Справа: № 826/2502/16 Головуючий у 1-й інстанції:Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
10 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представника позивача - Передерія В.Г., представника відповідача - Білик А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Флексосервіс» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Флексосервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005582205, № 0005592205, № 0005602205 від 28.09.2015 року та № 0006802205 від 18.12.2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Флексосервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 - 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 - 31.12.2014 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 04.09.2015 № 4352/26-58-22-05-17/32211174, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. п. 138.1, 138.2 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 334 345,00 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.19954 року № 88, п. 9.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого завищено залишок від'ємного значення по ПДВ за грудень 2014 року в сумі 45265,00 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 3346528,00 грн.; №0562615131, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення розмірі 45265 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 28.09.2015 № 0005582205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 624 600 грн. (за основним платежем 2899680 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 724920 грн.); № 0005592205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4 167 931 грн. (за основним платежем 3334345 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 833586 грн.), № 000560220, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 172 395 грн.
В подальшому за наслідками адміністративного оскарження рішенням ГУ ДФС у м. Києві №18916/10/26-15-10-05-35 від 14.12.2015 скасовано податкове повідомлення-рішення №0005582205 від 28.09.2015 року в частині основного платежу у розмірі 313 191,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 78 297,75 грн., а в іншій частині залишено без змін та залишені без змін податкові повідомлення-рішення № 0005592205, № 0005602205 від 28.09.2015.
На підставі рішення ГУ ДФС у м. Києві № 18916/10/26-15-10-05-35 від 14.12.2015 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0006802205 від 18.12.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3 233 111,25 грн. (за основним платежем 2586489 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 646622,25 грн.).
Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ПП «Флексосервіс» (покупець) та ТОВ «Аксон-Групп» (постачальник) укладено договори купівлі-продажу від 30.11.2012 № 30/11/12-5 та від 03.09.2013 № 3/09-1. Відповідно до умов даних договорів постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію згідно із замовленням, а покупець зобов'язується її оплатити та прийняти на умовах цих договорів.
Зокрема, згідно п. 1.1 договору від 03.09.2013 постачальник зобов'язується передати у власність покупця машину друкарську флексографічну 6 кольорову з трьома секціями висічки 320 мм. б/у та машину друкарську флексографічну 8 кольорову лінійну з однією секцією висічки 510 мм. б/у.
Крім того, 01.04.2014 між ПП «Флексосервіс» (покупець) та ТОВ «Універсальне агентство «Сова» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 01/05-к відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар (флексографічну фарбу), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.
27.12.2011 між ПП «Флексосервіс» (покупець) та ТОВ «Укрпромбізнес плюс» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 1/04-У, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити матеріали для поліграфічного виробництва, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах Договору.
Також 01.06.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ «Кепітал-Трейд» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 10/06-К. Відповідно до предмету договору постачальник зобов'язується поставити матеріали для поліграфічного виробництва, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.
Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, подорожні листи, акти списання, звіти з праці з квитанціями про прийняття та договори оренди нерухомого майна.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
При цьому, договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, товар, придбаний у контрагентів був використаний позивачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копіями договорів з третіми особами. Вказане підтверджує безпосередній зв'язок між правочинами, вчиненими позивачем з контрагентами ТОВ «Аксон-Групп», ТОВ «Універсальне агентство «Сова», ТОВ «Укрпромбізнес плюс», ТОВ «Кепітал-Трейд» та власною господарською діяльністю.
Стосовно посилань апелянта на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення товару, що поставлявся його контрагентами, колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.
При цьому, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання транспортної документації, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки вказаною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Також, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішення, посилається, зокрема, на дані з інформаційних баз податкового органу та на те, що у вищезазначених товариств по ланцюгу постачання не встановлено виробника та імпортера товарів, що відповідно до видаткових накладних були реалізовані у ТОВ «Аскон-Групп», ТОВ «Універсальне агентство «Сова» , ТОВ «Кепітал Трейд» та ТОВ «Укрпромбізнесплюс» для ПП «Флексосервіс».
Однак, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на вказану інформацію, оскільки вона не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, так як лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.
При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.
Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ТОВ «Аксон-Групп», ТОВ «Універсальне агентство «Сова», ТОВ «Укрпромбізнес плюс», ТОВ «Кепітал-Трейд») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказані юридичні особи не були зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.
Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.
Стосовно посилань податкового органу на те, що відносно ТОВ «Універсальне агентство «Сова» наявний протокол допиту від 08.10.2014 засновника даного товариства в якому зазначено фіктивність створення товариства за винагороду, відсутності печаток та ведення будь-якої діяльності, колегія суддів зазначає, що відсутні жодні відомості про наявність вироку суду, який відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України може бути належним доказом на підтвердження певних обставин по справі..
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказаний протокол допиту відповідач до матеріалів справи не надав, таким чином доводи акта перевірки залишаються непідтвердженими.
Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Аксон-Групп», ТОВ «Універсальне агентство «Сова», ТОВ «Укрпромбізнес плюс», ТОВ «Кепітал-Трейд».
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Ухвалу в повному тексті виготовлено 12 січня 2017 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Федотов І.В.
Губська Л.В.