 07 грудня 2016 р. по 09 грудня 2016 р. включно, та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 р. призначено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі № 906/780/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду -Турович Н.С. від 14.12.16 р. у справі №906/780/16 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Маціщук А.В. та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 р. призначено розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі № 906/780/16 колегією суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.
У судовому засіданні представник Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" - Дідурик Л.І. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі №906/780/16 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і прийняти нове рішення.
Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі №906/780/16 є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 підтримав правову позицію свого представника та надав пояснення щодо обставин справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2014 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (як орендодавцем) та Приватним підприємством "Житомироблдрукарня" (як орендарем) було укладено договір №01-07-14 оренди рухомого майна (а.с.9), відповідно до якого Приватному підприємству "Житомироблдрукарня" в строкове платне користування передано офсетну печатну машину АDAST DOMINANT AD 725 P/A, 1991 року випуску, заводський №11436, вартістю 78000 грн, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 01.08.2014.
Згідно п. 4.1. договору термін оренди становить з 01.08.2014 р. по 31.12.2015 р. Якщо жодна із сторін, за тридцять днів до закінчення дії договору, не заявить про його припинення договір вважається пролонгований на наступний рік.
Відповідно до п.5.1. договору, орендна плата встановлюється в розмірі 1300,00грн на місяць, без ПДВ.
Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на рахунок орендодавця на протязі 5-ти днів після підписання акту наданих послуг, який оформлюється сторонами по закінченню кожного місяця (п.5.2. договору).
Згідно п.7.1. договору орендар зобов'язується: використовувати майно, що орендується, виключно за його цільовим призначенням у відповідності до п.2 даного договір; своєчасно здійснювати орендні платежі; здійснювати профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, що орендується; здійснювати усунення несправностей та поломок майна.
28.11.2014 між сторонами у справі підписано додаток №1 до договору №01-07-14 оренди рухомого майна, згідно з яким викладено п.4.1. договору в редакції, за якою термін оренди становить з 01.08.2014 до 31.12.2014.
За час визначеного додатком №1 до договору №01-07-14 періоду дії договору сторонами підписано акти приймання-передачі послуг з оренди обладнання, зокрема, з серпня 2014 року по листопад 2014 року включно (а.с.146-149); оригінали вказаних актів, підписаних обома сторонами оглянуто судом при розгляді справи в засіданні 18.10.2016.
05.12.2015 ПП "Житомироблдрукарня" перерахувало ФОП ОСОБА_1 5200,00грн. згідно з платіжним дорученням №1257 від 05.12.14 з призначенням платежу "за надані послуги по дог.01-07-14 від 30.07.14" (а.с.92).
Після завершення строку дії договору, тобто після 31.12.2014 ПП "Житомироблдрукарня" офсетну печатну машину підприємцю не повернуло.
12.01.2015 р. за вих. №1/01 позивач (ФОП ОСОБА_1) направив відповідачу (ПП "Житомироблдрукарня") лист-вимогу про сплату послуг за оренду рухомого майна за грудень 2014 року в сумі 1300,00 грн з двома примірниками акту прийняття-передачі послуг з оренди офсетної машини. Вказана вимога була отримана підприємством 26.01.2015, проте, залишена підприємством без задоволення.
За твердженням підприємця, 12.01.2015 при спробі повернення-передачі офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD725P/A, 1991 року випуску, заводський №11436, керівник ПП "Житомироблдрукарня" не дозволив демонтувати та вивезти офсетну печатну машину з приміщення ПП "Житомироблдрукарня", та відмовився її повернути, про що було складено акт від 12.01.2015 (а.с.15).
За наведених обставин, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на свою користь спірного обладнання - офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD 725 P/A. Даний позов розглянуто господарським судом Житомирської області у справі №906/1624/15; рішенням суду від 30.12.2015 у справі №906/1624/15 позов задоволено та присуджено вилучити (витребувати з чужого незаконного володіння) у Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 офсетну печатну машину ADAST DOMINANT AD 725 P/A вартістю 78000,00грн, 1991р. випуску, заводський №11436. Вказане рішення залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.2016.
Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
При цьому, преюдиціальністю є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Рішенням у справі №906/1624/15, яке має преюдиціальне значення для вирішення даного судового спору, встановлено, зокрема, факт належності підприємцю ОСОБА_1 на праві власності спірної офсетної печатної машини ADAST DOMINANT AD 725 P/A, а також неповернення вказаного обладнання після закінчення договору оренди 31.12.2014.
Як вбачається з матеріалів справи, лише 21.04.2016, в порядку примусового виконання рішення по справі №906/1624/15, згідно акту державного виконавця (а.с.20), у володіння ФОП ОСОБА_1 повернуто спірне обладнання - офсетну печатну машину ADAST DOMINANT AD 725 P/A вартістю 78000,00грн, 1991р. випуску, заводський №11436.
У даній справі підприємець ОСОБА_1 просить у позові стягнути з Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" заборгованості в сумі 74270,95грн, з яких 21710,00грн орендної плати, 651,30грн 3% річних, 8489,65грн інфляційних та 43420,00грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України. Відповідно до поданого первісним позивачем розрахунку, визначено періоди нарахування: 3% річних на суму простроченої заборгованості - з 01.02.2015 по 20.10.2016; інфляційних - лютий 2015 - вересень 2016 року; неустойки - за період прострочення платежів з дати закінчення дії договору до дати повернення орендованого майна, а саме з 01.01.2015 до 21.04.2016.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.
Згідно ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 6 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 4 ст.284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як зазначалось вище, строк дії договору закінчився 31.12.2014 р., а орендоване відповідачем обладнання повернуто підприємцю ОСОБА_1 лише 21.04.2016. р.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна позивачу в порядку, визначеному укладеним між сторонами договором після закінчення строку його дії, а тому до нього можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством.
Згідно ч.2 ст.785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п.5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів ст.549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені ст.785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч.2 ст.291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено."
Також, судом враховується, що для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-70гс14).
Крім того, обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, відповідно до вимог ст.614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №3-85гс14).
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що ПП "Житомироблдрукарня" мало можливість передати підприємцю ОСОБА_1 по акту орендоване обладнання, проте, умисно не виконало зазначеного зобов'язання (про що свідчить, зокрема, акт від 12.01.2015, а.с.15).
Дослідивши всі обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність вимоги первісного позову в частині стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки у розмірі подвійної плати за користування обладнанням (1300,00 грн за місяць) в загальній сумі 40 820,00грн, нарахованої за період з дати закінчення дії договору до дати повернення орендованого майна - з 01.01.2015 до 21.04.2016. В позові в частині стягнення решти від заявленої суми неустойки, а саме, 2600,00 грн. слід відмовлено правомірно.
Крім того, згідно встановлених обставин справи, ПП "Житомироблдрукарня" не розрахувалось за оренду обладнання за грудень 2014 року в сумі 1300,00грн. Так, стосовно наданих послуг оренди обладнання за договором №01-07-14 від 30.07.2014 акт приймання-передачі послуг з оренди обладнання №5 від 31.12.2014 за грудень 2014 року підприємством орендарем не підписаний. Проте, зважаючи на підтверджений документально факт перебування у володінні ПП "Житомироблдрукарня" орендованого майна в грудні 2014 року, дію договору оренди рухомого майна та умови оплати оренди за даним договором, а також, надіслання підприємцем вимоги орендодавцю в т.ч. щодо здійснення розрахунку за договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у відповідача за первісним позовом виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за грудень 2014 року в сумі 1300,00грн протягом семи днів з дня отримання відповідної вимоги (26.01.2015) в порядку ч.2 ст.530 ЦК України. Відповідно, внаслідок несплати 1300,00грн у вказаний строк, з 03.02.2015 року відповідач за первісним позовом прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на зазначене, господарський суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних, що заявлені первісним позивачем, який відповідає вимогам чинного законодавства і встановлених обставин справи, в межах вказаних у розрахунку періодів нарахування на існуючу суму заборгованості з орендної плати 1300,00грн та встановив, що правомірним є нарахування 3% річних за період з 03.02.2015 по 21.04.2016 в сумі 66,69 грн та 622,89 грн інфляційних за період з лютого 2015 року по вересень 2016 року, з чим погоджується апеляційний господарський суд.
Що ж до заявлення ФОП ОСОБА_1 до стягнення з ПП "Житомироблдрукарня" 21 710,00грн орендної плати, в т.ч. 20 410,00грн за період з 01.01.2015 по 21.04.2016, після закінчення дії договору оренди рухомого майна №01-07-14, господарський суд правомірно звернув увагу на те, що орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто, в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме, за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві. Умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору. При цьому, законом (ст.785 ЦК України) передбачено інші правові наслідки несвоєчасного повернення орендованого майна (стягнення неустойки).
Таким чином, господарський суд правомірно визнав обґрунтованим первісний позов також в частині стягнення 1300,00 грн заборгованості з орендної плати, 66,69 грн 3% річних і 622,89 грн інфляційних; у стягненні решти від заявлених первісним позивачем сум, а саме, 20410,00 грн орендної плати, 584,31 грн 3% річних і 7866,76 грн інфляційних суд першої інстанції правомірно відмовив.
Отже, часткове задоволення первісного позову судом першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і встановлених обставин справи.
Розглядаючи питання щодо обґрунтованості зустрічного позову апеляційний господарський суд враховує наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1-3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, правочин може бути визнаний повністю або в певній частині недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів унормовані статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.
Стаття 230 Цивільного кодексу України унормовує правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. За приписами названої статті якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення - частина перша статті 229 цього Кодексу, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (Постанова Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Вимоги про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України можуть бути задоволені судом за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).
При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі особи відбувається унаслідок впливу "стороннього" фактора, яким виступає обман. Тому цей різновид правочинів відноситься до категорії правочинів з вадами волі. На відміну від помилки як підстави визнання правочину недійсним, обманом є навмисне цілеспрямоване введення особи в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення правочину. Обман набуває юридичного значення тоді, коли його використовують як засіб "схилити" сторону вчинити правочин. Під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Отже, факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Стороні правочину необхідно довести: 1) обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; 2) те, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; 3) те, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Слід зазначити, що у даному випадку, правові підстави для застосування до спірних відносин наведених положень закону відсутні, оскільки судом не було встановлено обставин, які свідчили б про наявний умисел сторони, яка передавала в оренду рухоме майно, обманути сторону, яка приймала це майно в оренду. Про відсутність обману свідчить використання орендованого майна ПП "Житомироблдрукарня" у своїй діяльності. Твердження про неналежний стан майна, яке передано в оренду, не знайшли свого підтвердження, оскільки службове розслідування та акт від 28.01.2015 , на які посилається апелянт , складені у січні 2015 року, тобто не у час, коли майно передавалось орендарю для використання, а значно пізніше, після певного періоду його використання . Таким чином, на підставі цих доказів неможливо встановити, яким був стан орендованого майна на час укладення договору та фактичної передачі майна орендарю.
З огляду на викладене, не вбачається доказів наявності умислу з боку відповідача за зустрічним позовом порушити права позивача за зустрічним позовом, шляхом укладення договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014.
При цьому, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є неоднозначними та суперечливими. Так, зокрема, скаржник зазначає, що ОСОБА_4 був уповноважений на укладення оспорюваного договору оренди рухомого майна згідно довіреності, виданої йому юридичною особою з додержанням положень ст. 246 УК України. Саме цією особою підписаний як сам договір, так і додаток до нього, а також, акти приймання-передачі послуг з оренди обладнання з серпня по листопад 2014 року (а.с.146-149). Натомість, апеляційна скарга підписана тим же ОСОБА_4, який на час її подання є директором підприємства. Апелянт стверджує, що про укладений договір оренди рухомого майна нова адміністрація підприємства (очолювана ОСОБА_4.) дізналася 12.01.2015, як і про те, що спірне обладнання належить ФОП ОСОБА_1, а не підприємству. Проте, ОСОБА_4 як представник підприємства, підписуючи договір №01-07-14 оренди рухомого майна у фізичної особи-підприємця від 30.07.2014, очевидно був ознайомлений зі змістом правочину, був обізнаний про приймання обладнання підприємством саме на правах оренди, а не купівлі-продажу. Таким чином, доводи апелянта у цій частині суд сприймає критично.
Слід зазначити також, що на день вирішення спору будь-яких результатів розгляду звернення позивача за зустрічним позовом до правоохоронних органів суду не надано. У разі наявності в подальшому, за результатами розгляду заяви про кримінальне правопорушення, судового акту із встановленими фактами вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення (злочину), зокрема, щодо укладення оспорюваного договору, ПП "Житомироблдрукарня" вправі звернутися до суду про перегляд рішення у цій справі за нововиявленими обставинами.
Проте, у цьому судовому розгляді позивачем за зустрічним позовом не доведено обставин, які потребували доказування відповідно до зазначених в зустрічному позові правових підстав визнання недійсним договору оренди рухомого майна №01-07-14 від 30.07.2014 та додатку до договору від 28.11.2014. У зв'язку з відмовою у позові про визнання недійсним вказаних правочинів, безпідставними є також вимоги зустрічного позову про стягнення з ФОП ОСОБА_1 5200,00грн отриманих за договором коштів в якості орендної плати за обладнання в порядку реституції та 10400,00грн збитків, що пов'язані з простоєм обладнання, заявлених відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України, оскільки дані вимоги за належного доведення були б наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.
За наведених вище міркувань, судом першої інстанції у зустрічному позові відмовлено обгрунтовано.
Відтак з урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Житомироблдрукарня" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.16 р. у справі № 906/780/16 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Справу №906/780/16 повернути до господарського суду Житомирської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.