Справа: № 736/1287/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Чурупченко М.І. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
Іменем України
12 січня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Мамчура Я.С.,
Горяйнова А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_3 звернувся до Корюківського районного суду Чернігівської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язати Управління здійснити відповідний перерахунок та виплатити 4730 грн. грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік.
Постановою Корюківського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Закон України «Про державний бюджет» не може вносити зміни до інших нормативно-правових актів, оскільки це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, призводить до обмеження прав певних категорій осіб, що є недопустимим.
Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 відповідно до положень статей 5,6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія УБД №36386.
Однак, у 2016 році позивачу така допомога була виплачена у розмірі 920 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 141 «Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Вважаючи, що Управлінням протиправно здійснено призначення та виплата за 2016 рік щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а не в розмірі визначеному ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з даним позовом в суд.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 26 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України правове регулювання соціальних виплат делеговано Кабінетові Міністрів України, а тому відповідач при призначенні та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», діяв в межах повноважень, передбачених законодавством, згідно з кошторисом розпорядників бюджетних коштів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Згідно п.26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення, серед іншого, ст.ст.12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
В Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Також, Конституційним Судом України у Рішенні від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держав.
Відповідно до положень статей 113 та 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування тощо.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Тобто, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2016 році встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій в розмірі 920 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, в 2016 року позивачу нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня 2016 року в розмірі 920 грн., тобто відповідно до положень Бюджетного кодексу України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому підстави до задоволення позовних вимог відсутні.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, визнавши, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Корюківського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча:
Судді:
Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.
Судді: Мамчур Я.С
Горяйнов А.М.