Справа № 350/980/16-ц
Провадження № 22-ц/779/137/2017
Категорія 57
Головуючий у 1 інстанції Калиній Г.В. Г. В.
Суддя-доповідач Ясеновенко Л.В.
16 січня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Васильковського В.М., Горейко М.Д.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Рожнятівського районного суду від 23 листопада 2016 року, -
02.08.2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди.
В заяві зазначив, що 29.06.2016 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування трактор ДТЗ 354,5, а він відповідно зобов'язався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов договору і у день укладення останнього сплатив на рахунок відповідача 10000 грн.
Посилаючись на те, що договір не відповідає принципу справедливості та добросовісності, укладений з порушенням ст. 18 та ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими за наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, вчинений з використанням нечесної підприємницької діяльності, та в порушення ст. 799 ЦК нотаріально не посвідчений, ОСОБА_2 просив визнати договір недійсним, стягнути з відповідача10000 грн. сплачених коштів та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 23 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати недійсним договір фінансового лізингу №004576 від 29 червня 2016 року, укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2
Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 10000 грн. сплачених за договором коштів.
У апеляційній скарзі ТзОВ «Лізингова компанія Еталон» посилається на незаконність рішення суду.
Апелянт вважає безпідставним висновок суду про невідповідність п.3.5 договору ст. 808 ЦК України, оскільки п.3.5 договору передбачає відповідальність продавця за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, та ін., що не суперечить ч.1 ст.808 ЦК, якою передбачено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Апелянт вважає безпідставним висновок суду про несправедливість п.5.4 договору щодо зобов'язань, які виникають у лізингоодержувача у разі збільшення вартості предмета лізингу, оскільки ціна предмета лізингу може змінюватися (індексуватися) в залежності від цінової політики продавця до моменту надходження грошової суми в розмірі авансового платежу від лізингоодержувача на рахунок лізингоодержувача та перерахування всієї суми на рахунок продавця. Лізингодавець не бере участі у формуванні ціни предмета лізингу. Остання надається продавцем на момент перерахування коштів за товар, про що зазначено в договорі.
Також пунктом 12.12 договору передбачено право лізингоодержувача не лише на розірвання договору, а також на отримання компенсації, а саме, сплачених коштів з врахуванням штрафу за дострокове розірвання у розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу.
Невірним, на думку апелянта, є і висновок суду про наявність дисбалансу договірних прав між сторонами, оскільки у Договорі немає обов'язків Лізингоодержувача, які спричиняють чи могли спричинити шкоду останньому. Умови договору погоджені сторонами вільно, є прозорими і відповідають чинному законодавству.
Апелянт також вказує на те, що в день підписання договору позивач також написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору, погодив з менеджером компанії марку, модель та вартість предмета лізингу, що зафіксовано у додатку №3 до договору.
Безпідставним відповідач вважає висновок суду про здійснення ним нечесної підприємницької практики, оскільки діяльність ТзОВ «Еталон» не суперечить правилам здійснення лізингової діяльності та жодним чином не впливає на економічну поведінку споживача, у договорі визначені всі умови з якими лізингоодержувач погодився під час підписання договору.
Крім того, апелянт вказує на те, що договір фінансового лізингу нотаріальному посвідченню не підлягає, оскільки відповідно до ч.2 ст.806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та ЗУ «Про фінансовий лізинг».
Апелянт вважає невірним посилання на норми ст.799 ЦК, що містяться у параграфі 5 ЦК «Найм транспортного засобу», глави 58 «Найм (оренда)», який не регулює відносини фінансового лізингу.
Дана стаття регулює відносини, що виникають із найму транспортного засобу, але, незважаючи на схожість відносин найму транспортного засобу та відносин фінансового лізингу - законодавством вони розділені, як такі, що мають окреме регулювання, крім того, є спеціальний закон - ЗУ «Про фінансовий лізинг».
Оскільки спірні відносини регулюються як загальними так і спеціальними нормами, то останні мають пріоритет у застосуванні, а тому слід застосувати ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», якою передбачено укладення договору фінансового лізингу в письмовій формі.
Нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не передбачено ні загальними ні спеціальними нормами.
Невірним апелянт вважає застосування до відносин фінансового лізингу положень ст. 628 ЦК.
Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 29.06.2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 004576 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.9).
Відповідно до 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Предметом договору згідно п.3.1 є трактор ДТЗ 354.5. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 100000 грн., авансовий платіж 50000 грн., щомісячний платіж 4166,67 грн., комісія за організацію (10%) 10000 грн., комісія за передачу (3%) 3000 грн.
Згідно п.5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.
Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1 і становить 10% вартості предмета лізингу), б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 і становить 50% вартості предмета лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1 та становить 3% вартості предмета лізингу.
Згідно п.8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.
Встановлено, що 29.06.2016 року позивач здійснив платіж в сумі 10000 грн. на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджено копією квитанції № 0.0.575579842.1 від 29.06.2016 року. (а.с.18).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що п.п. 3.5, 3.6, 4.3.5.,5.4, 12.1-12.18 оспорюваного договору є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, враховуючи наступне.
Згідно п.3.6 лізингоодержувач підтверджує, що його повідомили та попередили про особливі властивості ТЗ, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача та третіх сторін, навколишнього середовища або призвести до пошкодження ТЗ під час його використання і в подальшому візьме на себе всю відповідальність за будь-яку шкоду фізичним, юридичним особам, будь-яким іншим установам внаслідок використання, зберігання, володіння або інших дій з ТЗ.
Однак, на підставі п.10.3 договору страхування предмета лізингу та ризиків здійснюється за рахунок лізингоодержувача, але на користь лізингодавця.
Пункт 4. 3. 5 договору надає право лізингодавцю в односторонньому порядку розірвати договір за умови невиконання лізингоодержувачем цього договору, без завчасного повідомлення лізингоодержувача, а пунктом 4. 3. 6 зазначеного договору передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу по причинах, які не залежать від лізингодавця, при цьому повертає сплачені кошти лізингоодержувачу відповідно до п. 12.12 договору і сплачує штраф у розмірі 20% від сплаченої суми. Комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.
Згідно п. 5. 4 договору лізингодавець залишає за собою право збільшувати вартість предмету лізингу до моменту його замовлення, відповідно при збільшенні вартості лізингоодержувач одноразово сплачує різницю, збільшується сума комісії за організацію договору.
Пунктами 12.1-12.18 оспорюваного договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою (п.12.12, 12.13).
При вирішенні даного спору судом врахована правова позиція Верховного Суду України, що міститься у постанові від 16.12.2015 р. у справі № 6-2766цс15, яка згідно з вимогою ч.1 ст.3607 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч.2 ст.18 цього Закону, згідно якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення суду немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» відхилити, а рішення Рожнятівського районного суду від 23 листопада 2016 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча Л.В. Ясеновенко
Судді: В.М. Васильковський
М.Д. Горейко