22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Коротуна В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року,
У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 2 703 566 грн 48 коп., з якої заборгованість за кредитом - 1 332 640 грн 61 коп., за відсотками - 1 136 150 грн 89 коп., пеня - 234 774 грн 98 коп.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» посилалося на те, що 03 листопада 2005 року між закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 03-609, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 70 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних терміном до 02 листопада 2015 року.
Позивач вказував, що 17 грудня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», який є правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, за яким банк відступив позивачу право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 01 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 2 703 566 грн 48 коп., позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 14 квітня 2016 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 03-609 від 03 листопада 2005 року в сумі 889 662 грн 76 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 грудня 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за вказаним кредитним договором, проте позивач звернувся до суду з цим позовом лише у серпні 2015 року, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, про застосування якого заявляв відповідач.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував уточнений розрахунок заборгованості, здійснений позивачем за період з 01 серпня 2012 року по 01 серпня 2015 року, а також виходив з того, що відповідачем рішення суду про стягнення заборгованості від 27 грудня 2011 року не виконано та заборгованість за кредитним договором не погашена, проте наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в межах строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
В.М. Коротун