Справа № 236/79/17
17 січня 2017 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Шаньшиної М.В.
за участю секретаря Безорчук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман цивільну справу за заявою окремого провадження ОСОБА_1, заінтересована особа - Лиманський міський відділ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті фізичної особи у певний час,
16.01.2017 року до Краснолиманського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту смерті своєї сестри по матері ОСОБА_2. Заявник повідомляє, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Донецьк померла його сестра. Заявник отримав на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 довідку про причину смерті № 7 від ІНФОРМАЦІЯ_5, видану Комунальним закладом «Центральна міська клінічна лікарня № 1 м. Донецька».
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО та на теперішній час зареєстрований АДРЕСА_1. В січні 2017 року він звернувся до Лиманського МВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, із заявою про реєстрацію факту смерті ОСОБА_2, однак територіальним органом ДРАЦС було повідомлено про неможливість здійснити державну реєстрацію факту смерті фізичної особи з причини відсутності у заявника необхідних медичних документів встановленої законодавством України форми.
З огляду на це, ОСОБА_1 був змушений звернутись до суду задля встановлення факту смерті своєї сестри ОСОБА_2 із заявою в порядку окремого провадження; просить встановити факт смерті фізичної особи у певний час.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою заяву підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у поданій заяві. Пояснив, що його сестра, ОСОБА_2, мешкала в м. Донецьк, періодично відвідували один одного. Останнього разу ОСОБА_2 приїжджала до ОСОБА_1 у жовтні 2016 року. Після повернення додому застудилася. Наприкінці грудня її забрали у лікарню, де про неї піклувалися донька та син заявника. 02.01.2017 року заявник поїхав до м. Донецьк з метою забрати сестру до себе, та дізнався, що ОСОБА_2 перевели до реанімаційного відділення. Наступного дня лікарі повідомили про смерть ОСОБА_2 Заявником разом із родичами було організовано похорон померлої.
Лиманський МВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом(а.с.25); заінтересованою особою не направлено свого представника для участі в судовому засіданні, подано заяву про розгляд справи без участі такого представника; заперечень проти задоволення заяви заінтересованою особою висловлено не було(а.с.26).
Суд, вислухавши пояснення заявника, показання свідка, дослідивши письмові матеріали по справі, встановив наступні обставини і визначив відповідні до них правовідносини.
Відповідно до наданого заявником свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 28.10.1949 року Будьоновським бюро ЗАЦС м. Сталіно Донецької області, ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1(а.с.10).
Відповідно до наданого заявником свідоцтва про народження № НОМЕР_2, виданого 19.02.1939 року сільською радою с. Лейкіно Глинківського району Смоленської області, ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_2 (а.с.9).
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зони проведення АТО та на теперішній час зареєстрований АДРЕСА_2(а.с.7).
ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 у селі Лейкіно Глинківського району Смоленської області; була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2; відповідно до довідки МСЕК № 087970 від 05.04.1993 року була інвалідом 2 групи безстроково у зв'язку із загальним захворюванням; страждала на захворювання - дихальна недостатність, двостороння гнійна пневмонія. З причини тяжкої хвороби ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у Ворощиловському районі м. Донецька, факт смерті відображено в наданій заявником довідці про причину смерті № 7 від ІНФОРМАЦІЯ_5, видану Комунальним закладом «Центральна міська клінічна лікарня № 1 м. Донецька» (а.с.16-17). Також заявник отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_2, видане 04.01.2017 року Будьоновським відділом запису актів цивільного стану м. Донецька Державної реєстраційної палати Міністерства юстиції Донецької народної республіки, на території, тимчасово непідконтрольній державній владі України (а.с.18). Суд не сприймає ці документі як допустимі докази з огляду на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», але звертає увагу на їхній зміст, оскільки викладена в них інформація підтверджується іншими доказами по справі.
Разом із тим, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey»,«Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. The Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на території, контрольованій не визнаним на міжнародному рівні державним утворенням.
ОСОБА_1 звертався до Лиманського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області в січні 2017 року із заявою про реєстрацію факту смерті своєї сестри, однак орган ДРАЦС листом від 13.01.2017 року № 51/15.37-94 повідомив про неможливість здійснення реєстрації цього факту через невідповідність поданих медичних документів встановленій законодавством України формі, неможливість прийняття до розгляду документів, виданих підприємствами, установами, організаціями на тимчасово непідконтрольній українській владі території Донецької області (а.с.19).
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона є дружиною заявника, зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 знала особисто. ОСОБА_2 мешкала одна в м. Донецьк, в жовтні 2016 року приїжджала у гості, після чого захворіла. Оскільки ОСОБА_2 є інвалідом по зору, ОСОБА_4 та її чоловік мали намір забрати її до свого місця мешкання та доглядати за нею. 02.01.2017 року ОСОБА_1 поїхав до сестри, яка на той час перебувала в лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 від чоловіка дізналася, що ОСОБА_2 померла. Свідок приймала участь в організації та була присутня на похороні, який відбувся на Чулківському цвинтарі м. Донецьк.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона з заявником перебуває у дружніх стосунках, є троюрідною сестрою його дружини, ОСОБА_4. Померлу знала особисто, оскільки вона неодноразово приїжджала в гості до брата в смт. Новоселівка Лиманського р-ну Донецької області, зокрема, останнього разу в жовтні 2016 року. Зі слів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 було відомо про хворобу ОСОБА_2 Пояснила, що 02.01.2017 року ОСОБА_1 поїхав до м. Донецьк до сестри, яка на той час перебувала в лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 також поїхала до м. Донецьк, оскільки дізналася про смерть ОСОБА_2
Суд приймає до уваги також надані заявником для огляду фотознімки з місця поховання ОСОБА_2 у м. Донецьку(а.с.20-21).
Відповідно до п.8 ч.1 ст.256 ЦПК України встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом ДРАЦС зареєструвати факт смерті; датою смерті у цих випадках є встановлена судом у рішенні дата фактичної смерті. Суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_2, про що на тимчасово непідконтрольній українській владі території було видано лікарське свідоцтво про смерть та свідоцтво про смерть.
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування, за змістом ст. 61 ЦПК України є обставина проведення антитерористичної операції на території Донецької області та вихід частини території області (в тому числі м. Донецьк) з-під контролю державної влади України.
Нормами ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (зі змінами) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі м. Донецьк.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їхні посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Виходячи із засад справедливості та розумності, притаманних цивільному судочинству, суд за таких обставин вважає обґрунтованим твердження заявника про неможливість отримання на території, тимчасово непідконтрольній українській владі, документів, що підтверджують факт смерті ОСОБА_2, за формою, встановленою чинним законодавством України, на теперішній час з об'єктивних причин.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Підрозділом 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затв. наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 (зі змінами) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о); фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Для встановлення смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті необхідні обставини, які свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа не має можливості відновити втрачені або знищені документи про це.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для заявника ОСОБА_1 від встановлення факту смерті його сестри в певний час залежить подальша реєстрація факту смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 в порядку окремого провадження про встановлення факту смерті особи в певний час підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене,керуючись ст. ст. 208-223,256-259, 367 ЦПК України, суд
Заяву окремого провадження ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у певний час задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 у с. Лейкіно Глинківського району Смоленської області; була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2; яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Донецьку у віці 77 років з причини тяжкої хвороби.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня рішення.
Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду відповідно до ст. ст. 257-1, 367 ЦПК України підлягає негайному виконанню; оскарження цього рішення не зупиняє його виконання.
Повний текст рішення виготовлений 17.01.2017 року.
Суддя -