22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення коштів за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_7, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду
м. Києва від 23 серпня 2016 року,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив у ході розгляду справи та остаточно просив стягнути на його корись з ОСОБА_5 суму заборгованості у розмірі 191 460 грн 28 коп.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 10 грудня 2009 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого він передав, а відповідач отримав грошову позику в розмірі 4 000 дол. США строком до 21 грудня 2009 року, про що відповідачем було складено власноручну боргову розписку.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі основного боргу - 85 010 грн 32 коп., 3 % річних - 13 806 грн 53 коп., процентів у розмірі облікової ставки НБУ - 43 714 грн 71 коп., у зв'язку із чим ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня
2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 18 травня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_5 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 18 вересня
2013 року (справа № 6-63цс13) та від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), а також завірену приватним нотаріусом заяву ОСОБА_6 від 09 лютого 2016 року, відповідно до якої він підтвердив той факт, що ОСОБА_5 передав йому, а він отримав грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США, які попередньо були передані ОСОБА_4 ОСОБА_5 саме для ОСОБА_6 (а. с. 44), та виходили з того, що відповідач ОСОБА_5 отримав грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США безпосередньо для третьої особи ОСОБА_6, а видана ним розписка не містить обов'язку щодо повернення особисто ним вказаних грошових коштів, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин щодо позики та відсутність у відповідача ОСОБА_5 обов'язку щодо повернення вказаних грошових коштів позивачеві.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
О.В.Попович