17.01.2017 Справа № 904/11944/16
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Дніпро
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпро
про стягнення заборгованості за договором оренди №5 від 01.04.2015
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представники ОСОБА_3 та ОСОБА_4, довіреність № б/н від 11.01.2017;
від відповідача: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, паспорт серія НОМЕР_3.
20.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Дніпро (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Дніпро (далі по тексту - відповідач) про стягнення 292800,00грн. основної заборгованості; 94686,94грн. пені; 7467,03грн. трьох відсотків річних; 35897,28грн. інфляційних втрат; 27564,84грн. комунальних платежів.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору оренди №5 від 01.04.2015.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2016 справу №904/11944/16 передано судді-доповідачу Петренку Ігорю Васильовичу.
За результатами розгляду позовної заяви від 16.12.2016 за вих.№б/н ухвалою суду від 22.12.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 17.01.2017.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 12.01.2017 з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 10.01.2017 та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 05.01.2017 з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 28.12.2016 та явкою представника в судове засідання.
Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.
В судовому засіданні, яке відбулося 17.01.2017 повноважні представники позивача позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні в повному обсязі.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні просить суд відкласти розгляд справи.
В задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи господарський суд відмовляє з огляду на наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Факт направлення позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача підтверджується листом з описом вкладення та фіскальним чеком від 19.12.2016 за №8193.
Господарський суд констатує, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 28.12.2016, тобто за 19 (дев'ятнадцять) календарних днів до дати судового засідання, а саме до 17.01.2017.
В період з 28.12.2016 по 17.01.2017 відповідач не звертався до суду з заявами та клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи.
Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи господарський суд врахував, що місцезнаходження відповідача, як і місцезнаходження Господарського суду Дніпропетровської області є місто Дніпро, отже територіально і відповідач і Господарський суд Дніпропетровської області знаходяться в одному місті.
Таким чином, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 17.01.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -
01.04.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено договір оренди №5 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду частину приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 114,20кв.м. та ґанок будинку площею 7,80кв.м. Загальна площа орендованого об'єкту складає 122,00кв.м.
Пунктом 1.2 договору визначено, що стан приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду: придатне для використання у відповідності до статті 2.1 даного договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що приміщення надається в оренду для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 3.1 договору визначено, що термін оренди за цим договором починається з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі, що укладається в письмовій формі та підписується сторонами та діє до 31.12.2015.
Пунктом 3.2 договору визначено, що у випадку відсутності письмово звернення від будь-якої сторони за 1 (один) місяць до закінчення терміну оренди, договір оренди вважається пролонгованим до 31.12.2016.
Пунктом 4.1 договору визначено, що орендна плата встановлюється в розмірі 14640,00грн. без ПДВ за місяць.
Пунктом 4.2 договору визначено, що орендна плата та інші платежі, передбачені даними договором, за місяць сплачуються у гривні, в готівковій або безготівковій формі не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Пунктом 4.3 договору визначено, що у перший місяць оренди орендар сплачує орендну плату за перший та авансом за останній місяць оренди.
Підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 договору визначено, що орендодавець зобов'язується після підписання даного договору передати зазначену в пункті 1.1 площу по акту прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору (додаток №1). Орендована площа вважається фактично переданою з моменту підписання акту прийому-передачі.
01.04.2015 між сторонами підписано акт приймання-передачі нежилого приміщення в оренду.
08.11.2016 позивачем на адресу відповідача направлено претензії за вих.№б/н від 08.11.2016 з вимогою погашення заборгованості за договором.
Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек №1307 від 08.11.2016.
Відповідачем претензії залишено без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності до частиною 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Отже, обов'язок доказування в господарському процесі, у відповідності до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників судового процесу, які обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 292800,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем приміщення в оренду підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі нежилого приміщення в оренду від 01.04.2015.
Зобов'язання відповідача, щодо сплати орендної плати передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення пункту 4.2 договору, строк сплати орендної плати за період з 01.04.2015 по 30.11.2016 є таким, що настав.
Доказів оплати орендної плати за період з 01.04.2015 по 30.11.2016 в сумі 292800,00грн. відповідач не надав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення орендованого приміщення позивачу в період з 01.04.2015 по 30.11.2016 відповідачем не надано.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Стаття 785 Цивільного кодексу України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).
Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що за несвоєчасне внесення орендних платежів орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Господарський суд констатутує, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено більший, ніж шість місяців період часу, за який нараховується пеня.
Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період прострочення з 11.04.2015 по 30.11.2016 на загальну суму 94686,94грн. (розрахунок пені здійснено за кожен період окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 52232,66грн.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період прострочення з 11.04.2015 по 30.11.2016 на загальну суму 7467,03грн. (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за кожен період окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 7439,42грн.
Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі за загальний період прострочення з 11.04.2015 по 30.11.2016 на загальну суму 35897,28грн. (розрахунок інфляційних втрат здійснено за кожен період окремо).
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 28196,92грн.
Пунктом 4.5 договору визначено, що крім орендної плати, орендар щомісяця сплачує за спожиту електроенергію, воду та опалення згідно з показами лічильника, а також компенсує вартість обслуговування пожежної сигналізації, у строки визначені підпунктом 4.2 пункту 4.
Заборгованість з оплати за опалення орендованої площі у період з 01.04.2015 до 30.11.2016 складає 18570,69грн.
Заборгованість з оплати електричної енергії за період з 01.04.2015 до 30.11.2016 складає 8994,15грн.
Доказів оплати за опалення та електричну енергію за період з 01.04.2015 до 30.11.2016 відповідач не надав.
Строк оплати за опалення та електричну енергію спожиту у період з 01.04.2015 до 30.11.2016 є таким, що настав.
Вимоги про стягнення з відповідача 18570,69грн. оплати за опалення орендованої площі у період з 01.04.2015 до 30.11.2016 та 8994,15грн. оплати електричної енергії за період з 01.04.2015 до 30.11.2016 господарським судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6123,29грн., з урахуванням того, що 89,05% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 11, 202, 252, 253, 254, 249, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3 індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 292800,00грн. (двісті дев'яносто дві тисячі вісімсот грн. 00 коп.) основної заборгованості; 52232,66грн. (п'ятдесят дві тисячі двісті тридцять дві грн. 66 коп.) пені; 7439,42грн. (сім тисяч чотириста тридцять дев'ять грн. 42 коп.) трьох відсотків річних; 28196,92грн. (двадцять вісім тисяч сто дев'яносто шість грн. 92 коп.) інфляційних втрат; 27564,84грн. (двадцять сім тисяч п'ятсот шістдесят чотири грн. 84 коп.) комунальних платежів; 6123,29грн. (шість тисяч сто двадцять три грн. 29 коп.) судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
18.01.2017
Суддя І.В. Петренко