донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.01.2017 справа №908/2433/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явився ОСОБА_4, довіреність № 20-83 від 26.12.2016р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від08.11.2016р. (повний текст підписано 10.11.2016р.)
у справі№ 908/2433/16 (суддя Науменко А.О.)
за позовомПриватного підприємства “Арболет”, м.Дніпро
до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м.Запоріжжя
простягнення 247323,18грн.
Приватне підприємство “Арболет”, м.Дніпро, позивач звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м.Запоріжжя про стягнення 247323,18грн., які складаються з 225840,00грн. основного боргу, 14784,48грн. пені, 3380,82грн. інфляційних, 3317,88грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.11.2016р. (повний текст підписано 10.11.2016р.) у справі №908/2433/16 позовні вимоги Приватного підприємства “Арболет” задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” 14742,05грн. пені, 3380,82грн. інфляційних, 3309,18грн. - 3% річних, 321,48грн. судового збору та 7791,82грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката. Провадження у справі №908/2433/16 в частині позовних вимог про стягнення суми 200840,00грн. основного боргу припинено за відсутністю предмету спору.
Рішення суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору №20/2015/666 від 21.03.2015р. в частині здійснення своєчасної та повної оплати отриманого обладнання.
Публічне акціонерне товариство “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” не погодилося з прийнятим рішенням та звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2016р. (повний текст підписано 10.11.2016р.) у справі №908/2433/16 та припинити провадження по справі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.
На думку скаржника, з огляду на наявність підписаної між сторонами угоди про передачу спору на вирішення третейського суду та наполягання відповідача на вирішенні спору саме третейським судом, наявні підстави для припинення провадження по справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Крім того, відповідач наголошує, що заявлені позивачем витрати на послуги адвоката є явно завищеними, необґрунтованими та не підтвердженими.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2016р. у справі №908/2433/16 було прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 17.01.2017р.
На поштову адресу Донецького апеляційного господарського суду від Приватного підприємства “Арболет” надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судовою колегією було розглянуто та долучено до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2017р. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на викладене, враховуючи, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а позиція Приватного підприємства “Арболет” викладена у відзиві на апеляційну скаргу, задовольняючи клопотання позивача, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника Приватного підприємства “Арболет” за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
21.03.2015р. між Приватним підприємством “Арболет” (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (далі - покупець) був укладений договір №20/2015/666 (далі - договір).
За умовами пункту 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити низьковольтне обладнання на умовах, передбачених даним договором.
Розділом 9 договору сторони врегулювали порядок вирішення спорів. Так, пунктом 9.1 передбачено, що всі спори та розбіжності, які виникають у зв'язку з даним договором чи стосуються його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності будуть за можливості вирішуватися шляхом переговорів.
Пунктом 9.2 договору сторони узгодили, якщо спори та розбіжності, зазначені в п.9.1 цього договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у відповідності з матеріальним правом України наступним чином:
- спори, майнові вимоги по яким перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (у відповідності з діючим законодавством України);
- спори, майнові вимоги по яким не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації “Регіональна правова група” ( у відповідності з регламентом зазначеного суду), рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами в строки, зазначені в рішенні суду.
Закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення викладеної в договорі угоди сторін відносно порядку вирішення спорів.
Згідно з п.10.5, договір діє до 20.03.2016р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) по даному договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач двічі звертався до господарського суду Запорізької області з клопотанням про припинення провадження по справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з наявністю підписаної між сторонами угоди про передачу спору на вирішення третейського суду. Відмова суду першої інстанції у задоволенні зазначеного клопотання покладена в основу доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції у припиненні провадження відмовлено та зазначено, що укладення сторонами третейської угоди зумовлює виникнення у заінтересованої сторони права у випадку виникнення спору, з метою захисту своїх законних прав, на звернення до третейського суду, однак при цьому не обмежує у праві на звернення з позовом до господарського суду.
Проте, з зазначеним твердженням Донецький апеляційний господарський суд не погоджується з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 12 ГПК України передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 1 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 5 Закону передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Рішенням Конституційного суду України від 10.01.2008р. №1-рп/2008 у справі №1-3/2008 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII “Третейське самоврядування” Закону України “Про третейські суди” (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських відносин може бути переданий його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків встановлених законом (ст.17 Цивільного процесуального кодексу України, ст.12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст.55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст.22, ст.64 Конституції України). Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.
Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" унормовано, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.
За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 08.04.2015р. у справі №910/8043/14).
Пунктом 9.2 договору поставки №20/2015/666 від 21.03.2015р. сторони узгодили, що спори, майнові вимоги по яким не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) по основній сумі зобов'язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації “Регіональна правова група” (у відповідності з регламентом зазначеного суду), рішення якого є остаточним та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами в строки, зазначені в рішенні суду.
Тобто, підписавши договір поставки із третейським застереженням, сторони погодили, що спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, підлягають розгляду третейським судом.
Таким чином, третейське застереження, передбачене пунктом 9.2 договору №20/2015/666 від 21.03.2015р., відповідає приписам статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" і не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Приватне підприємство “Арболет” просить стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” 225840,00грн. основного боргу. Зазначені позовні вимоги не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Пунктом 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що, зокрема, є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (п.5 ч.1 ст.80 ГПК України). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК України. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.
При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Отже, господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом третейської угоди, припиняє провадження у справі, якщо є заперечення однієї із сторін щодо вирішення спору у господарському суді і судом не буде визнано, що третейська угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 17.09.2015р. по справі №908/1627/15-г, від 16.03.2016р. по справі №910/30022/15, від 18.10.2016р. по справі №905/1695/16).
Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач двічі звертався до господарського суду з клопотанням про припинення провадження по справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з наявністю підписаної між сторонами угоди про передачу спору на вирішення третейського суду (а.с.65-67, 98-99).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що у сторін існує виключна можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Зазначені твердження позивача спростовані вищевикладеним. Крім того, з цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Третейська угода сторін жодною мірою не обмежує визначену ст.124 Конституції України юрисдикцію судів, до яких третейський суд, природно, не відноситься. Третейське застереження опосередковує забезпечення сторонам можливості реалізації узгодженого права захищати свої права та інтереси у правовідносинах в межах договору №20/2015/666 від 21.03.2015р., гарантованого ч.5 ст.55 Конституції України, що узгоджується із позицією, висловленою в абзаці першому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004р. N3-рп/2004.
Імперативний припис ч.1 ст.8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” спрямований на захист права суб'єкта звертатися до відповідного суду від будь-якого зовнішнього (зумовленого діями, приписами чи іншим волевиявленням іншого суб'єкту чи органу) обмеження такого права, проте не може тлумачитися як правило, що обмежує суб'єкта самостійно визначатися із обранням механізму захисту своїх прав - судового чи позасудового (зокрема - третейського), які рівною мірою гарантовані ст.55 Конституції України. Укладаючи договір із третейським застереженням, позивач самостійно і вільно (належних доказів дефекту волі чи волевиявлення під час укладання застереження матеріали справи не містять і позивач таких підстав не зазначив) визнав можливість розгляду відповідних спорів саме у третейському суді. Опосередковане спірним третейським застереженням власне волевиявлення позивача щодо механізму вирішення спорів за договором №20/2015/666 від 21.03.2015р. не може розцінюватися як запровадження обмеження до позивача.
Оскільки між сторонами по справі є письмова угода про передачу спору на вирішення третейського суду (п.9.2 договору №20/2015/666 від 21.03.2015р.), відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд мав припинити провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи. Висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки вони зроблені без урахування наведених вище норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.104 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає припинення на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України з віднесенням судового збору за подання позовної заяви на позивача. При цьому з огляду на припинення провадження по справі, судова колегія не розгядає вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату правової допомоги адвоката у розмірі 8670,00грн., як і доводи апелянта щодо необґрунтованості розміру зазначених витрат.
У зв'язку з задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, враховуючи ставки судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2016р. (повний текст підписано 10.11.2016р.) у справі №908/2433/16 - задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 08.11.2016р. (повний текст підписано 10.11.2016р.) у справі №908/2433/16 - скасувати.
Провадження у справі №908/2433/16 за позовом Приватного підприємства “Арболет”, м.Дніпро до Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь”, м.Запоріжжя про стягнення 247323,18грн. - припинити.
Стягнути з Приватного підприємства “Арболет” (49051, Дніпропетровська обл., м.Дніпро, вул.Осіння, буд.2Д, кімн.4, код ЄДРПОУ 23370082) на користь Публічного акціонерного товариства “Запорізький металургійний комбінат “Запоріжсталь” (69008, Запорізька обл., м.Запоріжжя, Південне шосе, буд.72, код ЄДРПОУ 00191230) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4080,83грн.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий І. В. Зубченко
Судді: О.А. Марченко
ОСОБА_3
Надруковано 6 прим.:
2 - позивачу;
1 - відповідачу;
1 - до справи;
1 - ГСЗО;
1 - ДАГС