ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.01.2017Справа №910/22322/16
За позовомДержавного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»
доДержавного агентства резерву України
простягнення 26 849,73 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Медвінський Т.А.
від відповідача:Стецій В.С.
Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 26 849,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 від 09.10.2009 р., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 26 849,73 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 16.01.2017 р.
Заперечуючи проти позовної заяви відповідач вказував на те, що позивачем не доведено факту понесення ним витрат на виконання умов договору №5/9 від 09.10.2009 р., оскільки такі витрати не були узгоджені позивачем із Державним агентством резерву України, а акти взаєморозрахунків фактичних витрат не підписані.
Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
09.10.2009 р. між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України, та Підприємством (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/9 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Згідно з п. 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат на утримання матеріальних цінностей за 2014 та 2015 рік.
Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з п. 3.1 Договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Відповідно до п 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
За змістом п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування уми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було погоджено кошторис на 2014 та 2015 роки та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2014 та 2015 роки у розмірі 13 137,07 грн. та 13 712,66 грн. відповідно.
На виконання умов Договору, позивачем були складені звіти про фактичні витрати за 1 2014 та 2015 роки на загальну суму 26 849,73 грн., а також акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, які відповідачем підписані не були.
Листом б/н б/д (вх. №2609-П від 15.11.2016 р.) відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з відсутністю фінансування Держрезерв не має можливості розрахуватися за надані позивачем послуги зі зберігання матеріальних цінностей.
Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 р. затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням:
1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;
2) середнього розміру суми витрат;
3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву;
4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Умовами укладеного між сторонами договору не визначено строк зберігання матеріальних цінностей. При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належних та допустимих доказів на спростування заявленої до стягнення суми заборгованості та її розміру відповідачем не подано.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, обставини, про які зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, так само як і факт відсутності бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Державним агентством резерву України обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості у розмірі 26 849,73 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, 4; ідентифікаційний код 09794409) заборгованість у розмірі 26 849 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 73 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.01.2016 р.
Суддя В.П. Босий