Ухвала
30 листопада 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Євтушенко О.І., Кузнєцова В.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Тернопільської обласної ради, голови Тернопільської обласної ради ОСОБА_5, Департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації, третя особа - Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр, про визнання незаконним та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_6, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року,
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконним та скасувати Розпорядження голови Тернопільської обласної ради № 31 від 18 березня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади директора установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр»; визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту культур, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації № 16-К від 18 березня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади директора установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр»; поновити його на роботі на посаді директора установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр» з 19 березня 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що він працював директором установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр». Наказом № 16-К від 18 березня 2014 року його було звільнено з займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією установи.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки власник установи Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний комунальний навчально-методичний центр» не мав наміру її ліквідовувати. Крім того, на порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, відповідач не попередив позивача, у встановленому законом порядку, про наступне вивільнення, а також не запропонував йому іншої роботи.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Змінено дату звільнення ОСОБА_4 з 18 березня 2014 року на 17 квітня 2014 року. Стягнуто з Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_4 3 751,66 грн середнього заробітку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_6, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межахповноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням 45 сесії Тернопільської обласної ради № 1498 від 12 листопада 2013 року вирішено ліквідувати установу Тернопільської обласної ради «Тернопільський комунальний навчально-методичний центр», доручено департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації забезпечити ліквідацію установи та утворити ліквідаційну комісію відповідно до норм чинного законодавства.
Наказом департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації № 157-од від 10 грудня 2013 року на виконання вищезазначеного рішення створено ліквідаційну комісію, голову якої зобов'язано забезпечити персональне попередження директора Тернопільського комунального навчально-методичного центру ОСОБА_4 та інших працівників установи про їх вивільнення у зв'язку з ліквідацією..
Судами також установлено, що 12 грудня 2013 року ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 направлялось попередження про вивільнення з посади директора Тернопільського обласного комунального навчально-методичного центру, у зв'язку із ліквідацією установи, яке він отримав 13 грудня 2013 року.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної ради № 31 від 18 березня 2014 року ОСОБА_4 було звільнено з посади директора установи з 18 березня 2014 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (ліквідація установи).
Оскільки позивача згідно акту № 4 від 19 березня 2014 року на робочому місці не було, то розпорядження голови Тернопільської обласної ради № 31 від 18 березня 2014 року та наказ департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації № 16-к від 18 березня 2014 року були направлені йому 19 березня 2014 року рекомендованим поштовим відправленням, а 21 березня 2014 року надіслано повідомлення про отримання трудової книжки за адресою, яка зазначена в особовій справі.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивача з займаної ним посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією установи, здійснено відповідачем з дотриманням вимог діючого законодавства.
При цьому апеляційним судом установлено, що розпорядження голови Тернопільської обласної ради № 31 від 18 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади затверджено рішенням сесії Тернопільської обласної ради №1660 від 17 квітня 2014 року,а також те, що повний розрахунок з позивачем проведено 17 квітня 2014 року.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування" питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах вирішуються виключно на пленарних засіданнях обласної ради.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що необхідно змінити дату звільнення ОСОБА_4 з роботи з 18 березня 2014 року на 17 квітня 2014 року і за вказаний період стягнути середній заробіток.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.І. Євтушенко
В.О. Кузнєцов