Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Козлов Р.Ю.
№22-ц/796/ 823/2017 Доповідач Кравець В.А.
Справа №757/634/16-ц
16 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Кравець В.А.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.
за участю секретаря Гоін В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в особі комісії з реорганізації на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року про залишення без задоволення заяви про скасування судового наказу Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 44 441,87 грн.
Заяву задоволено. 12.06.2016 року видано судовий наказ про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 44441,87 грн. Вирішено питання судових витрат.
25 квітня 2016 року Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - НДЕІ) в особі голови комісії з реорганізації Клименко Ю.Л. звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, обґрунтовуючи її тим, що у правовідносинах, які виникли між сторонами убачається спір про право.
Ухвалою Печерського суду м. Києва від 28 липня 2016 року у задоволенні заяви про скасування судового наказу - відмовлено.
Не погоджуючись із судовим наказом, НДЕІ в особі заступника голови комісії з реорганізації Манжелій А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судовий наказ, посилаючись на те, що він є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції обмежився дослідженням самого лише факту існування трудових правовідносин ОСОБА_1 з Інститутом та поданою нею довідкою про нараховану заробітну плату.
Заявлені стягувачем вимоги свідчать про наявність спору, тобто між стягувачем і боржником виникли спірні правовідносини, на основі яких була заявлена вимога, передбачена частиною 1 статті 96, а отже, відповідно до приписів статей 105-1, 309-1 ЦПК України, судовий наказ про стягнення з Інституту нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 44 441 грн. 87 коп. підлягає скасуванню з роз'ясненням стягувачу, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
Крім того, безпідставність нарахування заробітної плати встановлена проведеним Міністерством економічного розвитку і торгівлі України аудитом.
Аудиторський звіт, поданий Інститутом до суду першої інстанції є належним та допустимим доказом на підтвердження неправомірності нарахування заробітної плати ОСОБА_1
Протягом 2014-2015 років до кошторисів Інституту вносились зміни щодо зменшення обсягів видатків загальним розміром 2 873,5 тис. грн.. (у т. ч. за 2014 рік на 1 843,1 тис. грн. за 2015 рік на 1 030,4 тис. грн. відповідно).
Внесення змін у 2014-2015 роках шляхом зменшення бюджетних асигнувань на загальну суму 2 873,5 тис. грн.. відбулось внаслідок секвестру державного бюджету України. Також у 2015 році відбулось збільшення обсягу асигнувань Інституту на 228,1 тис. грн.. у зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно абзацу 10 підпункту 6.1 пункту 6 Статуту Інституту, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 15.03.2013 № 252, до прав та обов'язків Інституту, зокрема, належить право здійснення виплат в межах видатків на оплату праці, затверджених Інституту на відповідний рік, окремо за загальним і спеціальним фондами бюджету.
За результатом проведеного внутрішнього аудиту встановлено, що протягом 2013-2015 років Інститут був одержувачем бюджетних коштів в межах бюджетної програми КПКВК 1201070 «Дослідження, прикладні наукові і наково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державними замовленнями, наукові розробки у сфері стандартизації та сертифікації промислової продукції, підготовка наукових кадрів та фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури у сфері економічного розвитку і торгівлі».
Таким чином, результати проведеного внутрішнього аудиту засвідчили, що керівництво Інституту протягом 2013-2015 років не вживало заходів з оптимізації чисельності працюючих для приведення її у відповідність до фактичних бюджетних призначень. Наслідком такої бездіяльності було утворення прихованої (кредиторської) заборгованості перед працівниками Інституту при виплаті заробітної плати, в тому числі перед ОСОБА_1
Вважає, що судом першої інстанції порушено матеріальне право, зокрема статті Бюджетного кодексу України та Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228).
Інститут наполягає на тому, що у даній справі є підстави вважати, що розмір нарахованої але невиплаченої ОСОБА_1 заробітної плати є неточним, оскільки такий розмір визначено головним бухгалтером Інституту Верещагіною В.А. за відсутності необхідних для цього документів.
Так, головним бухгалтером Верещагіною В.А. були надані первинні документи, які не підписані відповідальними за їх складання особами, директором Інституту. Зазначене підтверджується даними зведених (сводів) даних з робітниками та службовцями за січень-грудень 2013 року, січень-грудень 2014 року, січень- грудень 2015 року.
У документах не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що є порушенням п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Аудитом встановлено, що у 2015 році в порушення вимог частини п'ятої статті 95 Кодексу законів про працю в Україні, частини першої статей 83, 115, 116 Кодексу законів про працю в Україні, не проводилась індексація заробітної плати працівників Інституту. В результаті чого під час проведення аудиту визначити розмір не нарахованої індексації немає можливості в наслідок ненадання головним бухгалтером всіх первинних документів.
Мінекономрозвитку неодноразово звертало увагу Інституту про необхідність вжиття заходів для забезпечення економії бюджетних коштів, враховуючи скорочення видатків відповідно до змін, внесених до Законів України про Державний бюджет України на 2014 та 2015 роки, шляхом оптимізації штатної чисельності працівників, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, підвищення посадових окладів, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг, про що зазначено у листі Мінекономрозвитку від 22.08.2014 № 2906-11/29129-08.
В судовому засіданні представник боржника свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
За правилом п.1 ч.1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.
Відповідно до роз'яснень п. п. 9, 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року №14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" наявність спору про право (п.2 ч.3 ст. 100 ЦПК України), яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання (наприклад, у частині оплати заборгованості телекомунікаційних послуг чи послуг телебачення і радіомовлення) не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати (Закон України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР (108/95-ВР) "Про оплату праці", Закон України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III (2050-14) "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"). До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.
Як убачається з матеріалів справи до заяви про видачу судового наказу додано копію трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.7-12), що підтверджує перебування заявника у трудових відносинах з боржником, та копії Довідок про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 від 28.09.2015р. № 78 на суму 4 370, 76 грн., від 28.12.2015р. № 79 на суму 10707,49 грн. та від 29.12.20115 p. №97 на суму 29 363,62 грн., виданою головним бухгалтером НДЕІ Верещагіною В.А.
Наразі, з урахуванням обставин, на які послався представник боржника, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що копії Довідок про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 від 28.09.2015р. № 78 на суму 4 370, 76 грн., від 28.12.2015р. № 79 на суму 10707,49 грн. та від 29.12.20115 p. №97 на суму 29 363,62 грн., не завірені належним чином, їх оригінали суду не представлені, ксерокопія довідки від 29.12.20115 p. №97 на суму 29 363,62 грн. взагалі без печатки. Саме на ці обставини у суді апеляційної інстанції звернув увагу представник боржника, посилаючись на наявність спору про право, оскільки розмір нарахованої заробітної плати не співпадає з розміром, визначеним заявницею , що також підтверджується Аудиторським звітом про результати проведення позапланового внутрішнього аудиту ефективності діяльності Науково-дослідного економічного інституту №5201-03/3 від 18 березня 2016 року, який було долучено до заяви про скасування судового наказу (а.с.43-71).
Ураховуючи наведене, висновки районного суду про відсутність підстав для скасування судового наказу є передчасними та зроблені без повного з'ясування обставин справи та належної перевірки доказів, а тому ухвала суду першої інстанції відповідно до ст. 312 ЦПК України підлягає до скасування з передачею питання щодо розгляду заяви на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 312-315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в особі комісії з реорганізації - задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2016 року про залишення без задоволення заяви про скасування судового наказу - скасувати, питання щодо розгляду заяви передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді