Справа № 347/1359/16
Провадження № 22-ц/779/76/2017
Категорія 47
Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
10 січня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Васильковського В.М., Фединяка В.Д.,
секретаря: Капущак С.В.,
з участю: апелянта - ОСОБА_2 та її представника
ОСОБА_3; позивача ОСОБА_4 та
її представника - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 26 жовтня 2016 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про встановлення земельного сервітуту, в обґрунтування якого вказувала, що відповідач перекрила їй доступ до належної їй на праві користування земельної ділянки по вул. Савчукова, 33 в с. Старі Кути Косівського район. Посилаючись на вищенаведене, просила позов задовольнити.
Рішенням Косівського районного суду від 26 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Постановлено встановити ОСОБА_4 право земельного сервітуту на безоплатне постійне користування чужою земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 у виді проходу, проїзду на транспортному засобі та прогону худоби по наявному шляху. Також постановлено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 551,20 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про належність їй спірної земельної ділянки, оскільки дана ділянка належала її батькові, який у червні 2016 року помер, і станом на день подання позову вона, ОСОБА_2, не оформила право на спадщину, в яку в тому числі входить і спірна земельна ділянка. Також, зазначає апелянт, судом першої інстанції не було встановлено чи дійсно земельна ділянка ОСОБА_4 прилягає до земельної ділянки її батька і чи не має вона заїзду з іншої сторони до своєї ділянки площею 0,0642 га, оскільки як вбачається із кадастрового плану земельної ділянки позивачки, по лінії від А до Б межівником її земельної ділянки являється її ж рідний брат - ОСОБА_6 При цьому, зазначає апелянт, позивач має можливість влаштувати заїзд до своєї земельної ділянки зі сторони трансформаторної станції. Крім того, апелянт вказує на те, що встановлення сервітуту на земельну ділянку її батька для проїзду транспортними засобами буде порушувати ДБН. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції належним чином не було досліджено акт обстеження земельної ділянки від 22.04.2016 року та покладено його в основу обґрунтування рішення, не беручи при цьому до уваги Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я її батька. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримали. ОСОБА_2, зокрема, пояснила, що за життя попередніх власників спірної земельної ділянки та ділянки, яка перейшла у власність ОСОБА_6, між ними була усна домовленість про прохід (стежку). Однак, ця стежка існувала тільки до встановлення огорожі та воріт. ОСОБА_2 також вказала, що повноцінний заїзд до ділянки, яка в даний час належить ОСОБА_6, раніше існував зі сторони трансформаторної станції. Тому вона вважає, що позивачка вправі вимагати його відновлення, а не ставити питання щодо встановлення земельного сервітуту в обтяжливий для майбутнього власника спосіб. Апелянт також зазначила, що вона ні на час ухвалення оскарженого судового рішення, ні в даний час не являється власником земельної ділянки по вул. Савчукова, 33 в с. Старі Кути. Вважаючи оскаржене рішення незаконним ОСОБА_2 та її представник просять його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4
ОСОБА_4І та її представник доводи апеляційної скарги заперечили. На їх думку земельний сервітут встановлено правомірно. Представник позивача зауважив, що влаштування заїзду до ділянки ОСОБА_4 зі сторони трансформаторної підстанції було б утруднено, оскільки у тому місці існує траншея, яку потрібно буде облаштувати для проходження води при атмосферних опадах. Рішення суду першої інстанції вважають законним і обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
В ч.1 ст. 98 Земельного Кодексу України вказано, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Частиною 9 ст.79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, призначена для обслуговування житлового будинку по вул. Савчукова, 33 в с. Старі Кути Косівського району, перебувала у власності батька відповідачки - ОСОБА_7 (копія державного акту та копія рішення Старокутської сільської ради від 29 грудня 1993 року - а.с.67-71). ОСОБА_7 помер 27 червня 2016 року (копія свідоцтва - а.с.86). Колегією суддів встановлено, що після його смерті приватним нотаріусом Косівського району заведена спадкова справа, про що 17.11.2016 року здійснена відповідна реєстрація у Спадковому реєстрі (копія витягу про реєстрацію спадкової справи долучена до матеріалів справи).
Колегія суддів констатує, що ні на час пред'явлення ОСОБА_4 позову про встановлення сервітуту, ні станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення від 26 жовтня 2016 року ОСОБА_2 не являлась власником названої земельної ділянки чи її законним землекористувачем. Отже, пред'явлення позову ОСОБА_4 до неї є передчасним.
Згідно ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може належати власнику (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Однак, позивач ОСОБА_4 не підтвердила наявність у неї права на вимогу щодо захисту прав - не надала суду правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул.Савчукова, 29 в с. Старі Кути, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує виникнення права власності на землю або права постійного користування нею. Долучений до справи проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,00642 га для ведення особистого підсобного господарства по вул. Савчукова в с.Старі Кути (а.с.45-53) не являється належним доказом виникнення у ОСОБА_4 права власності на згадану земельну ділянку або права користування нею.
Колегією суддів з'ясовано також, що названа вище ділянка по вул. Савчукова, 33 в с.Старі Кути Косівського району не межує з земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_4 Цей факт в засіданні апеляційного суду позивачка не заперечила. З названою ділянкою межує ділянка, якою користується ОСОБА_6 (проект землеустрою - а.с.55-60). Однак, названа особа до участі в справі не була залучена, хоча судове рішення про визначення земельного сервітуту безпосередньо стосується його прав та обов'язків.
В п.22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вказано, що умовою встановлення земельного сервітуту для задоволення потреб власника або землекористувача є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Згідно ч.4 с.98 ЗК України земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту, не звернув увагу на відомості про те, що до ділянки, якою користується позивачка, раніше існував інший проїзд. Цього позивачка в засіданні апеляційного суду не заперечувала, як не заперечила і того факту, що доступ до ділянки, якою вона користується, можливий з іншої сторони. ОСОБА_4, зокрема, зазначила, що восени 2016 року вона користувалась проходом і проїздом до своєї ділянки за дозволом сусіда Нестерука.
З долученої до справи довідки Старокутської сільської ради від 03.01.2017 року, викопіровки з генерального плану села вбачається, що до самої трансформаторної підстанції є заїзд з вул. Савчукова в с.Старі Кути. Із змісту згаданої довідки випливає, що заїзд до ділянки ОСОБА_4 від трансформаторної підстанції можна було б влаштувати, але проти цього заперечують суміжні землекористувачі. Зазначені обставини свідчать про те, що встановлення земельного сервітуту через подвір'я будинковолодіння по вул. Савчукова, 33 в обтяжливий для власника спосіб не є єдиним виходом для забезпечення проїзду і проходу до ділянки ОСОБА_4 З цього випливає, що навіть у випадку наявності у позивачки права вимоги до ОСОБА_2, позов про встановлення земельного сервітуту в даному випадку не можна вважати доведеним належними і об'єктивними доказами.
Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення ухвалене з порушенням матеріального і процесуального права. Тому воно не може бути залишене в силі. По даній справі є правові підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Косівського районного суду від 26 жовтня 2016 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Васильковський
ОСОБА_8