Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 22 грудня 2016 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 , засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року та вирок Апеляційного суду міста Києва від 09 червня 2016 року.
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року засуджено:
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
не судимого,
та
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
громадянина України,
не судимого,
- кожного за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців без конфіскації майна.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ДНДЕКЦ МВС України судові витрати у розмірі 8 709 грн. 12 коп. із кожного.
Апеляційний суд міста Києва, частково задовольнивши вимоги апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, скасував зазначений вирок місцевого суду в частині призначеного засудженим покарання та постановив свій вирок від 09 червня 2016 року, яким призначив ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, що належить їм на праві власності.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року) у строк покарання у виді позбавлення волі зараховано строк попереднього ув'язнення: ОСОБА_6 із 29 квітня 2012 року, а ОСОБА_7 із 19 травня 2012 року - по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишено без зміни.
Згідно із судовими рішеннями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні готування до умисного вбивства з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин.
Так, у лютому 2012 року ОСОБА_6 , відчуваючи неприязнь до своєї колишньої дружини ОСОБА_8 , вважаючи, що вона після розлучення позбавить його основної частини спільно набутого майна, звернувся за допомогою до свого брата ОСОБА_7 , щоб знайти особу, котра за грошову винагороду погодиться вчинити вбивство ОСОБА_8 , оскільки це надасть йому можливість отримати у повну власність спільну квартиру АДРЕСА_1 , а також безперешкодно спілкуватися і виховувати дитину. ОСОБА_7 схвалив таке рішення і погодився допомогти ОСОБА_6 , вступивши з ним в злочинну змову, спрямовану на умисне вбивство ОСОБА_8 .
Обговорюючи шляхи втілення злочинного задуму, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 розробили план злочину, а саме, планували знайти особу, яка за грошову винагороду у розмірі близько 7 000 - 7 500 доларів США погодиться вчинити вбивство ОСОБА_8 , та повідомити виконавцю всі відомості, необхідні для здійснення вбивства.
Приблизно в кінці лютого 2012 року ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_9 із пропозицією вчинити вбивство за винагороду. У березні 2012 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зустрілися з ОСОБА_9 і, переслідуючи корисливий мотив, умовили останнього вчинити вбивство ОСОБА_8 за винагороду у розмірі 7 000 доларів США, надавши її фотокартку ОСОБА_9 .
Наступного дня ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зустріли ОСОБА_9 і відвезли його до будинку АДРЕСА_2 та повідомили, що в цьому будинку проживає ОСОБА_8 . Дочекавшись виходу останньої з будинку, брати Ніколаєнки вказали ОСОБА_9 на неї, як на особу, яку необхідно вбити. Також вони повідомили виконавцю, що ОСОБА_8 досить часто буває в дачному будинку в с. Пірнове Вишгородського району Київської області, що належить ОСОБА_10 .
Після отримання згоди ОСОБА_9 на вчинення вбивства ОСОБА_8 замовники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пообіцяли в якості завдатку на суму у розмірі 3 500 доларів США провести ремонт автомобіля ОСОБА_9 .
24 квітня 2012 року ОСОБА_6 на вул. Мостицькій у м. Києві зустрівся з ОСОБА_9 , де вимагав від останнього вчинити вбивство ОСОБА_8 , пообіцявши ще 3 500 доларів США після отримання підтвердження вчинення вбивства.
25 квітня 2012 року ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільну небезпеку наміру ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , не бажаючи позбавляти іншу людину життя, прагнучи завадити скоєнню особливо тяжкого злочину, звернувся до правоохоронних органів із заявою про злочинні дії ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Після чого ОСОБА_9 погодився на пропозицію працівників міліції взяти участь у попередженні вчинення особливо тяжкого злочину.
Близько 16 год. 25 квітня 2012 року ОСОБА_9 , виконуючи спеціальне завдання працівників міліції, які проводили оперативно-технічні заходи та взяли під контроль всі дії щодо підготовки вбивства ОСОБА_8 , зустрівся з ОСОБА_6 і повідомив йому про готовність вчинити вбивство. ОСОБА_6 підтвердив свою згоду на вбивство та погодився передати йому 3 500 доларів США в якості винагороди за вчинення цього злочину. Того ж дня ОСОБА_9 зустрівся з ОСОБА_7 і повідомив про вимогу ОСОБА_6 вбити ОСОБА_8 , а також про необхідність надання доказів вчинення злочину.
Наступного дня ОСОБА_9 спільно із задіяним працівником міліції ОСОБА_12 , котрий мав відігравати роль безпосереднього виконавця злочину, зустрівся із замовниками вбивства на вул. Сирецькій у м. Києві, де познайомив їх з ОСОБА_12 і повідомив, що це саме та особа, яка має вчинити вбивство, на що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 погодилися й підтвердили свою готовність після отримання доказів вбивства сплатити кошти у розмірі 3 500 доларів США.
Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , діючи як замовники й організатори злочину, вважаючи, що вчинили всі дії, спрямовані на підшукування співучасника, тобто виконавця злочину, повідомили всю необхідну інформацію для вчинення злочину і були переконані, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 виконають вбивство ОСОБА_8 за обіцяну винагороду.
28 квітня 2012 року з метою попередження і викриття злочинної діяльності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працівниками міліції було імітовано вбивство ОСОБА_8 .
Близько 16 год. того ж дня ОСОБА_6 у приміщенні Київської міської клінічної лікарні № 15 на вул. Іллінській, 3 у м. Києві, отримавши від ОСОБА_12 підтвердження вбивства ОСОБА_8 , а саме кольорову копію фотокартки із зображенням трупа ОСОБА_8 , документи, належні останній, частково розрахувався з виконавцем злочину, сплативши йому 400 доларів США, після чого був затриманий працівниками міліції.
Тоді ж ОСОБА_7 , отримавши від ОСОБА_6 інформацію про виконання ОСОБА_12 вбивства ОСОБА_8 , прибув до Київської міської клінічної лікарні № 15, щоб передати виконавцю злочину решту грошової винагороди, однак, дізнавшись про затримання ОСОБА_6 працівниками міліції, з метою уникнення кримінальної відповідальності з місця злочину втік, але у подальшому був затриманий працівниками міліції.
У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених, неправильне застосування кримінального закону, порушують питання про скасування вироку апеляційного суду. За змістом касаційних скарг засуджений ОСОБА_6 посилається на те, що апеляційний суд не надав оцінки тому, що засуджені визнали вину, щиро розкаялися, позитивно характеризуються, хворіють на хронічні захворювання, мають на утриманні батьків похилого віку, які потребують постійного нагляду, батька, який є інвалідом другої групи, думку потерпілої ОСОБА_8 , котра просила не призначати покарання у виді позбавлення волі, а ОСОБА_6 має на утриманні неповнолітню дитину. Засуджений ОСОБА_7 указував, що покарання, призначене судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України, є правильним та обґрунтованим. Крім того, засуджені зазначають, що апеляційним судом було порушено вимоги ст. 16 КПК України 1960 року, оскільки, на їхню думку, судді ставилися до них упереджено, називали їх злочинцями, намагалися обмежити виступи захисників і засуджених у судових дебатах, протягом короткого часу виготовили вирок, що, за їх переконанням, свідчить про те, що рішення було заздалегідь виготовлене.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінальної справи через відсутність у діях засуджених складу злочину. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, умотивованість обґрунтування винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у обвинувальних вироках судів першої та апеляційної інстанцій недопустимими доказами. Обґрунтовуючи свої твердження, захисник зазначає, що працівники правоохоронних органів не могли залучати ОСОБА_9 і ОСОБА_12 до виконання завдань із попередження та розкриття злочинної діяльності, судом безпосередньо не допитано свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_13 , однак їхні свідчення, надані під час досудового розслідування, покладено в основу обвинувальних вироків. Крім того, в доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_5 стверджує про порушення права на захист засуджених, а також указує, що останнім призначено покарання без урахування вимог ч. 2 ст. 68 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_5 , засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які підтримали касаційні скарги, думку прокурора, котрий заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
З урахуванням ст. 395 КПК України 1960 року суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень в тій частині, в якій вони були оскаржені.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.
Як убачається зі змісту касаційної скарги захисник ОСОБА_5 , обґрунтовуючи касаційні вимоги, з-поміж іншого, посилається на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких наведено у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена. Отже, касаційний суд при касаційному розгляді виходить із обставин справи, встановлених судом.
При перевірці матеріалів кримінальної справи касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та кваліфікації їхніх дій за даними нормами кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним у їх сукупності з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, у тому числі з точки зору їх належності, допустимості та достатності.
Так, в основу обвинувального вироку місцевим судом обґрунтовано покладено послідовні показання: засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , які визнали вину, та детально розповіли про готування до вчинення умисного вбивства, про те як вони шукали виконавців злочину та надавали їм необхідну для його виконання інформацію; потерпілої ОСОБА_8 , яка повідомила, що від працівників міліції дізналася про те, що колишній чоловік ОСОБА_6 замовив її вбивство, оскільки хоче заволодіти її майном; свідків ОСОБА_14 - матері засуджених та ОСОБА_10 - матері потерпілої, які підтвердили наявність напружених стосунків між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ; свідка ОСОБА_15 - працівника міліції, який повідомив, що до них звернувся ОСОБА_9 та повідомив, що брати ОСОБА_16 замовили йому вбивство ОСОБА_8 , після чого було здійснено оперативно-технічні заходи за участю ОСОБА_9 та впроваджено співробітника - агента. Після вчинення дій, спрямованих на інсценування вчинення злочину за участю потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_12 передав ОСОБА_6 докази вчинення ним злочину, внаслідок чого отримав частину винагороди; свідка ОСОБА_12 , який повідомив, що в квітні 2012 року співробітники правоохоронних органів запропонували йому перевірити інформацію щодо готування замовного вбивства, на що він погодився. У подальшому ОСОБА_9 познайомив його з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , під час розмови з якими останні повідомили йому про наміри щодо вбивства дружини ОСОБА_6 . Після того як він надав докази вчинення ним злочину, ОСОБА_6 передав йому частину коштів; свідка ОСОБА_17 та оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_13 , відповідно до яких брати ОСОБА_16 пропонували їм за грошову винагороду здійснити вбивство ОСОБА_8 із метою заволодіти спільною квартирою; свідка ОСОБА_18 , який повідомив, що зі слів ОСОБА_9 знає про намір братів ОСОБА_16 замовити вбивство ОСОБА_8 ; свідка ОСОБА_9 , показання якого були оголошені в судовому засіданні та відповідно до яких брати ОСОБА_16 запропонували йому вчинити вбивство ОСОБА_8 за винагороду, при цьому вони повідомили йому місце проживання останньої та надали всю інформацію, необхідну для вчинення злочину. Після написання ним заяви до міліції про готування умисного вбивства братами ОСОБА_16 та проведення оперативних заходів, він познайомив ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з «виконавцем злочину». Також судом враховано дані письмових доказів, а саме: заяви ОСОБА_9 про готування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вбивства ОСОБА_8 ; протоколу пред'явлення свідку ОСОБА_9 фотознімків для впізнання, відповідно до якого він впізнав на фотокартці ОСОБА_8 як особу вбивство якої йому замовили брати ОСОБА_16 ; протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_9 , відповідно до якого останній детально розповів за яких обставин зустрічався з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , коли вони розповідали йому інформацію, необхідну для вчинення злочину; протоколу огляду та вилучення у ОСОБА_9 диктофону з цифровим записом розмови ОСОБА_6 з ОСОБА_9 у ході якої вони обговорювали умови оплати та надання підтверджуючих доказів вбивства ОСОБА_8 ; висновку експерта, відповідно до якого на наданому на дослідження диктофоні, аудіозапис ознак монтажу не має та на ньому присутній голос та мовлення ОСОБА_6 ; висновку експерта, відповідно до якого на наданій на дослідження міні відеокасеті ознак монтажу відеозапису не має та зафіксовані голос і мовлення належать ОСОБА_7 і ОСОБА_6 ; протоколу про результати здійснення оперативно-технічних заходів, на яких зафіксовано розмови між ОСОБА_6 , ОСОБА_9 і ОСОБА_12 про деталі виконання вбивства ОСОБА_8 ; протоколу огляду відеокасети з записом зустрічі ОСОБА_9 та ОСОБА_12 із ОСОБА_6 , у ході якої обговорювалися деталі вчинення злочину; протоколу огляду відеокасети з записом зустрічі ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , під час якої останній повідомив ОСОБА_12 , що у нього є лише частина коштів, залишок винагороди буде виплачено, щойно приїде його брат; газети «Сегодня» з аркушем паперу А4 на якому зображена кольорова фотокопія зображення «трупа» ОСОБА_8 ; протоколу очної ставки між свідком ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_6 ; протоколів огляду місця подій; чотирьох купюр номіналом по сто доларів США кожна, що були вилучені у ОСОБА_12 , тощо.
Враховуючи, що вищенаведені показання засуджених, свідків, дані письмових доказів повністю спростовують посилання захисника ОСОБА_5 про відсутність у діях ОСОБА_7 і ОСОБА_6 складу злочину, за який вони засуджені, то його скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
За встановлених місцевим судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України як готування до організації умисного вбивства, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, вчинене на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.
Доводи захисника ОСОБА_5 щодо безпідставності посилання у вироку, як на докази винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , оскільки вони не допитувалися безпосередньо судом, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, із матеріалів справи вбачається, що зазначені свідки неодноразово не з'являлися в судове засідання суду першої інстанції, в результаті чого судом переносилися судові засідання та надавалися доручення на встановлення місця їх знаходження. Оскільки свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_13 так і не з'явилися в судове засідання, суд правильно, на підставі ст. 306 КПК України 1960 року, оголосив їх свідчення, надані під час досудового слідства, та обґрунтував ними свої висновки. При цьому з матеріалів справи вбачається, що судом проводилися вичерпні заходи для забезпечення явки свідків у судове засідання. Лише після одержання матеріалів про неможливість явки вказаних осіб, їх показання були досліджені у судовому засіданні у порядку, визначеному ст. 306 КПК України 1960 року. Разом із цим показання цих свідків не виступали основними доказами винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону були оцінені у сукупності із іншими доказами, наявними у матеріалах справи.
Пунктом 11 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим кодексом.
За таких обставин, судове слідство у справі проведено із дотриманням законодавчо визначених вимог, у порядку, що передбачений КПК України 1960 року. Порушень порядку дослідження показань свідків, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі, не встановлено.
Матеріалами справи також спростовуються твердження захисника ОСОБА_5 про обґрунтування вироку суду недопустимими доказами, отриманими з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.
Доводи захисника ОСОБА_5 про безпідставність залучення ОСОБА_9 і ОСОБА_12 до виконання завдань і розкриття злочинної діяльності не знайшли свого підтвердження і не суперечать вимогам ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (в редакції закону, що діяла на час вчинення злочину).
Оцінка доказів відповідно до ст. 67 КПК України 1960 року є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Висновки суду щодо оцінки доказів належним чином обґрунтовані, про що у вироку згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року наведено докладні мотиви.
У зв'язку з викладеним, сумнівів щодо об'єктивності оцінки покладених в основу вироку доказів і дотримання судом вимог ст. 67 КПК України 1960 року, у колегії суддів немає.
Не знайшли свого підтвердження під час вивчення матеріалів справи і доводи захисника ОСОБА_5 про порушення права на захист засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КПК України 1960 року захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого.
Так, спосіб залучення адвокатів для захисту обвинувачених (підсудних) ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , у скоєнні особливо тяжкого злочину родичами не суперечить вимогам КПК України 1960 року, а тому не потягнули за собою порушення прав засуджених під час досудового слідства та під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
В матеріалах справи також містяться заяви ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від 14 і 21 травня 2012 року відповідно, про те, що вони просять залучити до участі у справі в якості захисників - адвокатів ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Крім того, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в судовому засіданні, в присутності адвокатів, будь яких заяв щодо неналежного способу захисту чи здійснення захисту їхніх інтересів неуповноваженими особами, не заявляли.
Доводи касаційних скарг засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5 про суворість визначеного засудженим покарання на думку колегії суддів, з урахуванням змін, внесених до ст. 68 КК України, є слушними.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
З матеріалів справи убачається, що при призначенні покарання засудженим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 апеляційний суд, керувався вимогами статей 50, 65 КК України, роз'ясненнями, котрі містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особи засуджених, обставини, що пом'якшують покарання.
Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання, передбачене санкцією статті, за якою їх визнано винними, врахував ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочину, який є особливо тяжким, конкретні обставини справи, думку потерпілої, яка не мала до засуджених претензій, дані про особи винних, у тому числі ті, на які вони посилаються у касаційних скаргах, які раніше не судимі, мають хронічні захворювання, їхні батьки - особи пенсійного віку, котрі потребують постійної сторонньої допомоги, при цьому їхній батько є інвалідом другої групи, а ОСОБА_6 має на утриманні неповнолітню дитину, обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття.
З урахуванням активної ролі обох засуджених у готуванні до вчинення особливо тяжкого злочину, високого ступеня узгодженості їх дій, мотивів злочину та способу вчинення, висновок суду про неможливість призначення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу є обґрунтованим.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 09 вересня 2016 року, який набрав чинності 08 жовтня 2016 року, ст. 68 КК України було доповнено частиною четвертою, відповідно до якої довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-1141, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу.
За таких обставин, максимальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 115 КК України за готування до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, є покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 68 КК України за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Отже, максимальний строк покарання, що може бути призначений судом ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - становить 7 років 6 місяців позбавлення волі.
За таких обставин вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 необхідно змінити, привести покарання, призначене їм за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у відповідність до вимог ч. 2 ст. 68 КК України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційні скарги захисника ОСОБА_5 , засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду міста Києва від 09 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінити.
На підставі частин 2, 4 ст. 68 КК України (в редакції Закону України від 07 вересня 2016 року) ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України вважати засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що належить їм на праві власності.
У решті судові рішення щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишити без зміни.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_22