10 січня 2017 р.Р і в н еСправа №817/1025/16
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 ,
про зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинення дій щодо зарахування строку навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна у загальний строк військової служби та у строк безперервної служби, у зв'язку з чим провести перерахунок вислуги років, вважаючи початком військової служби 17.09.1998 та внести у зв'язку з цим відповідні зміни у всі необхідні документи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при обчислені загального строку військової служби не враховано період його навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, що призвело до неправильного обрахунку строку військової служби, та, як наслідок порушення прав позивача як військовослужбовця. Адже, в розумінні законодавства, яке було чинним на момент його прибуття на навчання до такого ліцею, є початком військової служби.
У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти позову, вказавши, що в період навчання позивача у військовому ліцеї у законодавстві України відбулися суттєві зміни, які не пов'язують навчання у військовому ліцеї з початком проходженням військової служби, а лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади. Відтак, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
В ході судового розгляду, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 .
У поданих суду запереченнях, представник третьої особи повністю підтримав позицію відповідача.
В ході судового розгляду, судом, за згодою сторін та третьої особи, було прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1985р.н., у період з 17.09.1998 по 20.06.2002 проходив навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна (а.с.6).
В подальшому з 13.07.2002 по 31.07.2003 проходив навчання курсантом Полтавського військового інституту зв'язку, в ході якого (31.08.2002) прийняв військову присягу (а.а.с.7-8).
З 12.11.2003 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та звільнений з такої служби 24.11.2004 в запас (а.а.с.7-8).
З 30.11.2004 призваний на військову службу за контрактом, яку проходить по даний час офіцером ВЧ НОМЕР_1 (а.а.с.7-8, 10).
29.02.2016 позивачем подано рапорт командиру ВЧ НОМЕР_1 з проханням зарахування у загальний строк військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна (а.с.11), проте, листом від 12.03.2016 №14/376/1 даний рапорт залишено без задоволення, оскільки чинним законодавством не передбачено зарахування до військового стажу період навчання у військових ліцеях, та у зв'язку з тим, що визначення строку військової служби не належить до компетенції командира ВЧ НОМЕР_1 , позивачу запропоновано звернутися до вищого командування (а.с.12).
ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем допущено звуження його прав як військовослужбовця, звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України щодо проходження в Україні військової служби, регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 2 Закону №2232-XII визначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями ст.24 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час вступу позивача до військового ліцею, тобто станом на 17.09.1998) передбачалося, що початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Проте, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 №766-XIV, який набрав чинності 31.07.1999, внесено зміни до ст.24 Закону №2232-XII, згідно з якою, початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Тобто, з 31.07.1999 положення Закону №2232-XII вже не пов'язують початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військового ліцею.
Разом з тим, Закон №2232-XII (в редакції від 31.07.1999) визначає, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни (ч.1 ст.2). До видів військової служби, зокрема, відноситься військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (ч.3 ст.2).
При цьому, проходження навчання у військових ліцеях Законом №2232-XII (в редакції від 31.07.1999) визначено як підготовка до вступу у вищі військові навчальні заклади (ст.12), тобто до вступу на військову службу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) - вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Відповідно до положень Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 №651-XIV, ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).
Положенням про військові ліцеї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1087, визначено, що військовий ліцей (далі - ліцей) є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №490, Київський військовий ліцей імені Івана Богуна створено на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
За таких обставин, навчання у військовому ліцеї (училищі) не є навчанням у вищому військовому навчальному закладі в розумінні Закону №2232-XII, а лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади.
Відтак, строк навчання позивача у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 Закону №2232-XII.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.04.2013 у справі №21-107а13, а також з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 10.02.2015 у справі №2а-7334/12/2670 (№К/9991/68994/12).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно зі ст.86 зазначеного Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки, під час судового розгляду, факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження, то поданий позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування ст.94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гломб Ю.О.