01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Епель О.В.
11 січня 2017 року Справа № 826/14891/15
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді за запитом на інформацію;
- зобов'язати відповідача надати інформацію на запити позивача від 06.01.2015 р. та від 29.08.2015 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача надати інформацію на запит позивача від 06.01.2015 р. було залишено без розгляду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року у задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2008 р. між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 772818, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 35700 доларів США з кінцевим терміном погашення 10.02.2028 р. та сплатою 12,89 % річних.
Документи, які б підтверджували перехід права власності на 35700 доларів США від Банку до Позичальника (меморіальний ордер, заява про видачу готівки, платіжне доручення тощо) у позивача відсутні.
06.01.2015 р. позивач звернувся до НБУ із запитом на інформацію, в якому просив повідомити його щодо подання заяви на Міжбанківську валютну біржу ВАТ КБ «Надра» та щодо надходження заявки від 26.02.2008 р. про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 35700,00 від Заявника через Банк і купівлю української гривні.
15.01.2015 р. листом НБУ № 19-008/2174 позивача було повідомлено про те, що зазначена інформація належить до банківської таємниці і може бути розкрита у порядку, визначеному статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
29.08.2015 р. позивач в порядку ст.ст. 3, 4, 5,19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст.ст. 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію» звернувся до НБУ із запитом, в якому просив повідомити: - чи подавалася ВАТ КБ «Надра» заява на Міжбанківську валютну біржу; - чи надходила заявка від 26.02.2008 р. про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 35700 доларів США від Заявника через банк і купівлю української гривні.
За результатом розгляду вказаного запиту НБУ листом від 04.09.2015 р. № 40-01008/63542 повідомив представника позивача про те, що 26.02.2008 р. ВАТ КБ «Надра» здійснював операції з купівлі-продажу безготівкових доларів США за гривню, однак Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку НБУ не передбачає відображення інформації щодо заявок конкретних фізичних осіб - клієнтів комерційних банків, а інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, яка надходила до НБУ за формою № 520, відображається у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.
Позивач, вважаючи, що НБУ не було надано на його запит належної інформації, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що уповноважений банк при зверненні до НБУ із заявкою на купівлю/продаж іноземної валюти визначає лише її обсяг, а не конкретні відомості про його клієнтів, які у свою чергу не є безпосередніми суб'єктами міжбанківського валютного ринку України.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI), Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 281), Правилами проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. № 281 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила № 281), постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 р. № 34 (далі - Постанова № 34).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1, частиною 2 статті 5 Закону № 2939-VI визначено, що публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 2, 5 ст. 19, Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
У ч. 2, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI закріплено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI регламентовано, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі ст. 24 Закону № 2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів;9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Пунктом 4, 5, 6, 29, 32, 33 розділу І Положення № 281 визначено, що міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком.
Суб'єктами ринку визначено уповноважені банки та уповноважені фінансові установи
Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами).
Суб'єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України
Суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.
Суб'єкт ринку як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції має право виконувати заявки та доручення своїх клієнтів (крім суб'єктів ринку), а також задовольняти власні потреби щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії.
Суб'єкт ринку має право включати до заявки на участь у Торговельній сесії незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти. У заявку на продаж включається лише іноземна валюта, яка є на рахунку клієнта або суб'єкта ринку на час подання заявки
Згідно з пп. 2.1, 2.2 глави 2 Правил Правила № 281 Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії (далі - Заявка) незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні.
Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 (у редакції постанови Правління НБУ від 02.10.2002 р. № 378) та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.
Відповідно до п. 4 Правил № 281 уповноважений банк (уповноважена фінансова установа), який планує взяти участь у валютній інтервенції (інтервенція за єдиним курсом, валютний аукціон, адресна інтервенція), подає заявку на участь у Системі підтвердження угод для проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют з Національним банком України.
Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти з Національним банком України заявка на участь у Системі підтвердження угод має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти з Національним банком України заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.
Пунктом 1 глави 1 розділу IV Положення № 281 передбачено, що клієнт під час проведення операції з обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів подає до уповноваженого банку, який його обслуговує, заяву про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 3 і 4 цієї глави. Клієнт для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України має право використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні до тих, що наведені в додатках 1 - 4 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що фізичні особи - клієнти комерційних банків не належать до кола безпосередніх суб'єктів міжбанківського валютного ринку і уповноважені банки, звертаючись до НБУ із відповідними заявками на купівлю/продаж валюти, зазначають її обсяг, без уточнення даних конкретної фізичної особи - клієнта, в інтересах якої вони діють.
При цьому, слід враховувати, що на розпорядника інформації законодавством покладено зобов'язання надавати лише ту інформацію, що знаходиться у його віданні, і він має право відмовити в задоволенні запиту щодо інформації, якою він не володіє і не повинен володіти, у відповідності до його повноважень.
Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що НБУ не повинен був і не міг володіти інформацією щодо продажу ПАТ КБ «Надра» валюти безпосередньо за заявою позивача, а отже, й не міг надати таких відомостей на його запит від 29.08.2015 р., що як було правильно встановлено судом першої інстанції, виключає правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції помилково не було застосовано до спірних правовідносин Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені постановою Правління НБУ від 15.04.1998 р. № 150, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вказані Правила втратили чинність на підставі постанови НБУ від 18.03.1999 р. № 127, а тому не підлягали застосуванню у 2008 році.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було порушено принцип рівності сторін та принцип верховенства права, а також на те, що відповідач приховує необхідну йому інформацію, є голослівними і що спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню, та дотримано вимоги ст. 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 11 січня 2017 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Кучма А.Ю.
Карпушова О.В.