Ухвала
30 листопада 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Новоодеська державна нотаріальна контора, про встановлення факту не писемності (не грамотності) особи та визнання недійсним договору дарування земельної частки(паю), за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2016 року,-
вс т а н о в и л а:
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту та визнання правочину недійсним, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_7, 1925 року народження. У 2015 році він дізнався про те, що за життя, а саме 17 березня 2000 року, мати уклала договір дарування земельної частки (паю) у землях, які перебувають у колективній власності КСП ім. Шевченка Новоодеського району Миколаївської області, на користь ОСОБА_5
ОСОБА_7 була неграмотною особою, а тому угода мала бути підписана її представником та прочитана їй вголос. Проте таких відомостей договір не містить.
Посилаючись на порушення нотаріального законодавства при укладенні угоди, ОСОБА_4 просив встановити факт неписьменності ОСОБА_7 та визнати договір дарування від 17 березня 2000 року недійсним за статтею 48 ЦК УРСР.
До участі в справі як третю особу залучено ОСОБА_6 та нотаріуса Новоодеської державної нотаріальної контори.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2016 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2016 року змінено та виключено з мотивувальної частини рішення висновок про сплив позовної давності.
В іншій частині судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 17 березня 2000 року ОСОБА_7 уклала договір дарування права на земельну частку (пай) у землях, які перебувають в колективній власності КСП ім. Шевченка Новоодеського району Миколаївської області, на користь ОСОБА_5
Мораторій на відчуження права на земельну частку (пай) запроваджений Законом від 18 січня 2001 року «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)».
Договір укладено у письмовій формі та посвідчений державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори. За змістом посвідчувального напису договір підписаний особисто дарувальником в присутності нотаріуса, який встановив особу дарувальника, перевірив її дієздатність та належність відчужуваного права.
Крім того, судами також встановлено, що з 2000 року спірною земельною часткою користується відповідач ОСОБА_5, здійснюючи всі права власника.
Жодних претензій за життя щодо земельної частки ОСОБА_7 не заявляла. Договір дарування від 17 березня 2000 року вона не оспорювала.
У 2006 році ОСОБА_7 виїхала з м. Нова Одеса на постійне проживання до Полтавської області. У вересні 2009 року вона продала належне їй нерухоме майно у м. Нова Одеса.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у с. Коржі Решетилівського району Полтавської області.
Спірні правовідносини регулюються законодавством, яке діяло на час укладення угоди, а саме нормами ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до частини 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
За правилами цієї норми, угода визнається недійсною при невідповідності її закону та іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції, у тому числі при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними за статтями 45-47, 49-58 ЦК ЦРСР. Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка діяла до 6 листопада 2009 року).
Нотаріальна форма укладення договорів дарування передбачена статтею 244 ЦК УРСР та по суті є посвідченням угоди нотаріусом у визначеному нотаріальним законодавством порядку.
Відповідно до статей 43 - 46 Закону України «Про нотаріат», в редакції, яка діяла на час вчинення правочину, на нотаріуса покладаються обов'язки встановити особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірити її дієздатність та витребувати і перевірити документи, необхідні для вчинення такої дії.
Правила статті 45 вищевказаного Закону передбачали підписання угоди особою, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у присутності нотаріуса. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса угоду може підписати інший громадянин. Про причини, з яких особа не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.
Аналогічне правило містить і пункт 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 14 червня 1994 року (далі Інструкція), в якому також зазначено, що якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, нотаріус прочитує йому текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що підписання договору представником та прочитання нотаріусом тексту документа з відповідною відміткою має місце у випадках, якщо громадянин не може власноручно підписати угоду.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 48 ЦК УРСР, для визнання спірного договору дарування недійсним, оскільки порушення порядку посвідчення договору дарування судами не встановлено.
При цьому, факт неписьменності особи є не фактом, що має юридичне значення, встановлення якого можливо судовим рішенням за окремою вимогою позивача, а є обставиною, якою позивач обґрунтовує вимогу про визнання правочину недійсним.
Крім того, апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, правильно виключив із мотивувальної частини рішення висновок про сплив позовної давності, оскільки судами не встановлено порушень прав спадкоємця, які мають похідний характер від прав спадкодавця.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судівне спростовують, а фактично стосуються переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2016 року в частині, яка не змінена апеляційним судом та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
Г.І. Мостова