Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" січня 2017 р.Справа № 922/4043/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка
про стягнення 150193,70 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою "Постман" про стягнення заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг № 00009093 від 21.11.2013 року в розмірі 154658,55 грн., з яких 37293,80 грн. заборгованість по сплаті лізингових платежів, 98145,72 грн. збитків, 6434,11 грн. пені, 1930,83 грн. 3% річних та 10854,09 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 05 грудня 2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 05.12.2016 року від представника позивача надійшло клопотання з додатками (вх. № 41335) про відкладення розгляду справи у зв'язку зі зайнятістю в інших судових засіданнях.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року розгляд справи було відкладено на 19.12.2016 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 19.12.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 43203) про долучення до матеріалів справи документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2016 року розгляд справи було відкладено на 16.01.2017 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі (вх. № 1197).
Суд, розглянувши клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача вважає його таким, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та задовольняє його.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.01.2017 року представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 110. У своїй заяві про зменшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 37293,80 грн., збитків у розмірі 98145,72 грн., пені у розмірі 1969,26 грн., 3% річних в розмірі 1930,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10854,09 грн.
Суд, дослідивши надану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.
Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.
Представник позивача в судове засідання 16.01.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка в протоколі судового засідання від 19.12.2016 року.
Представник відповідача в судове засідання 16.01.2017 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав. На адресу суду повернулись ухвали від 25.11.2016 року, від 05.12.2016 року та від 19.12.2016 року з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228 від 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме в пункті 3.9.1 Постанови зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що сторони, належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
21.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00009093.
Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі Об'єкту лізингу Лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими застосованими положеннями українського законодавства (надалі - Контракт).
Відповідно до п.3.1. Контракту предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - "Об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації Лізингоодержувача та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбавало Об'єкт лізингу.
Відповідно до п.4.1. Контракту Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкт лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).
В п.6.1. Контракту сторони домовилися про те, що для експлуатації Об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе:
- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;
- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);
- комісії;
- покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт Об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з Контрактом).
За умовами п.6.5. Контракту лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений ТОВ "Порше Лізинг Україна" у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених Контрактом.
Отже, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа (а.с. 30-33).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Контрактом належним чином, передав відповідачу, а відповідач прийняв Об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 2.0 I TDI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2EZD6008754, двигун № СКТ 037239, вартість Об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 36800,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 11040,00 доларів США., що підтверджується актом Прийому передачі від 21.11.2013 р. (а.с. 34).
На виконання п.6.5. Контракту позивач надіслав на адресу відповідача рахунки-фактури на оплату лізингових платежів за лютий, березень та квітень 2015р., про що свідчать надані позивачем копії рахунків-фактур № 00256705 від 02.02.2015 року на суму 10965,57 грн., № 00262388 від 06.03.2015 року на суму 13571,25 грн., № 00268177 від 06.04.2015 року на суму 12756,98 грн. (а.с.36-38).
Проте, відповідач в узгоджені сторонами терміни оплати лізингових платежів рахунки-фактури не оплатив, внаслідок чого станом на 02.11.2016 р. у відповідача утворилась заборгованість за наступними лізинговими платежами:
- частково несплачений щомісячний лізинговий платіж за січень 2015 року на суму 1905,79 грн. відповідно до рахунку № 00254865 від 13.01.2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015 року;
- щомісячний лізинговий платіж за лютий 2015 року на суму 10965,57 грн. відповідно до рахунку № 00256705 від 02.02.2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 року;
- щомісячний лізинговий платіж за березень 2015 року на суму 13571,25 грн. відповідно до рахунку № 00262388 від 06.03.2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015 року;
- щомісячний лізинговий платіж за квітень 2015 року на суму 12756,98 грн. відповідно до рахунку № 00268177 від 06.04.2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015 року.
За умовами п.п. 12.6.1. п.12.6. Контракту позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей Контракт/відмовитись від Контракту, та, також серед іншого, право на повернення Об'єкту лізингу, зокрема у випадку якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
Згідно з п.12.9. Контракту у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.
Позивач надіслав відповідачеві вимогу (від 16.04.2015 р.) про відмову від договору (а.с. 39).
Як свідчать матеріали справи, відповідач отримав вказану вимогу та відповідно до акту приймання-передачі від 18.04.2015 року повернув позивачу об'єкт лізингу (а.с. 40).
За умовами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Таким чином, суд вважає датою розірвання Контракту дату отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору - 16.04.2016 р., у зв'язку з чим останній день сплати заборгованості сплив 19.04.2015 року.
З огляду на викладені обставини позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 37293,80 грн. основного боргу, 98145,72 грн. збитків, 1969,26 грн. пені, 1930,83 грн. 3% річних та 10854,09 грн. інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
В силу ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
З огляду на вищевикладені обставини, норми закону і на те, що суму заборгованості відповідачем не сплачено і не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу в розмірі 37293,80 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1969,26 грн. то суд зазначає наступне.
Пунктом 8.2.1. п.8.2. Контракту у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання, мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши правильність нарахування позивачем пені в розмірі 1969,26 грн., суд дійшов висновку про те, що зроблений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1930,83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 10854,09 грн. то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 1930,83 грн. та інфляційних втрат в сумі 10854,09 грн., суд вважає, що вони нараховані вірно та у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у вигляді упущеної вигоди за користування Об'єктом лізингу в розмірі 91345,72 грн. слід зазначити наступне.
Згідно з п.12.9. Контракту у разі припинення лізингу відповідно до п.12 Контракту, відмови Лізингоодержувача, придбати Об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2. Контракту, а також якщо ТОВ "Порше Лізинг Україна" вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за свій власний рахунок відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ " Порше Лізинг Україна", якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує ТОВ "Порше Лізинг Україна" будь-яку різницю між ринковою вартістю Об'єкт лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття виплат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
Приписами ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
В даному випадку, сторони при укладенні договору, не передбачили ані відповідальності у вигляді процентів та комісій, які позивач мав би отримати у випадку не належного виконання зобов'язання, ані процентної ставки такого нарахування процентів, при розірванні договору.
Крім того позивачем не було надано до суду обґрунтованого розрахунку збитків в розмірі 91345,72 грн., складеного у відповідності до умов договору та чинного законодавства.
Враховуючи те, що ані умовами договору, ані чинним законодавством не передбачено нарахування процентів та комісій, які позивач мав би отримати у випадку не належного виконання зобов'язання, при розірванні договору та відсутність обґрунтованого розрахунку вказаних збитків, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем суми неодержаних доходів та відмову в позові в частині стягнення 91345,72 грн. збитків (упущеної вигоди).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків (реальних збитків) в розмірі 6800,00 грн., слід зазначити наступне.
З метою супроводження процесу повернення заборгованості Об'єкта лізингу між позивачем (замовником), ТОВ «Автосоюз» та ТОВ "Юридична фірма Вернер" були укладені договір зберігання від 01.09.2014 року та договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року, з метою надання послуг по зберіганню об'єкта лізингу та надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді.
У зв'язку викладеним, позивач зазначає, що ним було понесено витрати, на підтвердження чого надав наступні документи:
- рахунок на оплату № 65 від 05.05.2015 року виставлений ТОВ «Автосоюз» на суму 400,00 грн.;
- акт наданих послуг № 288 від 05.05.2015 року ТОВ «Автосоюз» на суму 400,00 грн.;
- платіжне доручення № 50002625 від 25.05.2015 року про сплату ТОВ «Автосоюз» 400,00 грн.;
- рахунок на оплату № 71 від 02.06.2015 року виставлений ТОВ «Автосоюз» на суму 400,00 грн.;
- акт наданих послуг № 305 від 02.06.2015 року ТОВ «Автосоюз» на суму 400,00 грн.;
- платіжне доручення № 50022919 від 10.06.2015 року про сплату ТОВ «Автосоюз» 400,00 грн.;
- договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року;
- додаткова угода № 47 від 15.01.2013 року до договору про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року;
- додаткова угода № 206 від 10.08.2015 року до договору про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року;
- заявка № 613 від 04.11.2016 року;
- рахунок фактура № 1528 від 09.11.2016 року на суму 6000,00 грн.;
- акт № 1529 від 09.11.2016 року.
За умовами п.13.5. Контракту Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (повернення) Об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, пов'язані з вилученням Об'єкту лізингу.
Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.
Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.
Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При цьому, господарський суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.
Відтак, господарський суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.
Таким чином, вимога про стягнення збитків в розмірі вартості юридичних послуг та вартості послуг зі зберігання майна за договором в сумі 6000,00 грн. та 800,00 грн., не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, відтак не підлягає задоволенню.
Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню 780,72 грн. витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 7, 10, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 193, 225, 230, 292 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 8, 22, 509, 525-526, 530, 536, 549, 610-612, 623, 625, 627-629, 758, 785, 806, 1048, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №000009093 від 21.11.2013 р. у розмірі 37293,80 грн., пеню в розмірі 1969,26 грн., 3% річних в розмірі 1930,83 грн., інфляційні втрати в розмірі 10854,09 грн. та судові витрати по справі в сумі 780,72 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог про стягнення 98145,72 грн. збитків в задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 19.01.2017 р.
Суддя ОСОБА_1
922/4043/16