16.01.2017 Справа № 920/1161/16
Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/1161/16
за позовом - Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» в особі Сумської обласної дирекції АБ «УКРГАЗБАНК», м. Суми,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БАВАР-SL», м. Суми,
про стягнення 91950,00 грн.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 528 від 16.12.2016,
відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 07.12.2016.
Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь штраф в сумі 91950,00 грн. відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки № 34/2011-ФІ від 31.03.2011 року.
Відповідач відзиву на позов суду не подав.
16.01.2017 року представник відповідача подав клопотання б/н від 16.01.2017 року (вх. № 114к від 16.01.2017), в якому просить суд витребувати у позивача довідку про стан заборгованості за кредитним договором № 17/2011-ІКФ від 31.03.2011 року, укладеним між ОСОБА_3 та позивачем, посилаючись на те, що на виконання рішень Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.03.2014 року у справі № 592/11734/13-ц, Господарського суду Сумської області від 03.09.2015 року у справі № 590/874/15 та Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.03.2016 року у справі № 592/11163/15-ц ОСОБА_3 здійснила погашення боргу за кредитним договором № 17/2011-ІКФ від 31.03.2011 року на загальну суму 860847,18 грн., що підтверджується квитанціями: № 8227_1 від 31.08.2016 року на суму 156780,35 грн., № 7062_23 від 23.08.2016 року на суму 69153,66 грн., № 8227_3 від 22.08.2016 року на суму 100000,00 грн., № 8227_2 від 19.07.2016 року на суму 245000,00 грн., № 8227_1 від 24.06.2016 року на суму 26618,48 грн., № 8227_6 від 23.06.2016 року на суму 60000,00 грн., № 8227_10 від 21.06.2016 року на суму 203294,69 грн., і сплачена ОСОБА_4 сума за кредитним договором перевищує суму стягнень за вищевказаними рішеннями судів. 13.01.2017 року ОСОБА_5, який є заступником директора відповідача, звернувся до позивача у даній справі з клопотанням зняти обтяження (іпотеки та заборони відчуження) з торгово-адміністративного будинку за адресою: м. Суми, вул. Шевченка, 18.
Представник позивача в судовому засіданні не заперечує, що борг за кредитним договором № 17/2011-ІКФ від 31.03.2011 року відсутній.
Відповідно до заяви б/н від 16.01.2017 року (вх. № 439 від 16.01.2017) представник відповідача просить відкласти розгляд даної справи на іншу дату у зв'язку з отриманням копії позовної заяви та доданих до неї документів 13.01.2016 року та необхідністю додаткового часу на підготування відзиву на позовну заяву.
Заява представника відповідача щодо відкладення розгляду даної справи відхиляється судом як необґрунтована та безпідставна, оскільки останнім не надано до суду жодного належного доказу, який би свідчив про факт отриманням відповідачем копії позовної заяви та доданих до неї документів 13.01.2016, а також неможливості підготування відзиву на позов, так як представник відповідача не позбавлений права на ознайомлення з матеріалами даної справи в приміщенні Господарського суду Сумської області.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу.
Крім наведеного представником відповідача подано до суду заяву б/н від 16.01.2017 року (вх. № 115к від 16.01.2017) про застосування позовної давності, відповідно до якої, керуючись статтею 257 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що в позовній заяві позивачем зазначено, що відповідачем укладено договір серії ГЮ № 110/000/001349 добровільного страхування майна від 31.03.2001 року, згідно пункту 10.1 якого страховий платіж сплачено відповідачем за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року. Отже, строк даного договору закінчився 31.03.2012 року.
Таким чином, як зазначає відповідач, позивач довідався про порушення його права та про особу, яка його порушила 01.04.2012 року, про що фактично зазначено в його позовній заяві. Таким чином, станом на день звернення ПАТ АБ «Укргазбанк» (наприкінці листопада місяця 2016 року) до суду з вимогою про стягнення з ТОВ «Бавар-SL» штрафу в сумі 91950,00 грн., сплив річний строк позовної давності встановлений пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
31.03.2011 року між позивачем та громадянкою ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 17/2011-ІКФ (далі - кредитний договір), згідно якого позичальнику (ОСОБА_4Ф.) надано кредит в сумі 800000,00 грн. з кінцевим строком погашення 30.03.2016 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки № 34/2011-ФІ без оформлення заставної від 31.03.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 2482 з додатковою угодою № 1 від 11.04.2011 року (далі - договір іпотеки).
Відповідно до вищезгаданого договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - торгово-адміністративний будинок загальною площею 242,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Шевченка, буд. 18 та належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 4483, зареєстрованого КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» 30.11.2007 року та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 15194409.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика.
Згідно пункту 3.3.6 договору іпотеки, іпотекодавець зобов'язаний, на період дії договору застрахувати предмет іпотеки за власний рахунок у відповідності до внутрішніх нормативних актів банку та виконувати всі умови кредитного та цього договору при здійсненні страхування. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхування на строк не менший, ніж той, в межах якого позичальник виконає свої зобов'язання за кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше, ніж на 1 (один) рік. Не пізніше, ніж за 3 робочі дні до граничного строку внесення чергового страхового платежу, визначеного договором страхування, сплачувати такий черговий страховий платіж та не пізніше, ніж за 1 (один) робочий день до граничного строку сплати, визначеного договором страхування, надавати до банку підтвердження внесення страхового платежу. Підтримувати, шляхом негайної сплати відповідних страхових платежів, розмір страхової суми, яка зменшилась з будь-яких причин, на рівні, визначеному у відповідному договорі страхування на момент укладення такого договору страхування та надавати Іпотекодержателю підтвердження внесення страхового платежу.
Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання вказаних норм та умов договору іпотеки, між відповідачем та Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» укладено договір серії ГЮ № 110/000/001349 добровільного страхування майна від 31.03.2011 року, згідно пункту 10.1 якого, страховий платіж сплачено відповідачем за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року. Строк даного договору закінчився 31.03.2012 року.
Позивач вважає, що відповідач, в порушення зазначених вимог частини першої статі 8 Закону України «Про іпотеку» та пункту 3.3.6 договору іпотеки, не продовжив строк дії договору серії ГЮ № 110/000/001349 добровільного страхування майна від 31.03.2011 року та не уклав нового договору страхування майна, яке перебуває в іпотеці.
В обгрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на вимоги статей 525, 526, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України та на пункти 2.2, 3.3.1-3.3.8, 3.3.14 та 4.2 договору іпотеки зазначає, що відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки, за кожен факт невиконання чи неналежне виконання будь-якого з пунктів 3.3.1-3.3.8., 3.3.14 договору іпотеки, іпотекодавець (відповідач) сплачує на користь іпотекодержателя (позивача) штраф у розмірі 5 % від заставної вартості предмета іпотеки. Згідно пункту 2.2 договору іпотеки, за згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 1839000,00 грн., тому розмір штрафу складає 91950,00 грн. (1839000,00х5/100 = 91950,00).
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі вищевикладеного позивач обгрунтувано та правомірно зазначає що відповідач, в порушення вимог частини першої статі 8 Закону України «Про іпотеку» та пункту 3.3.6 договору іпотеки, не продовжив строк дії договору серії ГЮ № 110/000/001349 добровільного страхування майна від 31.03.2011 року та не уклав нового договору страхування майна, яке перебуває в іпотеці, та правомірно вимагає стягнути з відповідача штраф у сумі 91950,00 грн. за вищенаведене порушення умов договору іпотеки та вимог чинного законодавства.
Відповідач вважає, що позивачем пропущено річний строк позовної давності, встановлений пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).
Відповідач подав суду заяву про застосування позовної давності до винесення рішення.
В даному випадку позивач довідався про порушення його права та про особу, яка його порушила 01.04.2012 року, про що фактично зазначено в його позовній заяві. Таким чином, станом на день звернення ПАТ АБ «Укргазбанк» (28 листопада 2016 року) до суду з вимогою про стягнення з ТОВ «Бавар-SL» штрафу в сумі 91950,00 грн., сплив річний строк позовної давності, встановлений в пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України.
Згідно частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові, а тому господарський суд має відмовити в задоволенні позову у даній справі у зв'язку зі спливом спеціальної позовної давності, встановленої пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 19.01.2017.
Суддя ОСОБА_8