22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє в особистих інтересах і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки та піклування в особі виконкому Іллічівської міської ради Одеської області, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та примусове вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_5, яка діє особисто і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6, до ОСОБА_4, треті особи: Іллічівський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, ОСОБА_8, служба у справах дітей виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області, про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року,
У липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив:
- скасувати реєстрацію ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 та виселити їх з квартири;
- зобов'язати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осібзняти вказаних осіб з реєстрації за вказаною адресою.
У вересні 2014 року позивач знову уточнив позовні вимоги та просив визнати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселити їх, а також усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом примусового вселення.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що він разом з матір'ю ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, та братом ОСОБА_8 був наймачем квартири АДРЕСА_1 з 1996 року. На підставі договору довічного утримання від 08 лютого 2005 року ОСОБА_5 набула права власності на спірну квартиру.
Позивач вказував, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 січня 2012 року було скасовано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 лютого 2002 року про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою. Крім того, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2012 року, яке набрало чинності, визнано приватизацію вказаної квартири недійсною, а також визнано недійсним договір довічного утримання від 08 лютого 2005 року. Незважаючи на вказане судове рішення 16 березня 2012 року відповідач ОСОБА_5 разом з двома своїми дітьми: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована у спірній квартирі.
Посилаючись на те, що законна підстава, на якій ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заселилися у вказану квартиру, відпала, ОСОБА_4 просив на підставі ст. ст. 15, 16, 216, 317, 346 ЦК України визнати їх такими, що втратили право користування житлом. Крім того, зазначив, що вказані особи вселились в спірну квартиру після смерті ОСОБА_9 без його згоди як члена сім'ї наймача та порушують його право на житло. Також просив усунути перешкоди у вселенні його в квартиру, які чинить ОСОБА_8
У вересні 2014 року ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та просили визнати за ними право користування жилим приміщенням.
На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 посилалася на те, що вона разом зі своїми доньками проживають у спірній квартирі з 2001 року і до теперішнього часу, з дозволу її баби ОСОБА_9 та батька ОСОБА_8, за яким здійснюють догляд, а тому вважають, що заселилися у спірну квартиру на законних підставах як члени сім'ї наймача, у зв'язку з чим просили на підставі ст. ст. 65, 64 ЖК Української РСР задовольнити позов.
Справа розглядалась судами неодноразово.
РішеннямІллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.
Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1.
Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 відхилено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, служби у справах дітей виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області задоволено частково.
Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року скасовано в частині вирішення первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, а також в частині вирішення зустрічного позову, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про вселення рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 липня 2015 року залишено без змін.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в особистих інтересах і як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7, задоволено частково; апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2014 року в частині вирішення первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, а також в частині вирішення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, а також в частині вирішення зустрічного позову, та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 та задовольняючи зустрічний позов, відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України врахував висновки і мотиви скасування попереднього рішення апеляційного суду, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, та на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що ОСОБА_8, який є членом сім'ї наймача - ОСОБА_9, а ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_8 та онукою ОСОБА_9, а також врахувавши заперечення ОСОБА_8, як користувача правами наймача квартири, проти виселення його доньки та онуків із квартири, оскільки вони проживають із його згоди та разом із ним, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням й виселення, у зв'язку з чим вмотивовано задовольнив їх зустрічний позов про визнання права користування спірною квартирою.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
В.М. Коротун
Т.О. Писана