ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.01.2017Справа №910/22034/16
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско-Донбас Північний» до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське»
про стягнення 7544,53 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін не з'явилися.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував Позивачу шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП, та невідшкодованими залишились 7544,53 грн.
Відповідач письмових заперечень проти позову не подав.
Сторони у засідання представників не направили, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення сторін про призначення справи до розгляду - ухвала суду надсилалася на їх адреси місцезнаходження згідно відомостей з ЄДР та була отримана ними, що вбачається зі зворотних повідомлень про вручення поштових відправлень, тому будь-які несприятливі наслідки ненаправлення представників покладаються на кожну зі сторін відповідно.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18. Суд приймає до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
17.09.2016 по вул. Гріна, в м. Дружківка, була скоєна ДТП. Причинами стало те, що водії ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ЗАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, перед початком руху та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, чим порушив ПДР України. Дані обставини підтверджуються відомостями ДАІ про ДТП та постановою суду, копії яких містяться у справі.
Так, унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), який був під керуванням ОСОБА_2 на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором є страхувальник. Договір розпочав дію з 04.12.2014; докази внесення першого страхового платежу залучені до справи.
На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування та враховуючи, зокрема, Звіт автотоварознавчого дослідження № 75/09 від 24.09.2016 (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу 7544,53 грн., коефіцієнт зносу 0,49) з калькуляцією ремонту до нього (вартість відновлювального ремонту без зносу 10373,40 грн.), Позивачем було складено страховий акт, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 10373,40 грн. на рахунок страхувальника, що підтверджується залученим до справи платіжним дорученням.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Як убачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм ОСОБА_1, автомобіля «ЗАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, під час експлуатації останнього, і його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою суду.
На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1, як особи, яка експлуатувала автомобіль «ЗАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) НОМЕР_3 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності по майну - 50000 грн., франшиза - 0 грн.).
Отже, на Відповідача вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації водієм ОСОБА_1, автомобіля «ЗАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, на час ДТП.
Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Пунктом 2.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.
За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).
Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Отже, Відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - Позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.
Проте як наведено вище судом, ст. 29 Закону № Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання шкоди цим третім особам.
Відтак, викладений вище висновок суду, щодо обов'язку Відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Однак, межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування не повинні обов'язково дорівнювати сумі, право вимоги якої перейшло до страховика, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування.
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу НОМЕР_3 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000 грн.) та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (10373,40 грн.), але виходячи з вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (7544,53 грн.), та за мінусом встановленої полісом франшизи (0 грн.), та отже в сумі 7544,53 грн.
З огляду на все наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на Відповідача.
Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (м. Київ, вул. Саксаганського, 38Б; ідентифікаційний код 25186738) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аско-Донбас Північний» (Донецька обл., м. Дружківка, вул. Соборна, 37; ідентифікаційний код 13494943) 7544 (сім тисяч п'ятсот сорок чотири) грн. 53 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.01.2017
Суддя Сташків Р.Б.