"12" січня 2017 р.Справа № 916/2931/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України";
до відповідача: ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ";
про стягнення 88447,15грн.;
Суддя Степанова Л.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю;
Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю;
В засіданні суду від 22.12.2016р. було оголошено перерву по 12.01.2017р. відповідно до ст. 77 ГПК України.
Суть спору: про стягнення 88447,15грн.
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" заборгованості за договором складського зберігання зерна №24 від 01.07.2012р. у сумі 88447,15грн. у тому числі 44248,61грн. основного боргу, 39099,65грн. індексу інфляції та 5098,89грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.11.2016р. порушено провадження у справі №916/2931/16 та справу призначено до розгляду.
В судовому засіданні від 22.11.2016р. позивач звернувся до суду з клопотанням (вх.суду№28419/16 від 22.11.2015р.) про залучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій документів долучених до позовної заяви.
22.11.2016р. за вх.суду№28352/16 позивач надав до суду письмові пояснення щодо розрахунку 3% річних.
Відповідач в судових засіданнях проти позову заперечував, однак письмових заперечень не надав.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
01.07.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Одеський зерновий термінал" (позивач, Переробник, Зерновий склад, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України") та ОСОБА_1 підприємством "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" (відповідач, Поклажодавець, ПП "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ") було укладено договір складського зберігання зерна №24 (далі договір) відповідно до умов якого Поклажодавець зобов'язується передати, а Зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання культури згідно п.1.4. договору врожаю 2012р., надавати додаткові послуги відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною договору та у встановлений строк повернути їх Поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором (п.1.1. договору).
Відповідно до п.4.3.2. договору Поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватися за надані послуги з приймання, зберігання. Відвантаження. А також додаткові послуги згідно з додатком №1 до договору.
Пунктом 5.6. договору сторони встановили, що оплата послуг, що надані Зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, за бланки складських свідоцтв, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені Поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку.
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 01.07.2013р., а в частині розрахунків - до повного виконання умов договору (п.11.1. договору).
Як зазначає позивач, Зерновим складом було виконане зобов'язання за договором у повному обсязі, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000339 від 31.07.2012р., №ОУ-0000397 від 31.08.2012р., №ОУ-0000436 від 30.09.2012р., №ОУ-0000490 від 31.10.2012р., №ОУ-0000517 від 12.11.2012р. які були підписані відповідачем без зауважень. Філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Одеський зерновий термінал" були надані відповідачу рахунки-фактури №СФ-0000338 від 31.07.2012р., №СФ-0000399 від 31.08.2012р., №СФ-0000446 від 30.09.2012р., №СФ-0000497 від 31.10.2012р. та №СФ-0000517 від 12.11.2012р. на загальну суму 71920,30грн.
Відповідач за надані послуги розрахувався частково у сумі 27671,69грн. у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість у сумі 44248,61грн.
22.07.2016р. за №130-2-12/3792 та 26.08.2016р. за №130-2-4474/2-12/4481 позивач звертався до відповідача з вимогами сплатити існуючу заборгованість у сумі 44248,61грн., однак станом на день звернення з позовом до суду заборгованість відповідача не погашена.
Під час розгляду справи відповідач сплатив суму основного боргу у повному обсязі у розмірі 44248,61грн., що підтверджується наданою позивачем копією виписки по рахунку.
Позивач нарахував відповідачу 39099,65грн. індексу інфляції та 5098,84грн. 3% річних.
Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 39099,65грн. індексу інфляції та 5098,89грн. 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір складського зберігання зерна №24 відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати, а позивач зобов'язався прийняти на зберігання культури згідно п.1.4. договору врожаю 2012р., надавати додаткові послуги відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною договору та у встановлений строк повернути їх відповідачу або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Судом встановлено, що відповідач, на підставі актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000339 від 31.07.2012р., №ОУ-0000397 від 31.08.2012р., №ОУ-0000436 від 30.09.2012р., №ОУ-0000490 від 31.10.2012р., №ОУ-0000517 від 12.11.2012р. передав позивачу на зберігання та зернові культури.
Позивачем, на виконання умов договору, були виставлені відповідачу рахунки-фактури №СФ-0000338 від 31.07.2012р., №СФ-0000399 від 31.08.2012р., №СФ-0000446 від 30.09.2012р., №СФ-0000497 від 31.10.2012р. та №СФ-0000517 від 12.11.2012р. на загальну суму 71920,30грн., які були сплачені відповідачем частково на суму 27671,69грн., що підтверджується наданою до позовної заяви копією банківської виписки.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Під час розгляду справи відповідач сплатив суму основного боргу у повному обсязі у розмірі 44248,61грн., що підтверджується наданою позивачем копією виписки по рахунку.
Згідно з п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в порядку п.1-1. ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 44248,61грн.
Щодо стягнення з відповідача 39099,65грн. індексу інфляції та 5098,89грн. 3% річних за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р. слід зазначити наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р. та здійснивши власний розрахунок за допомогою програми "Законодавство", зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 5095,84грн. за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р.
Перевіривши розрахунок індексу інфляції у сумі 39099,65грн. за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р. вважає його вірним.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р. підлягають частковому задоволенню у сумі 5095,84грн. 3% річних та 39099,65грн. індексу інфляції за період з 16.11.2012р. по 17.09.2016р.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, провадження у справі в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" основного боргу у сумі 44248,61грн. підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" індексу інфляції та 3% річних підлягають частковому задоволенню у сумі 44195,49грн. у тому числі 39099,65грн. індексу інфляції та 5095,84грн. 3% річних.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, п.1-1. ст.80, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" 44248,61грн. основного боргу - припинити.
2. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в частині стягнення з відповідача 39099,65грн. індексу інфляції та 5098,89грн. 3% річних - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" (68702, Одеська область, м. Болград, вул. Варненська, 33, код ЄДРПОУ 35154030) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 39099/тридцять дев'ять тисяч дев'яносто дев'ять/грн. 65коп. індексу інфляції, 5095/п'ять тисяч дев'яносто п'ять/грн. 84грн. 3% річних, 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. судового збору.
Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.
3. В частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з відповідача ОСОБА_1 підприємства "ЗЕМЛІ БЕССАРАБІЇ" 3,05грн. 3% річних - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 17 січня 2017р.
Суддя Л.В. Степанова