"18" січня 2017 р.Справа № 916/3055/16
За позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";
до відповідача: Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго";
про стягнення 157 456,47 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 14-10 від 14.01.2015р.;
від відповідача: не з'явився.
У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго", в якій просить стягнути з останнього 157 456,47 грн., з яких 78 124,38 грн. пені; 4 228,37 грн. 3 % річних та 75 103,72 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 4017/15-КП-23 від 11.12.2014р. в частині повної та своєчасної оплати природного газу, в результаті чого позивачем було нараховано 3% річних, пеню та інфляційні втрати у розмірах, про стягнення яких він і звернувся до суду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.11.2016 року порушено провадження по справі № 916/3055/16 із призначенням розгляду в засіданні суду 07.12.2016р.
Ухвалою суду від 07.12.2016р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів.
В засіданні суду 07.12.2016р. оголошено перерву до 11.01.2017р.
29.12.2016р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.78-81), згідно якого останній, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає про відсутність в його діях вини у неналежному виконанні зобов'язання.
Крім того, вказує на здійснення позивачем неправильного розрахунку пені, 3% річних та індексу інфляції, а також зазначає, що згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730 від 03.11.2016, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються з дня набрання чинності цим Законом.
Одночасно, відповідач зазначає про затвердження 18.06.2014р. постановою КМ України №217 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», яким встановлювався новий порядок проведення розрахунків з НАК «Нафтогаз України».
Так, вказує, що вказаний порядок полягає у тому, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, починаючи з жовтня 2014р. щомісячно затверджує Реєстри нормативів перерахування уповноваженим банком коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання теплопостачальних підприємств на такі ж рахунки постачальника природного газу.
Тобто, зазначеними реєстрами на кожен місяць встановлюється відсоток щоденного перерахування коштів з рахунку КП «ТМ ІТКЕ» на рахунок НАК «Нафтогаз України».
Як зазначає відповідач, вказане позбавило теплопостачальні організації можливості самостійно проводити розрахунки з постачальником природного газу, що і стало причиною утворення заборгованості, на яку позивач здійснив нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Крім того зауважує, що з рахунків зі спеціальним режимом використання КП «ТМ ІТКЕ» уповноваженим банком щоденно проводилось списання коштів на рахунки НАК «Нафтогаз України», проте, в такому відсотковому співвідношенні, при якому у підприємства майже не залишалось вільних коштів.
В підтвердження такої позиції відповідач послався на відповідні постанови вищевказаної Комісії № 1054 від 30.12.2014, № 222 від 26.02.2015 та № 1892 від 27.10.2015.
Підсумовуючи викладене, КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго" зазначає, що розрахунки з НАК «Нафтогаз України» проводились у порядку, визначеному постановою КМ України №217, та в розмірі, встановленими Реєстрами нормативів, положення яких є обов'язковими, як для КП «ТМ ІТКЕ», так і для НАК «Нафтогаз України».
Відтак, вказує, що несвоєчасні та неповні розрахунки, проведені за період з жовтня по грудень 2015 року, відбулися не з його з вини, що виключає можливість проводити з боку позивача нарахування пені та застосовувати заходи відповідальності, передбачені ст. 625 ЦК України.
У поданому відзиві відповідач також звертає увагу на невідповідність здійснених позивачем розрахунків розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат положенням чинного законодавства України
Зокрема, щодо нарахування позивачем пені у розмірі 78 124,38 грн. зазначає, що її розрахунок здійснено по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період. Однак, при проведенні розрахунку позивачем безпідставно віднесено до днів прострочки заборгованості дні, в які здійснювалася її часткова сплата.
Так, посилаючись на п. 1.4 та п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вказує, що сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати, і нарахування пені на неї не проводиться, чого, фактично, не було враховано Компанією.
Водночас, відповідач зазначає, що положеннями абз. 2 п.6.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
З урахуванням вказаного, вважає, що кінцевою датою розрахунку є 14-е число, а тому, відповідно до ст. 253 ЦК України, строк для нарахування пені та 3% річних розпочинається з 15 числа, при умові, якщо вказана дата не припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день.
Разом з тим, вказує, що з розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що пеня за зобов'язаннями січня, лютого та жовтня 2015 року розрахована з порушенням вимог ч.5 ст. 253 ЦК України, а саме, з 15 числа, тоді, коли дана дата припадала на вихідний день.
Вказане, на його думку, свідчить про безпідставність включення цих днів до розрахунку заборгованості. При цьому відповідач просить суд зменшити заявлений до стягнення розмір пені.
КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго" у поданому відзиві також заперечує і проти здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки по-перше, при визначенні розміру 3% річних Компанією безпідставно віднесено до днів прострочки заборгованості дні, в які здійснювалася її часткова сплата, що не узгоджується із положеннями п.п. 1.4, 1.9 вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14, по-друге, при визначенні розміру 3% річних порушені вимоги ст. 253 ЦК України, ч. 5 ст. 254 ЦК України, а саме, розрахунок проводився з 15-го числа, числа, тоді, коли дана дата припадала на вихідний день (зобов'язання січня, лютого, жовтня 2015 року), по-третє, при визначенні втрат від інфляції не були враховані положення п. п. 1.9., 3.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14.
Зокрема, зазначає, що за зобов'язаннями січня 2015р. втрати від інфляції розраховані позивачем за березень 2015р., коли саме в цьому місяці була проведена фактична оплата боргу.
Крім, цього нарахування проводилась на заборгованість, яка обліковувалась до 17.03.2015р., тобто період прострочення становив менше місяця.
За зобов'язаннями лютого 2015 року втрати від інфляції розраховані за квітень 2015 року, тоді, коли саме в цьому місяці була проведена фактична оплата боргу. Крім, цього нарахування проводилась на заборгованість, яка обліковувалась до 16.04.2015р., тобто період прострочення становив менше місяця.
В свою чергу за зобов'язаннями березня 2015 року втрати від інфляції розраховані за період з травня по жовтень 2015 року, за кожен місяць окремо. Проте, розраховуючи зазначені втрати за травень, відповідач вказує, що позивач бере за основу суму заборгованості, яка обліковувалась на кінець квітня - 287 003,35 грн., а не на кінець травня - 221 191,46 грн., тобто не враховує оплати, які проводились впродовж травня.
Водночас, зазначає, що таким же чином визначена сума заборгованості, на яку розраховані втрати від інфляції, і в червні-жовтні 2015 року.
Крім цього, зазначає, що розрахунок втрат від інфляції за жовтень 2015 року проводився на заборгованість, яка обліковувалась до 19.10.2015, тобто період прострочення становив менше місяця, а за зобов'язаннями жовтня 2015 року втрати від інфляції розраховані за грудень 2015 року, тоді, коли саме в цьому місяці була проведена фактична оплата боргу.
При цьому нарахування проводилось на заборгованість, яка обліковувалась до 08.12.2015р., тобто знову ж таки період прострочення становив менше місяця.
По -четверте, позивач визначає інфляційні втрати, виходячи не із суми боргу, який обліковується в місяці, в якому мала місце інфляція, а з суми боргу, збільшеної на суму інфляційних втрат, визначених в попередні періоди, що не передбачено законодавчо встановленими вимогами (нараховує інфляційні втрати на інфляційні втрати).
Вказує, що такі порушення, зокрема, вбачаються при розрахунку інфляційних, які розраховані за зобов'язаннями березня 2015 року.
По-п'яте, відповідач вказує, що при розрахунку інфляційних, позивачем береться сума боргу не на кінець місяця, за який проводяться нарахування втрат від інфляції, а на початок даного місяця, а отже не враховуються часткові оплати, які проведені впродовж місяця, в якому розраховуються інфляційні.
Крім того, відповідач, посилаючись на ч. 3 ст. 7 прийнятого 03.11.2016р. Закону України № 1730 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», що набрав чинності 30.11.2016р., вказує на відсутність у позивача права здійснювати нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
З врахуванням викладених обставин, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також у випадку визнання наведених у даному відзиві обставин недостатніми для відмови у задоволенні позовних вимог - задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, відповідачем до суду було подано окреме клопотання щодо зменшення нарахованого позивачем розміру пені (а.с.85-88), в якому відповідач просить зменшити її розмір до 1 грн.
В обґрунтування такої позиції КП «ТМ ІТКЕ», посилаючись на статут товариства, зазначає, що воно створено з метою виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, 97 % споживачів якої є населення та бюджетні установи, що свідчить про відсутність інших доходів у підприємства. Відповідач посилається на збитковість товариства, на підтвердження чого надав відповідні фінансові звіти.
Крім того, вказує, що, починаючи з жовтня 2014р. КП ТМ ІТКЕ» законодавчо обмежено у можливості регулювати напрями витрачання коштів, що надходять від споживачів, оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014. «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» Національно комісією щомісячно встановлюється норматив розподілу коштів, що надійшли на рахунки зі спеціальним режимом використання при якому більшість коштів, а й періодично і 100 %, у автоматичному порядку перераховується на користь НАК «Нафтогаз України», що підтверджується постановами Національної комісії № 1054 від 30.12.2014р., № 222 від 26.02.2015р. та № 1892 від 27.10.2015р.
При цьому зазначає, що встановлені нормативи розподілу не лише позбавляють підприємство можливості акумулювати кошти з метою фінансування витрат в міжопалювальний період, але і не дозволяють здійснювати своєчасні та в повному обсязі розрахунки з іншими контрагентами (електроенергія, вугілля, паливно-мастильні матеріали, вода тощо), а також своєчасно сплачувати податки, виплачувати заробітну плату працівникам.
Відповідач у вказаному клопотанні також стверджує про те, що через дію одноставкових тарифів на теплову енергію та в цілому через існуючі обмеження у веденні господарської діяльності КП «ТМ ІТКЕ», з метою мінімізації витрат в міжопалювальний період, він на протязі вже двох років вимушений перейти на чотириденний робочий тиждень, а також скоротити заходи по підготовці до наступного опалювального сезону до мінімуму, що аж ніяк не сприяє стабільній роботі підприємства не лише зараз, але і протягом наступного опалювального сезону.
В якості додаткового чинника, який гальмує процес здійснення розрахунків КП «ТМ ІТКЕ» зі своїми контрагентами, і на який вплинути на теперішній час є складно, фактично, зазначає про несвоєчасну та систематичну оплату споживачів за отриману теплову енергію.
Зокрема, наводить з цього приводу такі статистичні дані: дані формації про фінансові результати і дебіторську заборгованість підприємства на 01.05.2015 (кінець опалювального сезону 2014-2015) розмір дебіторської заборгованості складав 10 162,6 тис. грн., з якої 4 014,4 тис. грн. - по населенню, 4 304,1 тис. грн. - по бюджетах всіх рівнів, 721,3 тис. грн. - інші споживачі; на 01.10.2015 (початок опалювального сезону 2015-2016) розмір дебіторської заборгованості складав 2 067,5 тис. грн., з якої 884,4 тис. грн. - по населенню, 1 249,1 тис. грн. - по установах, що фінансуються з місцевого бюджету, 437,8 тис. грн. - інші споживачі.
Між тим, відповідач вказує, що примусове стягнення штрафних санкцій спричинить вилучення з господарського обороту КП «ТМ ІТКЕ» грошових коштів, що позбавить можливості закупки нових обсягів природного газу для виробництва теплової енергії споживачам, а також позбавить можливості проводити розрахунки за поставлений природний газ у поточному році, здійснювати роботи по забезпеченню безаварійного та безперебійного теплопостачання, підтримці мережі у працездатному стані, що призведе до зриву опалювального сезону.
11.01.2017р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі (а.с.112-117), згідно яких останній наполягає на здійсненні ним вірних розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо наданого відповідачем клопотання про зменшення пені до 1 грн. зазначає, що у випадку його задоволення, таке зменшення спричинить позивачу додаткові збитки та дозволить відповідачу в подальшому безкарно порушувати умови договору.
Щодо посилань відповідача на норми Закону України „Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, як на підставу уникнення сплати нарахованих до стягнення сум, вказує, що оскільки на даний час реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не сформований, то відповідач не включений до такого реєстру, що в свою чергу виключає можливість списання заборгованості.
З урахуванням викладеного, позивач просить в повному обсязі задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
В судовому засіданні 11.01.2017р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов. Проти наявності несвоєчасно сплаченого основного боргу, на який, фактично, було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, не заперечував, а також вказав, що підприємство на теперішній час не подавало документи щодо включення його до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
В засіданні суду 11.01.2017р., з огляду на необхідність додаткового дослідження матеріалів справи, оголошено перерву до 18.01.2017р.
В судове засідання 18.01.2017р. з'явився представник позивача, який підтримав свою правову позицію, що була викладена ним в попередньому судовому засіданні, заперечував проти клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.
Представник відповідача в засідання суду 18.01.2017р. не з'явився, про місце та час розгляду справи був цілком обізнаний, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 11.01.2017р. (а.с.121).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли в силу укладеного між ними договору купівлі-продажу природного газу № 4017/15-КП-23 від 11.12.2014р. (а.с.10-14)., за умовами якого, ПАТ „НАК „Нафтобаз України” (Продавець) зобов'язується передати у власність Покупцю (КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго") у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України”, за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п. 1.1. договору)
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п. 1.2. договору)
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3 договору).
Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
До вказаного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод (а.с.15-25), згідно умов яких змінювалась ціна газу.
Як встановлено судом при розгляді справи №916/3055/16, на виконання умов вказаного договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 866 490,98 грн. Проте оплата вказаної вартості природного газу здійснювалася відповідачем несвоєчасно та не у строк, визначений у п. 6.1 договору. Вказані факти згідно ст. 35 ГПК України цілком визнано відповідачем.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім сум заборгованості, пеню розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи, що при перевірці розрахунку пені (а.с.26-32) було встановлено часткову помилковість її нарахування, судом було виключено з розрахунку пені відповідні дні, помилково включені позивачем з огляду на неврахування ним положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, у зв'язку загальна сума пені за договором, яка є обґрунтованою в межах даного позову, складає 76 302,9грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, суд враховує важкий матеріальний стан підприємства, в якому він перебуває на теперішній час, та те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги позивачем не заявлялися. Крім того, суд вважає за необхідне врахувати положення Закону України „Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, які хоча і не є підставою для відмови у позові про стягнення штрафних санкцій, з мотивів, які будуть викладені нижче, проте за його змістом та направленістю слугують додатковою підставою для зменшення судом розміру пені згідно до ст. 83 ГПК України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також сплату відповідачем заборгованості, суд вважає за необхідне, користуючись правом, наданим ст.83 ГПК України, зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до 10 000 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 4 228,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 75 103,72 грн. суд вказує наступне.
Згідно частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат (а.с.26-32) та контррозрахунок відповідача (а.с.103-108), погоджується з позицією відповідача та вважає, що позивачем безпідставно нарахована сума втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за зобов'язаннями січня, лютого та жовтня 2015р., оскільки заборгованість мала місце в межах одного місяця, враховуючи наступне.
Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочки платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на його частину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818.
Крім того, суд погоджується із визначеним відповідачем розрахунком інфляційних витрат по зобов'язанням березня 2015р. Враховуючи викладене, вірним розміром інфляційних втрат є сума у розмірі 3 804,58 грн.
Водночас, судом при перевірці розрахунку 3 % річних (а.с.26-32) також було встановлено його часткову неправильність, у зв'язку із чим судом було здійснено їх перерахунок судом шляхом виключення днів, помилково включених позивачем з огляду на неврахування ним положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, у зв'язку загальна сума 3 % річних за договором, яка є обґрунтованою в межах даного позову, складає 4 119,60 грн.
При цьому судом не приймається до уваги посилання відповідача, як на підставу відмови у задоволенні позову щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, на положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з огляду на наступне.
Так, дійсно, згідно статті 2 вказаного Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до ст. 1 Закону, реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - це державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Таким чином, виходячи з аналізу присів вказаного Закону, учасники процедури врегулювання заборгованості, що включає в собі, зокрема, і списання заборгованості, є теплопостачальні та теплогенеруючі організації, що включені до реєстру
Однак, як встановлено судом, вказаний Реєстр на теперішній час Кабінетом міністрів України не сформовано, що в свою чергу свідчить про відсутність механізму реалізації вказаного Закону та не є підставою для списання існуючої у відповідача заборгованості перед ПАТ „НАК "Нафтогаз України".
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", судові витрати, згідно до ст.ст.44,49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуенерго" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Клушина, буд. 5, корпус А, код ЄДРПОУ 05514413) на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 10 000/десять тисяч/ грн. 00 коп.; 3 % річних у сумі 4 119 /чотири тисячі сто дев'ять/ грн. 60 коп.; інфляційні втрати у сумі 3 804 /три тисячі вісімсот чотири/ грн. 58 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 263 /одна тисяча двісті шістдесят три/ грн. 41 коп.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 19 січня 2017 р.
Суддя Ю.М. Щавинська