22 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
МазурЛ.М., Завгородньої І.М., Писаної Т.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Одинадцята київська державна нотаріальна контора, ЖБК «Арсеналець 32», про встановлення обставин та усунення від права на спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року,
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив встановити обставини ухилення ОСОБА_5 від виконання обов'язку щодо утримання та виховання доньки ОСОБА_6 та усунути ОСОБА_5 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла їхня з відповідачкою спільна донька ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, іменні акції ВАТ «Полтавахолод» їхньої доньки в кількості 48 штук та страхові внески згідно договору страхування «До одруження».
Позивач зазначав, що до 1999 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5, після розірвання якого донька залишилась проживати з ним та знаходилась на його утриманні, у зв'язку з чим постановою Харківського місцевого суду м. Києва від 28 березня 2001 року стягнуто з відповідачки на його користь аліменти на ОСОБА_6
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 була байдужою до потреб та здоров'я доньки, у період з 2000 до 2010 року ухилялася від виконання обов'язку щодо утримання та виховання дитини, у зв'язку з чим вважає, що відповідачка не має права на спадкування за законом після смерті спадкодавця, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», та виходили з того, що на момент смерті ОСОБА_4 виповнилося 25 років, вона працювала та сама себе повністю забезпечувала, не потребувала сторонньої допомоги та не зверталася до матері за допомогою, оскільки не було такої необхідності, а відповідачка має хронічні захворювання, крім пенсії не має іншого доходу, та, в свою чергу, у повному обсязі виконала обов'язок відносно утримання доньки під час її неповноліття та додаткових витрат на навчання до 23 років, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України для усунення відповідачки від права на спадкування.
Докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
Т.О.Писана