Ухвала
19 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Євтушенко О.І., Кузнєцова В.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_6, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року,
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що вона є власником особового рахунку та основним квартиронаймачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1, а відповідач є її братом, який зареєстрований в даній квартирі з 21 вересня 1989 року, але тривалий час в ній не проживає, не несе витрат на її утримання, а тому втратив право на користування нею, відповідно до вимог ст. 71, 72 ЖК України.
У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, посилаючись на те, що позивачка за первісним позовом має на меті позбавити його права користування спірним житлом, що дасть їй право приватизувати вказану квартиру тільки на себе. Також позивач за зустрічним позовом зазначає, що у нього зі своєю сестрою - позивачкою за первісним позовом була домовленість про те, що оскільки у спірній квартирі крім нього та його сестри проживають її син, дочка та онука, а також без реєстрації чоловік дочки, то він буде проживати в іншому місці. При цьому, він регулярно відвідував спірну квартиру та передавав грошові кошти для оплати житлово-комунальних послуг.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року позов ОСОБА_7 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
РішеннямАпеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції, в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом, а в частині вирішення позовних вимог за зустрічним позовом сторонами не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4, є власником особового рахунку не приватизованої двохкімнатної квартири, загальною площею 41,8 кв. м, яка знаходиться на АДРЕСА_1.
Згідно довідки форми №3 від 24 квітня 2015 року, виданої Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 1989 року ОСОБА_5, (далі - відповідач) з 07 жовтня 1999 року його сестра - ОСОБА_4, а також її діти: син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та онука - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3
Судом апеляційної інстанції були критично оцінені акти про не проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі з 1996 року, оскільки вони були складені працівниками ЖЕКу в 2015 році. При цьому в акті міститься посилання на пояснення свідків, які були допитані судом у судовому засіданні без участі відповідача та його представника, які не з'явились до суду, причина неявки яких була визнана судом поважною і слухання справи було відкладено, тобто показами свідків його не проживання з 1996 року у спірній квартирі не підтверджено.
Інших доказів з приводу не проживання відповідача у спірній квартирі матеріали справи не містять.
Також апеляційним судом було правильно встановлено та не заперечувалось сторонами, що спірна квартира була отримана їхніми батьками. Сестра відповідача - ОСОБА_4 мала інше житло, а після його продажу в 1999 році поселилась у спірну квартиру зі згоди ОСОБА_5, після чого зареєструвала у ній своїх дітей та онуку.
Спірна квартира складається з двох кімнат, в одній з яких проживає позивачка з сином, а в іншій її дочка зі своєю сім'єю. Відповідач, з урахуванням відсутності належних умов для проживання в спірній квартирі, на даний час проживає з жінкою у цивільному шлюбі, яка здійснює за ним відповідний догляд, оскільки він хворіє на цукровий діабет. Іншого житла відповідач не має, окрім спірної квартири.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування спірною квартирою, апеляційний суд обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 не доведено, що ОСОБА_5 не проживав у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин. Крім того, не сплата квартирної плати та комунальних платежів особисто відповідачем, не може бути достатньою підставою для позбавлення його права на житло.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова О.І. Євтушенко
В.О. Кузнєцов
