22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Писаної Т.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Агрофірма «Славутич» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою приватного підприємства «Агрофірма «Славутич» на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року,
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений 05 січня 2005 року між ним та приватним підприємством «Агрофірма «Славутич» (далі - ПП «Агрофірма «Славутич»), та зареєстрований Бобринецьким районним відділенням Кіровоградської філії ДП «Центр ДКЗ» 25 лютого 2005 року за № 130.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що у вересні 2002 року між ним та ПП «Агрофірма «Славутич» було укладено договір оренди землі, на підставі якого він передав в оренду належну йому земельну ділянку площею 7,76 га, розташовану в межах Червонодолинської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області строком на 1 рік.
Вважаючи, що зазначений договір автоматично продовжував свою дію, оскільки він регулярно отримував орендну плату з 2002 року, у квітні 2014 року він звернувся до відповідача із заявою про його розірвання, проте йому повідомили, що 05 січня 2005 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди землі строком на 15 років.
Посилаючись на те, що договір строком на 15 років він не підписував і про його існування дізнався випадково, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.
Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 21 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 01 вересня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним укладений 05 січня 2005 року між ОСОБА_4 та ПП «Агрофірма «Славутич» договір оренди земельної ділянки, площею 7,76 га, яка розташована на території Червонодолинської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ПП «Агрофірма «Славутич», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності, виходив із того, що позивачу було відомо про існування оскаржуваного ним договору оренди землі від 05 січня 2005 року, оскільки весь час він отримував орендну плату, проте до суду звернувся лише у серпні 2015 року.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 2079 від 28 грудня 2015 року, проведеної на підстави ухвали суду, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у договорі оренди землі від 05 січня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «Агрофірма «Славутич», який міститься на другому аркуші у розділі «Підписи сторін» у графі «Орендодавець ОСОБА_4», виконаний не самим ОСОБА_4, а іншою особою (а. с. 121-123), у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.
При цьому судом враховано, що сторонами у вересні 2002 року було підписано договір оренди спірної земельної ділянки, скріплений печаткою ПП «Агрофірма «Славутич», строком на один рік, проте вказаний договір не пройшов державної реєстрації, а тому є не укладеним (а. с. 9), у зв'язку із чим апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач, як особа похилого віку, отримуючи з 2002 року оренду плату вважав, що отримує її за договором укладеним ним у вересні 2002 року, а тому відсутні підстави вважати, що йому було чи могло бути відомо про існування договору від 05 січня 2005 року, який він не підписував.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу приватного підприємства «Агрофірма «Славутич» відхилити.
Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
Т.О. Писана