Ухвала
19 грудня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 травня 2016 року, -
вс т а н о в и л а:
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, який мотивувала тим, що після розірвання шлюбу, між нею та відповідачем існували фактичні шлюбні відносини, які тривали до 01 січня 2014 року, оскільки вони продовжували проживати разом, виховувати спільних дітей та вести спільно господарство. За час перебування у зареєстрованому шлюбі вони отримали земельну ділянку для будівництва житлового будинку, де в 1993 році розпочали будівництво спірного будинку, яке продовжується понині. Позивач вказує, що спірний будинок нею та відповідачем будується спільно, вона купувала за спільні з відповідачем кошти будівельні матеріали, виписувала їх на свою заробітну плату, часто розраховувалася з найманими працівниками, що виконували будівельні роботи. На даний час у них виникають спори щодо користування спільно набутим майном, згоди про добровільний поділ не досягнуто.
Враховуючи викладене, просила визнати будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності її та відповідача та поділити його.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 18 травня 2016 року рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.
Визнано незавершений будівництвом будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Поділено незавершений будівництвом об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за четвертим варіантом, запропонованим додатковою судовою будівельно-технічною експертизою від 29 грудня 2015 року №249/12-2015:
- виділено на 1/2 частку в об'єкті у натурі ОСОБА_4 (зелений колір) у незавершеному будівництвом об'єкті (літ. «А») першого поверху: веранду №1-1 (площею 10,9 кв. м) вартістю 63 266 грн, кімнату №1-3 (площею 16,1 кв. м) вартістю 93 448 грн, кімнату №1-4 (площею 23,3 кв. м) вартістю 135 239 грн; мансардного поверху: 52/100 частини приміщення №2-8-1 (площею 40,1 кв. м) вартістю 48 814 грн та сарай (літера господарської споруди «Б») вартістю 10 870 грн, всього на суму 351 637 грн;
- виділено на 1/2 частку в об'єкті у натурі ОСОБА_5 (жовтий колір) у незавершеному будівництвом об'єкті (літ. «А») першого поверху: кімнату №1-5 (площею 13,2 кв. м) вартістю 76 616 грн, кухню №1-6 (площею 15,9 кв. м) вартістю 92 288 грн, приміщення автономного опалення №1-7 (площею 11,6 кв. м) вартістю 67 329 грн, коридор №1-2 (площею 12,6 кв. м) вартістю 73 134 грн; мансардного поверху: 48/100 частини приміщення №2-8-2 (площею 36,8 кв. м) вартістю 44 796 грн; всього на суму 354 163 грн.
Зобов'язано ОСОБА_4 провести наступні переобладнання виділених часток: між верандою №1-1 (площею 10,9 кв. м) та приміщенням №2-8 (площею 76,9 кв. м) влаштувати проріз у перекритті з подальшим встановленням сходового маршу; між верандою №1-1 (площею 10,9 кв. м) та житловою кімнатою №1-3 (площею 16,1 кв. м), житловою кімнатою №1-3 (площею 16,1 кв. м) та житловою кімнатою №1-4 (площею 23,3 кв. м) пробити новий дверний проріз; в приміщенні №2-8 (площею 76,9 кв. м) влаштувати нову глуху перегородку, яка розділить приміщення на два ізольовані приміщення площею 40,1 кв. м та 36,8 кв. м; між верандою №1-1 (площею 10,9 кв. м) та коридором №1-2 (площею 12,6 кв. м), коридором №1-2 (площею 12,6 кв. м) та житловою кімнатою №1-3 (площею 16,1 кв. м), коридором №1-2 (площею 12,6 кв. м) та житловою кімнатою №1-4 (площею 23,3 кв. м), житловою кімнатою №1-4 (площею 23,3 кв. м) та житловою кімнатою №1-5 (площею 13,2 кв. м) закласти дверний проріз.
Зобов'язано ОСОБА_5 провести наступне переобладнання виділених часток: між коридором №1-2 (площею 12,6 кв. м) та приміщенням №2-8 (площею 76,9 кв. м) влаштувати проріз у перекритті з подальшим встановленням сходового маршу.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію за відступ від ідеальної частки в сумі 1 263 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі, яке набрало законної сили з моменту його проголошення та має приюдиційне значення, встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 листопада 1991 року, а у 2004 році шлюб було розірвано.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 03 грудня 2015 року, яке рішенням апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2016 року в цій частині залишено без змін, встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, у період з 22 лютого 2004 року до 01 січня 2014 року, а саме: громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
За таких обставин, судом встановлено, що сторони з 02 листопада 1991 року до 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, а з 22 лютого 2004 року до 01 січня 2014 року, тобто після розірвання шлюбу продовжували перебувати у фактичних шлюбних відносинах.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Рішенням Олевської селищної ради від 17 червня 1993 року №50 відповідачу було виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 під індивідуальне житлове будівництво, яка у 2007 році рішенням Олевської міської ради від 20 червня 2007 році була передана ОСОБА_5 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку.
У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 грудня 2015 року зазначено що, враховуючи ступінь готовності незакінченого будівництвом будинку 67 %, його можна поділити за чотирма варіантами та після поділу, по кожному із запропонованих варіантів, технічно можливо буде кожній стороні довести до кінця будівництво виділеної їй частини, що дозволить у наступному вирішувати питання щодо прийняттям до експлуатації та реєстрації права власності на виділену частину за кожною із сторін.
Рішенням виконкому Олевської міської ради від 28 квітня 2016 року №99 надано дозвіл на розподіл та перепланування будинку згідно всіх варіантів, запропонованих судовою експертизою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанціїта ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з'ясувавши належним чином всі обставини по справі та оцінивши всі зібрані докази, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що споруджений в період шлюбу та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу спірний незакінчений будівництвом будинок є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який підлягає поділу між ними у рівних частках, тобто по 1/2 частині кожному згідно четвертого варіанту висновку експертизи, так як останній передбачає менший відступ від ідеальних часток.
Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.
Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 18 травня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
Г.І. Мостова