Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Ластовка Н.Д.
№22-ц/796/ 922/2017 Доповідач Кравець В.А.
Справа №755/4591/16-ц
16 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.
за участю секретаря Гоін В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» про поділ спільного майна подружжя,
У березні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею, як співзабудовником право на збудовані нею у шлюбі із ОСОБА_3, але не прийняті в експлуатацію гаражні бокси НОМЕР_1 (з льохом) в ГБК «Лівобережний» у Дніпровському районі м. Києва, вул. Березняківська, 29-Б, вартістю 165 000 грн. в цілому, НОМЕР_2 вартістю 140 000 грн. в цілому та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилалася на те, що вона з 03.11.1989 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2013 року. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2011 року відповідач ОСОБА_3 має сплачувати аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання їхньої малолітньої доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 1200,00 грн. щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 08.09.2011 року.
Однак зазначений розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку малолітньої дитини. Сторонами за час шлюбу було набуто майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіль марки «Mazda МРУ» рік 2002, колір чорний, ДНЗ НОМЕР_4, вартістю 150 000,00 грн.; гаражний бокс НОМЕР_1 (з льохом) в ГБК Лівобережний» у Дніпровському районі м. Києва, вул.. Березняківська, 29-Б, вартістю 142 000,00 грн., що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1. Проте, оскільки сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу вищезазначеного майна, вона змушена звернутися з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує, що відповідач в запереченні підтверджує, що подружжям (позивачем та відповідачем) за час шлюбу було набуте майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності згідно вищезазначеного переліку та зазначає «Стосовно гаражних боксівНОМЕР_1 та НОМЕР_2 у гаражному кооперативі «Лівобережний» (м.Київ, вул..Березняківська, 29-Б). Вони були збудовані на самому початку 1990 - pp. на пустирі біля залізниці …». Позивач з 03.11.1989 перебувала в шлюбі з відповідачем, тобто гаражні бокси були збудовані в період перебування позивача і відповідача в шлюбі). Крім цього, відповідач зазначає, що на його думку в період перебування в шлюбі з позивачем було набуте і інше майно, однак з зустрічним позовом до суду не звернувся .
Зазначив, що викладене у довідці виданій відповідачу головою правління гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» НадточіємВ.В. №1/11 від 11.05.2016р., відповіді №1/30 від 30.06.2016р. наданій головою правління гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» Надточієм В.В. на запит Дніпровського районного суду міста Києва суперечить викладеному в запереченні проти позову про поділ спільного сумісного майна подружжя відповідача від 11.05.2016р. та вимогам Статуту, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Суд ухвалюючи рішення взагалі не врахував правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-47цс16, викладений у постанові від 07.09.2016 p., при цьому відступивши від правової позиції викладеної у висновку Верховного Суду України у справі № 6-47цс16 (постанова від 07.09.2016р.) та не навів будь-яких відповідних мотивів.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що з 03.11.1989 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, про що у книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за № 3552. (а.с. 7)
Від шлюбу мають малолітню доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1070.(a.c. 10)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.11.2011 року стягнуто із ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 1200,00 грн. щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 08.09.2011 p.; стягнуто із ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої дочки - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. щомісячно, починаючи з 08.09.2011 року і до досягнення дитиною 23-х річчя або до припинення навчання у вищому закладі. (а.с. 11-12)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2013 року шлюб, зареєстрований 03 листопада 1989 року Палацом одруження «Дарницький», актовий запис № 3552, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - розірвано. (а.с. 8-9)
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 ставила перед судом питання про визнання за нею, як співзабудовником, права власності на два гаражні бокси в ГБК «Лівобережний» у Дніпровському районі м. Києва, вул. Березняківська, 29-Б.
Проте, такі вимоги позивача є необґрунтованими, з огляду на таке.
Листом від 19.05.2016 року № 6381 (И-2016) Київським міським бюро технічної інвентаризації повідомлено, що згідно з даними Бюро м. Києва гаражні бокси НОМЕР_1, № НОМЕР_2 в ГБК I «Лівобережний» по вул.. Березняківська, 29-Б на праві власності не зареєстровані. (а.с. 64)
За даними Довідки від 11.05.2016 року № 1/11, виданої Головою правління ГБК «Лівобережний», ОСОБА_3 є членом ГБК «Лівобережний»; пайові внески в кооператив не вносились; на території Кооперативу жодного гаража на праві власності за ОСОБА_3 немає. (а.с. 55)
Згідно Довідки від 30.06.2016 року № 1/30, виданої Головою правління ГБК «Лівобережний», ОСОБА_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, є членом ГБК «Лівобережний» з 1996 року згідно поданої заяви. Інформації коли та ким були побудовані гаражні бокси № НОМЕР_2, НОМЕР_1, що знаходяться у ГБК «Лівобережний» за адресою: м. Київ, вул. Березняківська 29-Б, відсутня. Інформація стосовно зареєстрованих прав власності на гаражні бокси № НОМЕР_2, НОМЕР_1 в ГБК «Лівобережний» також відсутня. (а.с. 76)
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду України від 19 червня та 2 жовтня 2013 року, від 01.07.2015 року у справі №6-612цс15, 16.12.2015 року у справі №6-2641цс15
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтею 11 ЦПК України установлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 58 ЦПК України).
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу введення гаражних боксів в експлуатацію та докази їх державної реєстрації.
Чинним законодавством не передбачено визнання права власності на будь-яке будівництво без надання доказів того, що під це будівництво виділялася земельна ділянка, без відповідних дозволів державних органів на будівництво нерухомого майна.
Як роз'яснено в п.п. б п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
Проте, позивачем не доведено суду те, що вона, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3, вносила пайові внески до кооперативу чи доказів того, що нею придбавалися будівельні матеріали.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий
Судді