Ухвала
іменем україни
21 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_6, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2016 року,
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Долинської міської ради від 12 листопада 1992 року № 359 та визнання недійсним свідоцтва про право власності, мотивуючи свої вимоги тим, що у 2014 році під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування він дізнався, що квартира АДРЕСА_1, в якій він проживав з 1958 року, у 1992 році на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» була передана у власність його дружині, що суперечить чинному законодавству, оскільки Виконавчий комітет Долинської міської ради повинен був передати квартиру у власність (спільну сумісну або часткову) всім жильцям квартири з визначенням уповноваженого власника квартири.
Рішенням Долинського районного суду від 31 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Долинської міської ради народних депутатів від 12 листопада 1992 року № 359 ОСОБА_7 було передано в особисту власність квартиру АДРЕСА_1 та видано відповідне свідоцтво про право особистої власності на цю квартиру. У подальшому до вказаних документів були внесені виправлення та зазначено, що насправді ОСОБА_7 в приватну власність була передана квартира № 5, а не № 6.
При цьому судами встановлено, що відповідно до оригіналу форми «Б» про прописку в квартирі АДРЕСА_1 та довідки від 23 жовтня 2015 року № 05386/8244, виданої КП «Управління комунальним майном» Долинської міської ради в указаній квартирі, станом на 12 листопада 1992 рік, окрім ОСОБА_7 також були прописані: її чоловік - ОСОБА_4, дочка - ОСОБА_5 та двоє її дітей: ОСОБА_8 і ОСОБА_9
У відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вказані особи також мали право на приватизацію спірної квартири.
Разом з тим із позовом до суду щодо оскарження рішення Виконавчого комітету Долинської міської ради від 12 листопада 1992 року № 359 про передачу ОСОБА_7 в особисту власність квартири АДРЕСА_1 та виданого на його підставі свідоцтва на право особистої власності від 04 грудня 1992 року ОСОБА_4 звернувся лише у жовтні 2015 року.
У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_5 просив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційної суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Так, у 2001 році позивач отримав свідоцтво на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_4 разом із дочкою ОСОБА_5 в рівних частках, тобто по 1/2 частині успадкували після смерті ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1.
Таким чином, ОСОБА_4 знаючи ще в 2001 році про те, що спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності належала його покійній дружині ОСОБА_7, з позовом до суду звернувся тільки у жовтні 2015 року, тобто із пропуском позовної давності, що за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові з цих підстав.
Наведені у касаційній скарзі доводи вказаних висновків суду не спростовують.
На підставі вказаного колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, а тому касаційну скаргу ОСОБА_4 необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:Т.О. Писана Л.М. Мазур О.В. Попович