Справа № 810/4753/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.
Суддя - доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
10 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
за участю представника позивача - Савченко Ю.І., представника відповідача - Леоненко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Городище-Пустоварівський цукровий завод» до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Публічне акціонерне товариство «Городище-Пустоварівський цукровий завод» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2015 р. № 0002242200, № 0002232200, № 0002222200.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Тетіївською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Городище Пустоварівський цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 07.09.2015 № 162/220/00372428, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 3 713 278,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 3 816 126,00 грн. та завищено від'ємне значення (сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 24) в сумі 164 776,00 грн.; п. 2.6 «Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затвердженого постановою Правління НБУ 15.12.2004 № 637, в результаті чого не оприбутковано готівку в касі підприємства в сумі 1 000,00 грн.; п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижено суму плати за землю в загальній сумі 2 097 693,00 грн., в т.ч. за жовтень-грудень 2012 року на суму 233 077,00 грн., за 2013 рік на суму 932 308,00 грн., за 2014 рік на суму 932 308,00 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 15.09.2015 Тетіївською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкові повідомлення - рішення № 0002232200, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 3 816 126,00 грн. за основним платежем та 954 032,00 грн. за штрафними санкціями; № 0002222200, яким позивачу донараховано податок на прибуток приватних підприємств в сумі 3 713 278,00 грн. за основним платежем та 928 320,00 грн. за штрафними санкціями; №. 0002242200, яким Позивачу донараховано орендну плату з юридичних осіб в сумі 2 097 693,00 грн. за основним платежем та 524 423,00 за штрафними санкціями.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.10.2012 між ПАТ «Городище Пустоварівський цукровий завод» (Покупець) та ТОВ «Васгард» (Продавець) був укладений Договір поставки № 011012, відповідно до умов якого Продавець передає, а Покупець приймає центрифугу І продукту в комплекті для цукрового заводу в кількості 3 шт.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткова накладна, податкові накладні, банківські виписки.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний товар позивачем доставлявся власним транспортом.
В подальшому товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, так як цукрове виробництво є основним видом діяльності позивача.
Вказане підтверджує безпосередній зв'язок між правочином, вчиненим позивачем з контрагентом та власною господарською діяльністю.
Крім того, між ТОВ «Іберція» (Продавець) та ПАТ «Городище Пустоварівський цукровий завод» (Покупець) укладено договір № 02/10 від 02.10.2014.
01.04.2013 між позивачем та ТОВ «Ярмак Трейд» також укладено договір купівлі продажу № 88.
В період, що перевірявся між ПП «ОЛВІТЕХНО» та ПАТ «Городище Пустоварівський цукровий завод» укладено ряд договорів поставки, а саме: від 16.07.2013, 18.07.2013, 09.08.2013, 20.08.2013.
Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладна, рахунок-фактура, банківські виписки.
Товар позивачем доставлявся власним транспортом.
Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Антарес-ЮА» (Постачальник) 13.03.2013 був укладений договір поставки № 7, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію марки АК в кількості 800,0 тонн. 21.10.2013 до вказаного договору була підписана додаткова угода № 1, відповідно до якої поставці підлягає вугілля марки АК в кількості 700,0 тонн.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові, податкові та залізничні накладні, банківські виписки.
Крім того, позивачем також були надані до перевірки Посвідчення № 5 про якість вугілля антрацита від 22.03.2013 та Посвідчення № 6 про якість вугілля антрацита від 23.03.2013, а також Лист про власність на товар № 27 від 22.03.2013, № 28 від 23.03.2013.
В перевіряємий період позивач також мав господарські відносини з ТОВ «Інком Строй», а саме між ними було укладено договір поставки від 21.04.2014.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.
Також поставку товарів позивачу здійснювало ТОВ «Лейтер Плюс» відповідно до договору поставки від 26.08.2014, що підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.
Крім того, 17.04.2014 між позивачем та ТОВ «Альфа Трейд Груп» укладено договір поставки продукції.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.
Крім того, між ПП «ТОВ «Діагрісс» та ПАТ «Городище Пустоварівський цукровий завод» 06.08.2013 укладено договір поставки.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, банківські виписки.
Також, між позивачем та ТОВ «ТД «Галс Агро» укладений договір комісії на купівлю продукції № 15 від 01.04.2011, відповідно до умов якого Комісіонер (ТОВ «ТД «Галс Агро») зобов'язується від свого імені за дорученням, в інтересах та за рахунок Комітента (Позивач) вчинити правочини з придбання продукції.
Крім того, між ТОВ «ТД «Галс Агро» та Позивачем укладений Договір № 01/4-2 від 01.04.2011 відповідального зберігання нафтопродуктів, оскільки Позивач має відповідні ємності для їх зберігання у власності.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору комісії, укладеного з позивачем, ТОВ «ТД «Галс Агро» здійснило придбання паливно-мастильних матеріалів (дизельне паливо, бензин А 92, бензин А-76, бензин А-95) у ТОВ «ТД Манго-Трейд» та передало їх на зберігання позивачу, що підтверджується актами приймання - передачі на зберігання від 20.11.2013 (дизельне паливо 31,709 т), від 13.11.2013 (дизельне паливо 53,326 т), від 15.11.2013 (бензин А-92 19,678 т), від 11.10.2013 (бензин А-92 19,560 т), від 17.09.2013 (дизельне паливо 23,889 т), від 02.09.2013 (дизельне паливо 21,270 т, бензин А-95 4,534 т), від 18.10.2013 (дизельне паливо 58,427 т), від 21.10.2013 (дизельне паливо 21,759 т), від 21.11.2013 (дизельне паливо 31,725 т), від 23.10.2013 (дизельне паливо 30,042 т), від 17.10.2013 (дизельне паливо 9,060 т), від 03.10.2013 (бензин А-92 8,246 т, дизельне паливо 12,416 т), від 16.10.2013 (дизельне паливо 40,510 т).
Доставка паливно-мастильних матеріалів відбувалась транспортними засобами постачальника ТОВ «ТД Манго-Трейд» до адреси їх зберігання, тобто до адреси виробничих потужностей позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Реальність виконання вказаних договорів також підтверджують видаткові накладні та банківські виписки.
Також з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Олмтранс» здійснило поставку коксу доменного КД-2 позивачу, що підтверджується видатковими та податковими накладними.
Факт оплати коксу доменного підтверджується відповідними банківськими виписками.
Окрім цього, між позивачем та ТОВ «Олмтранс» був укладений договір № 1704/ИФ від 16.04.2013, відповідно до умов якого ТОВ «Олмтранс» зобов'язалось поставити, а позивач прийняти та оплатити вапняк флюсовий.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, банківські виписки.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Колегія суддів також зазначає, що договора, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Стосовно доводів відповідача про відсутність у позивача сертифікатів якості на поставлений товар, колегія суддів зазначає, що сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.
Крім того, щодо посилання податкового органу на відсутність документального підтвердження транспортування поставленого товару, колегія суддів зазначає, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.
При цьому, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання транспортної документації, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки вказаною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Також, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Щодо посилань податкового органу на недекларування контрагентами позивача сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Невиконання контрагентом платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.
Крім того, відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єктів господарювання перевірки не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Також, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.
При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.
Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Васгард», ТОВ «Іберція», ТОВ «Ярмак Трейд», ПП «Олвітехно», ТОВ «Антарес-ЮА», ТОВ «Інком Строй», ТОВ «Лейтер Плюс», ТОВ «Альфа Трейд Груп», ТОВ «Діагрісс», ТОВ «ТД «Галс Агро», ТОВ «Олмтранс» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.
Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.
Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «Васгард», ТОВ «Іберція», ТОВ «Ярмак Трейд», ПП «Олвітехно», ТОВ «Антарес-ЮА», ТОВ «Інком Строй», ТОВ «Лейтер Плюс», ТОВ «Альфа Трейд Груп», ТОВ «Діагрісс», ТОВ «ТД «Галс Агро», ТОВ «Олмтранс».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення № 0002232200 та № 0002222200 від 15.09.2015 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 862 650,00 грн. та податку на прибуток підприємств в сумі 750 938,00 грн. є незаконними та підлягають скасуванню.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, податковим повідомленням - рішенням № 0002232200 від 15.09.2015 відповідачем було донараховано позивачу податок на додану вартість в сумі 3 118 252,00 грн. у зв'язку із наданням сг виробникам послуг по переробці цукрових буряків на давальницьких умовах урожаю 2013 року за ціною нижче собівартості.
Також, податковим повідомленням - рішенням № 0002222200 від 15.09.2015 відповідачем було донараховано позивачу податок на прибуток підприємств в сумі 2 962 340,00 грн. у зв'язку із наданням сільськогосподарським виробникам послуг по переробці цукрових буряків на давальницький умовах урожаю 2013 року за ціною нижче собівартості.
Так, зокрема, відповідач вважає, що позивач занижено доход від реалізації послуг по переробці цукрових буряків у сумі 15 591 262,00 грн. за 2013 pік, в результаті надання сільськогосподарським виробникам послуг по переробці цукрових буряків на давальницьких умовах урожаю 2013 року за ціною нижче собівартості. На думку відповідача, операція з надання послуг переробки за ціною нижче собівартості - це потенційно збиткова операція для підприємства. Це, в свою чергу, впливає на прибутковість господарської діяльності, оскільки підприємство не отримує доходу та інших економічних вигод у своїй підприємницькій діяльності.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду. П. 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За змістом п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість, виходячи із собівартості товару.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не враховано положень ГК України, який не пов'язує господарську діяльність із обов'язковим отриманням прибутку, а навпаки передбачає, що підприємництво, як вид господарської діяльності, здійснюється на власний ризик.
Таким чином, прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати, в тому числі, і окремі збиткові операції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення № 0002232200 та № 0002222200 від 15.09.2015 в частині донарахування позивачу ПДВ в сумі 3 118 252,00 грн. та податку на прибуток підприємств в сумі 2 962 340,00 гри. є незаконними та підлягають скасуванню.
Щодо податкового повідомленням - рішенням № 0002242200 від 15.09.2015, яким позивачу було донараховано орендну плату за земельні ділянки державної/комунальної власності в сумі 2 097 693,00 грн. за основним платежем та 524 423,00 грн. за штрафними санкціями, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2005 між позивачем та Городище - Пустоварівською сільською радою Володарського району Київської області був укладений Договір оренди земельної ділянки загальною площею 74,8753 га строком на 49 років.
Згідно з п. 5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8 563 937,00 грн.
Відповідно до п. 9 цього договору орендна плата вноситься Орендарем щорічно у грошовій формі 94 203,31 грн.
На виконання умов Податкового кодексу України, який набув чинності 01.01.2011 між Позивачем та Городище - Пустоварівською сільською радою 27.03.2012 був підписаний Додатковий договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.08.2005, яким були внесені зміни в договір щодо кадастрового номера земельної ділянки та щодо збільшення орендної плати за земельну ділянку. Так, відповідно до підписаного додаткового договору, орендна плата вноситься орендарем щорічно у розмірі 384 000,00 грн.
На думку податкового органу, річна сума орендної плати за землю, яка підлягала нарахування та сплаті ПАТ «Городище-Пустоварівський цукровий завод» повинна становити 1 316 308 грн., оскільки відповідачем за основу була взята нормативна грошова оцінка, затверджена рішенням Городище - Пустоварівської сільської ради від 28.01.2011 №№ 29-4-VI (п) «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель села Городище - Пустоварівське».
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, яким урегульовано питання внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на праві постійного користування і оренди.
За нормами пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Згідно пунктів 288.2 та 288.3 статті 288 такого кодексу платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом
За нормами пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
За правилами підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Водночас, статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації, визначених Кабінетом Міністрів України, не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації. Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.01.2011 Городище Пустоварівською сільською радою прийнято рішення № 29-4-VI (п) «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель села Городище - Пустоварівське».
Проте, Городище Пустоварівською сільською радою не виконано вимоги ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та не оприлюднено рішення від 28.01.2011 №№ 29-4-VI (п) «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель села Городище - Пустоварівське» у відповідних друкованих засобах масової інформації, що було встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, а тому воно не набрало чинності, з огляду на що у податкового органу були відсутні підстави для донарахування позивачу орендної плати з посиланням на зміну розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2012-2014 роки.
Аналогічна правова позиція міститься в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2015 року по справі № К/800/10114/14 та від 16 червня 2015 року по справі № К/800/55149/14.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 у справі № 810/5707/14 визнано протиправними дії Відділу Держземагентства у Володарському районі Київської області щодо застосування коефіцієнту 1,2 при формуванні витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ПАТ «Городище - Пустоварівський цукровий завод» та зобов'язано Відділ Держземагентства у Володарському районі Київської області видати ПАТ «Городище - Пустоварівський цукровий завод» витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням її змішаного використання (землі промисловості, землі комерційного використання, землі громадського призначення, землі під зеленими насадженнями, землі відведені під майбутнє будівництво).
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, при обрахунку орендної плати, відповідачем було неправильно визначено базу оподаткування, оскільки за основу була взята нормативна грошова оцінка, затверджена рішенням Городище - Пустоварівської сільської ради, яке не набрало законної сили та при розрахунку якої був застосований неправильний коефіцієнт функціональною використання земельної ділянки.
Таким чином, юридично правильним є висновок суду першої інстанцій про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 15.09.2015 № 0002242200.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Ухвалу в повному тексті виготовлено 12 січня 2017 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.