Справа № 759/7369/16-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Петренко Н.О.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/334/2017
12 січня 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Невідомої Т.О.
- Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 10 842,97 грн., пеню в розмірі 14 338,46 грн., судовий збір в розмірі 551,20 грн., а всього 43 530,63 грн..
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись частково з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 10 842,97 грн., пені в розмірі 14 338,46 грн. та боргу в розмірі 7560,00 грн. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи та невірній оцінці наявних в матеріалах справи доказів. Судом не було надано належної оцінки його доводам про те, що він частково погасив суму позики в розмірі 7560,00 грн., за рахунок коштів, які ОСОБА_4 щомісячно утримував з його заробітної плати. Вказану обставину підтвердили допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які в той час також перебували в трудових відносинах з позивачем і достовірно знали, що ОСОБА_4 утримує кошти з його заробітної плати в рахунок погашення боргу. В ході розгляду справи судом не було з'ясовано причин, у зв'язку з якими він не повернув залишок боргу ОСОБА_4, а причиною неповернення боргу було ухилення ОСОБА_4 від повернення боргової розписки, тобто, мало місце прострочення кредитора. Посилався на те, що він сумлінно намагався виконати свій обов'язок позичальника, а тому пеня та передбачені ст. 625 ЦК України нарахування не підлягають стягненню на користь позивача. Також вказав, що, оскільки дійсна сума боргу становить не 16 800,00 грн., а 9240,00 грн., здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат є неправильними і не повинні прийматися до уваги судом. Безпідставними є посилання суду на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в обґрунтування правової підстави для стягнення пені, так як норми даного закону застосовуються до підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - підприємців, в той час як позивач і відповідач у цьому спорі виступають як фізичні особи.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_7 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 січня 2014 року ОСОБА_3 отримав в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 16 800,00 грн., що в еквіваленті складає 2 000,00 доларів США, з кінцевим строком повернення до 23 листопада 2014 року, що підтверджується розпискою від 23 січня 2014 року.
Свої зобов'язання по поверненню коштів ОСОБА_3 в обумовлені сторонами строки не виконав, у зв'язку з чим, ОСОБА_4 звернувся до Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення.
Листом Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві від 17 серпня 2015 року ОСОБА_4 повідомлено, що за його заявою було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що між сторонами наявні цивільно - правові відносини.
Відповідно до наявного у справі висновку дільничного інспектора міліції Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві, складеного за результатами розгляду матеріалів перевірки, інспектором перевірялися зазначені в заяві позивача обставини та було з'ясовано, що 23 січня 2014 року заявник під розписку позичив ОСОБА_3 кошти в сумі 16800,00 грн., в еквіваленті 2000 доларів США. ОСОБА_3 пояснив, що на даний момент повернув ОСОБА_4 7800 грн., від повернення повної суми позики він не відмовляється, проте питання щодо точної суми повернення (оскільки курс валют змінився) він збирається вирішувати у судовому порядку. З ОСОБА_3 була проведена профілактична та роз'яснювальна робота про недопущення конфліктної ситуації, також даний громадянин попереджений про кримінальну відповідальність у разі вчинення злочину проти особи або її власності.
Згідно дослідженого судом розрахунку, здійсненого позивачем ОСОБА_4, у зв'язку з непогашенням ОСОБА_3 свого боргу в розмірі 16 800,00 грн., станом на 16 листопада 2016 року за останнім рахується також пеня в розмірі 14 338,46 грн., обрахована із застосуванням розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, та нараховані на суму боргу три відсотки річних в розмірі 998,00 грн. і інфляційні втрати в розмірі 10 842,97 грн..
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач свої зобов'язання по поверненню позики належним чином не виконав, станом на дату розгляду справи борг не погашено, з огляду на що грошові кошти в розмірі 16 800,00 грн., передача яких в позику підтверджуються розпискою, підлягають стягненню з ОСОБА_3 в судовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково та, стягуючи з ОСОБА_3 основний борг в розмірі 16 800,00 грн., суд першої інстанції посилався на те, що належних і допустимих доказів на підтвердження повернення позикових коштів повністю або частково відповідачем не надано, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Позивач ОСОБА_4 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року не оскаржує, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., так як він відповідає обставинам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги його правильність не спростовують, з наступних підстав.
Стаття 1046 ЦК України визначає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Стаття 545 ЦК України встановила, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Досліджена в судовому засіданні розписка ОСОБА_3 від 23 січня 2014 року підтверджує факт отримання ним від ОСОБА_4 в борг 16 800,00 грн..
Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані в розписці грошові кошти були повернуті позикодавцю у строк, обумовлений в розписці - до 23 листопада 2014 року, відповідачем не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 ЦК України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Таким чином, оскільки факт невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань позичальника достовірно встановлений, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 в цій частині та правильно стягнув вказану суму основного боргу в розмірі 16 800,00 грн. з відповідача.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 також заявляв вимоги про стягнення з ОСОБА_3 пені в розмірі 14 338,46 грн., трьох відсотків річних в розмірі 998,00 грн. і інфляційних втрат в розмірі 10 842,97 грн., нарахованих на суму боргу в порядку ст. 625 ЦК України, зазначаючи, що прострочення виконання відповідачем свого фінансового зобов'язання по поверненню коштів є підставою для нарахування і стягнення даних сум.
Задовольняючи вказані позовні вимоги, стягуючи з ОСОБА_3 нараховані за період з 24 листопада 2014 року по 16 листопада 2016 року три відсотки річних в розмірі 998,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 842,97 грн., пеню в розмірі 14 338,46 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежно виконував свої зобов'язання, а тому позивач має право на стягнення неустойки та нарахувань, здійснених за правилом ст. 625 ЦК України, в розмірах, що наведені у розрахунках позивача.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодить не може, оскільки він не відповідає вимогам закону, з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. (стаття 610 ЦК України).
За правилом ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_3 прострочив виконання своїх зобов'язань перед ОСОБА_4, в строк до 24 листопада 2014 року грошові кошти за договором позики в розмірі 16 800,00 грн. йому не повернув, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних в втрат.
Враховуючи суму боргу, яка становить 16 800,00 грн., період прострочення, що згідно поданого позивачем розрахунку складає 723 дні, зазначена позивачем сума трьох відсотків річних у розмірі 998,33 грн. є такою, що розрахована правильно, та підлягає стягненню у вказаному розмірі.
Разом з тим, дійшовши вірних висновків про наявність правових підстав для стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції не звернув увагу на порядок і методику їх обчислення та помилково стягнув ці нарахування в більшому розмірі, в зв'язку з їх обчисленням за період, який включає неповний місяць - листопад 2014 року.
Так, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
Таким чином, при розрахунку інфляційних втрат за період прострочення сплати суми боргу у даній справі, а саме з 24 листопада 2014 року по16 листопада 2016 року, ця сума індексується з наступного місяця, тобто, з грудня 2014 року.
Як зазначено в рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ N 62-97р від 03 квітня 1997 року, для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси у вказаному періоді перемножити між собою. Ці індекси розраховуються Міністерством статистики України та щомісячно публікуються в пресі, зокрема в газеті «Урядовий кур'єр», в період з 05 по10 число місяця, наступного за звітним.
Таким чином, при розрахунку суми інфляційних втрат, яких зазнав ОСОБА_4 в зв'язку з простроченням повернення йому позики, необхідно індекси інфляції за період з грудня 2014 року по листопад 2016 року перемножити між собою та застосувати наступну формулу розрахунку інфляції: І = (si % * s) - s, де І - сума інфляційних втрат, si - усереднений індекс інфляції, s - сума боргу.
Згідно інформації, опублікованої в газеті «Урядовий кур'єр», індекси інфляції за період з грудня 2014 року по листопад 2016 року становили: грудень 2014 року - 103,0 %; січень 2015 року - 103, 1 %; лютий 2015 року - 105,3 %; березень 2015 року - 110,8 %; квітень 2015 року - 114,0%; травень 2015 року - 102,2 %; червень 2015 року - 100,4%; липень 2015 року - 99,0%; серпень 2015 року - 99,2 %;вересень 2015 року - 102,3%; жовтень 2015 року - 98,7%; листопад 2015 року - 102,0%; грудень 2015 року - 100,7%; січень 2016 року - 100,9%; лютий 2016 року - 99,6%; березень 2016 року - 101,0%; квітень 2016 року - 103,5 %; травень 2016 року - 100,1%; червень 2016 року - 99,8%; липень 2016 року - 99,9%; серпень 2016 року - 99,7%; вересень 2016 року - 101,8%; жовтень 2016 року - 102,8%; листопад 2016 року - 101,8%.
Таким чином, середній індекс інфляції за вказаний період становить 164,4%.
З урахування вказаного, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 у зв'язку з простроченням ним свого зобов'язання по поверненню коштів, складає 10 819,02 грн. ((164,4% * 16 800 грн.) - 16 800 грн.).
Суд першої інстанції наданий позивачем ОСОБА_4 розрахунок не перевірив та стягнув інфляційні втрати в більшому розмірі.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Стаття 1047 ЦК України визначила, що розписка про отримання позикових коштів є підтвердження укладення договору позики та його умов.
Як зазначив Верховний Суд України в правовій позиції від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
В розписці ОСОБА_3 від 23 січня 2014 року було зафіксовано умови, на яких ОСОБА_4 передав останньому грошові кошти.
Разом з тим, зі змісту даної розписки вбачається, що сторонами не було передбачено сплату штрафних санкцій, зокрема нарахування і стягнення неустойки, за порушення позичальником обов'язку по поверненню коштів за розпискою.
Суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув, зміст розписки від 23 січня 2014 року належним чином не дослідив та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 пені в розмірі 14 338,46 грн..
При цьому помилковим є посилання в рішенні суду на положення ст. 1048 ЦК України в обґрунтування можливості обчислення розміру пені на рівні облікової ставки Національного банку України, так як у вказаній статі закріплено право позикодавця отримати проценти від суми позики, які за своєю правовою природою є платою за користування коштами, а не штрафними санкціями, до яких відноситься нарахування пені.
Оскільки погодженими між сторонами умовами, на яких були передані грошові кошти в позику, які визначені в наданій відповідачем розписці, не передбачалося стягнення пені, зазначена позивачем сума пені в розмірі 14 338,46 грн. не підлягала стягненню з відповідача.
За вищевикладених обставин, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3, а тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 10 842,97 грн., пені в розмірі 14 338,46 грн., судового збору в розмірі 551,20 грн., а всього 43 530,63 грн., необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 10 819,02 грн., а всього 28617,02 грн.. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовити.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем була частково погашена сума позики в розмірі 7560,00 грн., за рахунок коштів, які ОСОБА_4 щомісячно утримував з заробітної плати ОСОБА_3, а тому дійсний розмір боргу складає 9 240,00 грн., колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.
За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідач ОСОБА_3 не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції переконливих і достатніх доказів на підтвердження перебування з позивачем у трудових відносинах та здійснення останнім відрахувань з його заробітної плати в рахунок погашення боргу.
Інформаційні довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з яких вбачається, що ОСОБА_4 є керівником ТОВ «Скоч» та ТОВ «Відеоторг», не підтверджують жодним чином перебування сторін у трудових взаємовідносинах, так як відповідачем не підтверджено, що він виконував будь-яку роботу для вказаних юридичних осіб.
Крім того, за правилом ст. 1047 ЦК України, розписка про отримання коштів є документом, в якому зафіксовані всі основні умови зобов'язання, що виникло між позикодавцем і позичальником.
Як вбачається з розписки від 23 січня 2014 року, на ній відсутні будь-які помітки щодо часткового повернення ОСОБА_3 отриманих грошових коштів.
Таким чином, доводи щодо часткового повернення позики ґрунтуються виключно на поясненнях самого відповідача та жодним чином не підтверджені за допомогою доказів.
Не приймаються до уваги також і доводи скарги про те, що факт часткового повернення коштів підтверджується показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки, з сукупного аналізу положень ст. 1051 ЦК України та, виходячи з закріпленого в ст. 8 ЦК України принципу аналогії закону вбачається, що не можуть ґрунтуватися на свідченнях свідків висновки суду щодо підтвердження чи спростування факту передачі коштів.
Не ґрунтуються на досліджених судом доказах та вимогах закону доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 мав намір повернути суму боргу в повному обсязі після продажу належної йому земельної ділянки, проте ОСОБА_4 ухилявся від повернення боргової розписки, у зв'язку з чим відповідач відмовився передати кошти, тобто, мало місце прострочення кредитора.
Так, частина 4 ст. 545 ЦК України закріплює, що у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Таким чином, для встановлення факту настання прострочення кредитора необхідно довести, що останній відмовився повернути розписку або видати розписку про отримання коштів.
В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_3 зазначає, що 13 липня 2015 року він відчужив належну йому земельну ділянку площею 0,25 га за адресою АДРЕСА_1 та запропонував отримані кошти позивачу в рахунок повного погашення боргу, проте останній відмовився повернути боргову розписку.
Разом з тим, наявність самого лише договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13 липня 2015 року не підтверджує факт того, що отримані від її продажу кошти пропонувалися позивачу, а він відмовився їх прийняти в якості належного виконання зобов'язання ОСОБА_3.
Інших доказів того, що позивач будь-яким чином ухилився від отримання коштів, матеріали справи не містять.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що позивачем вчинено розрахунок інфляційних втрат за неправильною формулою, в той час як дійсний їх розмір є значно меншим, і складає 7 425,60 грн., з огляду на таке.
Як вбачається з проведеного ОСОБА_3 розрахунку інфляційних втрат, ним обраховано суму інфляції із застуванням індексу за кожен місяць окремо та додано отримані значення між собою.
Разом з тим, інфляційні втрати підлягають обчисленню за іншою формулою, а саме шляхом множення усередненого індексу інфляції, який є добутком всіх місячних індексів інфляції за період прострочення, на суму боргу, з подальшим відніманням отриманої суми від суми боргу: І = (si % * s) - s, де І - сума інфляційних втрат, si - усереднений індекс інфляції, s - сума боргу.
При цьому, слід також враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції розраховується на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
За таких обставин, здійснений ОСОБА_3 розрахунок є неправильним, ґрунтується на невірному принципу обчислення, а тому не приймається колегією суддів до уваги.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення суми основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 є частково обґрунтованими, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 10 842,97 грн., пені в розмірі 14 338,46 грн., судового збору в розмірі 551,20 грн., а всього 43 530,63 грн., ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 10 819,02 грн., а всього 28617,02 грн. та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 14 338,46 грн..
В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року в частині стягнення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, вирішенню також підлягає питання про розподіл судових витрат.
Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При поданні до суду цієї позовної заяви, ОСОБА_4 було сплачено судовий збір в розмірі 551,21 грн..
В урахуванням положень ст. 88 ЦПК України щодо пропорційності відшкодування судового збору в залежності від розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 366,99 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.526, 530, 546, 549, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 57,60, 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційного збільшення боргу в розмірі 10 842,97 грн., пені в розмірі 14 338,46 грн., судового збору в розмірі 551,20 грн., а всього 43 530,63 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму основного боргу в розмірі 16 800,00 грн., 3% річних в розмірі 998,00 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 10 819,02 грн., судовий збір в розмірі 366,99 грн., а всього 28 984,01 грн..
В задоволенні позовних вимог про стягнення пені - відмовити.
В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: